22 квітня 2016 року в газеті «Дзеркало тижня. Україна» №15 (22 квітня — 29 апреля 2016) опублікована стаття голови ГО ВГО ВППІ, В.Б. Петровського під назвою  "Соціальна захищеність "віком" 25 років: хода по колу чи шлях назад?"

Нижче надаємо частину цієї статті:

"

Заступаючи на посаду міністра соцполітики України кожен з очільників обіцяє зробити все можливе, аби пересічний громадянин нарешті почав жити краще. Адже, як не крути, Мінсоцполітики — це державна інституція, на яку покладено відповідальність за добробут українських громадян: зайнятість і працевлаштування, соціальне і пенсійне забезпечення, рівні права й можливості чоловіків і жінок тощо. А тим часом українські громадяни з інвалідністю, як і інші соціально незахищені верстви населення, роками прагнуть усвідомити доцільність державного устрою, який їх не захищає, не створює умов для перетворення бідних на заможних, а навпаки — одним сприяє в збагаченні, іншим — у жебрацтві, нехтуючи рівністю і верховенством права. Цим громадянам хотілося б бачити власне місце і роль у формуванні державотворчих процесів, оскільки ні їх зокрема, ні суспільство в цілому