Вітаю Вас Гість!
Четвер, 26.04.2018, 20:09
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 110

Пошук

Архів записів

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2018 » Березень » 30 » Розгорнутий коментар до Постанови № 197 від 14 березня 2018 року і Порядку надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами тр
16:16
Розгорнутий коментар до Постанови № 197 від 14 березня 2018 року і Порядку надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами тр
Кілька днів тому ми обіцяли не лише розмістити на своєму сайті Постанову «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах» (далі – Постанова) і Порядок надання пільг в готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах (надалі – Порядок), але й прокоментувати її, розпочавши тим самим обговорення цих документів.
Почнемо з Постанови «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах» (далі по тексту – Постанова). Якщо оцінювати її з глобальної, узагальнюючої точки зору, то ця Постанова, по суті, є кроком до розвалу країни. Спробую обґрунтувати свою думку. Нині Україна є унітарною, а не федеративною державою з усіма витікаючими з цього наслідками. Але, судячи з духу і букви Постанови, навіть за ключові, життєво важливі питання, гарантовані державою, відповідальність скидається на місцеві органи влади. А це – прямий крок не до децентралізації, а вже до федералізації держави. Мабуть, наступним кроком, якщо йти за такою логікою, на місцеві органи влади буде покладено виплату пенсій та соціальної допомоги. А, якщо ми все-таки маємо федеративний устрій, то навіщо платимо податки до державного бюджету?
Тож немає нічого дивного, що Харків вже відмовився від так званої «монетизації» пільг. Відмовляться від цього й ще якісь регіони України, і, в сухому підсумку, вийде, що номінально ми мешкаємо в унітарній державі, а фактично – в федеративній, на яку поступово, в порушення Конституції і закону, її перетворює уряд, оскільки різні її території (області, міста) живуть за різними правилами. За таким принципом фактичної федералізації кожна область і велике місто почне встановлювати свої правила життєдіяльності. В історії це називається «феодалізмом», і проблема навіть не в тому, що ми повертаємося в середньовіччя, а в тому, що завтра кожна область введе свою конституцію, обере свого президента, створить власний інвестиційний і бізнес-клімат, населення з ряду областей, які є менш економічно розвиненими, переїде в економічно розвинені, якщо взагалі не поїде за кордон, в результаті чого ряд територій може опинитися взагалі в запустінні, в якому вже зараз перебуває ціла низка покинутих сіл. І це є кроки до розвалу колись потужної, найбільшої в центрі Європи країни, перетворення кожної області, а згодом – і районів в областях, на малесенькі держави в державі. Хотілося б лише запитати: це робиться свідомо, за чиїмось планом (завданням), чи несвідомо, через відсутність елементарних базових знань. І в тому, і в іншому випадку обов’язково має настати якась відповідальність за непродумані дії. Шановні колеги, напевно, настав час одуматися. Як бачимо, здавалося б, можливо, комусь не така важлива соціальна проблема, є настільки глибокою і важливою для всього соціально-економічного та політичного устрою країни. А вона-таки дійсно є ключовою, бо саме справедливе вирішення соціальних проблем дозволило європейському співтовариству стати потужним, економічно, політично і соціально стабільним утворенням. Давайте думати, як зробити кроки, спрямовані на об’єднання, а не на розвал країни, яка зараз і без того балансує над прірвою.
Спробуємо проаналізувати Постанову з точки зору діючого в Україні законодавства. Чи покращить прийняття Постанови життя представників пільгових категорій? Навряд чи. Чи погіршить вона їх життя? Напевне. Між тим, статтею 3 чинної Конституції Україна проголосила людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в державі, а права і свободи людини та їх гарантії основоположними чинниками змісту і спрямованості її діяльності, водночас головним обов’язком держави визначила утвердження і забезпечення прав і свобод людини; встановила, що за діяльність держави перед людиною відповідає держава. Стаття 8 Основного закону визначає, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, її громадяни мають право на соціальний захист. В свою чергу, держава зобов’язана забезпечувати соціальний захист своїх громадян. Реалізація цього обов’язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень. Отже, законодавчі акти, на які Кабінет Міністрів посилається в прийнятій Постанові, суперечать статтям 8 та статті 22 Конституції України.
Відповідно до статей 3, 9 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти виключно в інтересах громадян і лише на підставі діючого законодавства, з урахуванням чинних для України міжнародних нормативно-правових актів, а держава не вправі децентралізовувати, тобто делегувати до місцевих рад загальнодержавні функції та власні конституційні обов’язки перед громадянами. Конституційний Суд України у Рішенні від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011 зауважив, що невід’ємною складовою правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов’язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. З іншого Рішення № 3-рп/2012 від 25.01.2012 р. випливає, що Конституційний суд визнає конституційними ті положення актів законодавства, які у межах соціально-економічних можливостей держави охоплюють комплекс заходів соціального захисту осіб, які мають право на забезпечення їх засобами, необхідними для задоволення життєво важливих потреб та здійснення активної життєдіяльності. У цьому ж Рішенні КС наголошує, що зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.
Натомість Стаття 38-1 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначає, що «транспортне обслуговування інвалідів здійснюється на пільгових умовах.
Інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім метрополітену і таксі), а також всіма видами приміського транспорту.
Діти-інваліди та інваліди першої, другої груп по зору і з ураженням опорно-рухового апарату та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів зазначених категорій (не більше одного супроводжуючого), мають право на безплатний проїзд також у метро.
Інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня.
Пільгове перевезення інвалідів здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України "Про транспорт".»
Тепер я хочу задати лише одне просте запитання: «Як вийшло, що Постанова, прийнята Кабінетом Міністрів України, фактично, скасувала норми чинного закону України, а також вимоги Конвенції про права осіб з інвалідністю, ратифікованої Україною та інших міжнародних правових актів, зобов’язання щодо виконання яких взяла на себе Україна? Де були в цьому випадку юристи і чому вони не повідомили, що Постанова є протиправною?»
Якщо ж перейти до деталей, то хотілося б звернути особливу увагу на пункт 3 Постанови, в якому не міститься жодного сумніву щодо того, що якісь обласні державні адміністрації чи Київська міська державна адміністрація можуть не погодитися з політикою монетизації пільг і в директивній формі вимагається забезпечити затвердження розміру готівкових виплат. Як ми вже бачили на прикладі Харкова, це не зовсім відповідає істині.
Тепер давайте спробуємо змоделювати ситуацію, коли пільги все-таки почали надавати в готівковій формі.
Чи зможе інвалід зору самостійно розрахуватися готівковими коштами за проїзд? Цікаво, як цю ситуацію уявляють собі автори Постанови?
Враховуючи розмір пенсій та соціальних виплат, які отримують пільгові категорії населення, завжди знайдуться загальніші статті витрат: харчування, ліки, нарешті – одяг. Зовсім невелика сума компенсації (якщо виходити з вартості проїзду комунальним транспортом по місту Києву, це буде 130, максимум, 150 гривень за 30 поїздок) розійдеться непомітно, позбавивши людей з інвалідністю їх законного права на пересування.
А тепер можна перейти до коментарів до Порядку надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських,
приміських та міжміських маршрутах (далі по тексту – Порядок).
По-перше, необхідно звернути увагу на абзац 1 пункту 1 Порядку. В цьому абзаці звернемо увагу на слова «в разі прийняття». Як доводить практика, рішення може бути і не прийняте. Що в такому випадку робити представникам пільгових категорій? Це визначено пунктом 6 цього Порядку, до якого ми ще дійдемо трохи згодом. І ще одне: виключенням з цього Порядку є залізничний і річковий транспорт. Що робити з ними? Про це в Порядку не сказано жодного слова.
Пункт 2 Порядку перераховує пільгові категорії громадян України і законодавчі акти, у відповідності до яких цим категоріям надано пільги.
Пункт 3 Порядку визначає, ким саме і в якому порому порядку мають здійснюватися готівкові виплати.
Пункт 4 Порядку визначає, яким саме чином планується нарахування готівкових виплат. І от на ньому ми зупинимося докладніше. Отже, розмір щомісячної готівкової виплати «визначається шляхом множення середньої вартості проїзду у міському комунальному транспорті в області (м. Києві) на 30 поїздок».
Ми бачимо, що сума виплати визначається, виходячи з середньої ціни комунального транспорту. Однак в більшості міст України комунальний транспорт відсутній або ходить далеко не всюди, тобто, задля економії часу або через відсутність комунального транспорту, люди змушені пересуватися маршрутками, вартість яких вдвічі, а то і втричі більша. Вартість проїзду маршрутним таксі просто не враховується, однак, за умови користування саме ним, готівкові кошти будуть витрачені значно швидше.
Тепер щодо міжміського та приміського транспорту. Не секрет, що вартість проїзду міжміськими та приміськими маршрутами значно вища за поїздки містом. Натомість на приміських та міжміських маршрутах дуже мало комунального транспорту, значно більшою є кількість маршруток. Середній розрахунок на проїзд в приміському транспорті по тарифу міського комунального транспорту свідчить, що всієї суми вистачить на кілька поїздок в приміському транспорті. Щодо проїзду міжміським транспортом, то тут ціни ще вище, а вони розраховуються, виходячи з вартості проїзду міським комунальним транспортом, по середній ціні, а отже може не вистачити коштів навіть на одну поїздку туди-назад в міжміському транспорті.
Як бути тим пільговикам, які працюють, припустимо, в об’єднаннях громадян? Як бути тим особам з інвалідністю, рід діяльності яких передбачає постійне пересування містом? Вони заходять до міського транспорту (про маршрутки я вже не кажу) і виходять з нього багато разів на день, їздять на роботу з 2-ма чи навіть з 3-ма пересадками. Слід також враховувати, що серед них є багато іногородніх, з міст, прилеглих до столиці (обласного центру), що їздять до нього працювати або вчитися. Вони виїздять компенсацію (без перебільшення) за кілька днів.
Перспектива пересуватися за власний рахунок, фактично, здатна поставити хрест на діяльності всеукраїнських організацій громадян з інвалідністю, зокрема – унеможливить проведення заходів, оскільки далеко не кожна організація зможе компенсувати проїзд його учасників без пільг, а за власний рахунок люди просто не поїдуть на цей захід.
Який ми бачимо вихід з цього становища? Встановлення валідаторів на всіх видах транспорту, включно з маршрутними таксі, за рахунок перевізника (можливо, це можна буде зробити за рахунок безвідсоткового кредиту на встановлення валідатора, наданого перевізнику). В цьому випадку перевізник за допомогою валідатора чітко фіксує, скільки пільговиків він перевозить протягом дня (тижня, місяця, року) і передає ці дані органам державної влади на місцевому рівні. Кількість перевезених пільговиків буде чітко зафіксована, що унеможливить зловживання як з боку перевізника, так і з боку держави. За наданими результатами держава компенсує перевізнику витрати на перевезення представників пільгових категорій. Не будемо забувати, що всі вони, незалежно від місця проживання – громадяни унітарної держави Україна, і мають пільги, встановлені та гарантовані державою, і компенсація за перевезення пільгових категорій передається, так би мовити, з рук в руки: від держави безпосередньо перевізнику.
Хотілося б звернути увагу на передостанній абзац пункту 4 Порядку, а саме на те, що особам, які «проходять реабілітацію» розмір щомісячної готівкової виплати додатково збільшується вдвічі. Що стосується питання проходження реабілітації, то не зовсім зрозуміло, що саме мали на увазі автори Порядку. Якщо мається на увазі санаторно-курортне лікування, оздоровлення, відпочинок, то підписання документів, необхідних для отримання довідки про необхідність перерахованих вище заходів, займає не один день і реально реабілітацію проходить всього кілька відсотків людей з інвалідністю, які повинні це робити кожен рік, і навіть не один раз на рік (інваліди 1 групи), але якраз для них створюється штучна перепона. В постанові написано: «проходять реабілітацію». Але не розшифровується, що вважати реабілітацією, чи вважається реабілітацією відпочинок, оздоровлення, лікування, чи безпосередньо реабілітація після захворювання або якоїсь травми? І місцева влада нерозшифроване слово «реабілітація» буде трактувати по-своєму, отже, під визначення «реабілітація» потрапить зовсім невелика частина людей, які потребують відпочинку, оздоровлення, реабілітації. Знов-таки, мається на увазі реабілітація повинна державному реабілітаційному заході, або ж в приватному? Відповіді на ці питання немає, отже, їх трактуватимуть хто і як захоче.
Це ж стосується і осіб з інвалідністю, які навчаються. Хтось замислився над тим, за який термін людина з інвалідністю «виїздить» готівкові кошти, що мають компенсувати вартість проїзду до місця навчання та додому? А коли виїздить, то що тоді? Залишати навчання? Їздити власним коштом? Відповіді на це питання ми також не маємо.
Останній абзац цього пункту повідомляє нас про те, що органи місцевого самоврядування «мають право приймати рішення щодо збільшення кількості поїздок та розміру щомісячної готівкової виплати…». Але ми розуміємо, що місцеві органи влади зовсім не зацікавлені в цьому. Вони можуть збільшувати кількість поїздок, але навіщо це їм потрібно? Якщо державою буде чітко встановлено, що потрібно відшкодувати вартість лише 30 поїздок, то більше, при відсутності коштів, місцева влада і не поставить. Отже, розраховувати на такий перебіг подій не варто.
Найцікавішим є, певно, пункт 6 Порядку, який, мабуть, варто навести тут хоча б частково. Отже «Особам, які мають право на пільги з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах і перебувають на обліку в Реєстрі за місцем проживання в адміністративно-територіальній одиниці, де не запроваджено надання пільг у готівковій формі, під час оплати проїзду в адміністративно-територіальній одиниці, де запроваджено надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських (у тому числі метрополітені), приміських та міжміських маршрутах, видається квиток, завірений посадовою особою транспортного підприємства, яка прийняла відповідну оплату, шляхом зазначення прізвища, імені, по батькові такої особи, проставлення власного підпису та штампа цього підприємства із зазначенням дати поїздки, назви населеного пункту.»
Лише при наявності всіх перерахованих вище складових людина, що належить до пільгової категорії, має право на відшкодування матеріальних затрат на проїзд, яке здійснюється органом місцевого самоврядування за місцем проживання такого пільговика, в межах суми, встановленої пунктом 4 Порядку. Якщо ж таке відшкодування з якихось причин не відбулося, то пільговик може звернутися до суду. Чи не здається шановному панству, що в цьому випадку держава остаточно перекидає власні обов’язки на плечі людей, яким сама надала пільги? Тоді навіщо взагалі існує держава, якщо вони, ці люди, мають самостійно займатися захистом своїх прав? І заодно підкажіть, будь-ласка, де вони будуть шукати ці талончики, яку посадову особу викликати для цього, де посадова особа візьме штамп транспортного підприємства тощо. Особливо важко в цьому випадку буде людям з вадами зору, тим, хто має вади слуху або пересувається на візку. Для них перераховані вище дії є практично неможливими. Цікаво було б подивитися на того, хто зміг придумати таку систему, зламавши вже існуючі усталені норми, якими користуються в усьому світі. Не кажучи вже про те, що судитися можна і 5, і 10 років, але, навіть якщо суд буде виграний, механізми стягнення цих грошей відсутні, не кажучи вже про інфляцію, яка з’їсть відсуджені кошти.
Хочемо висловити щиру подяку голові Дніпропетровської обласної ВГО "Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів", адвокату Сергію Івановичу Кириченку за неоціненну аналітичну і правову допомогу, надану в процесі підготовки даного коментаря.
Переглядів: 24 | Додав: vuppi | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: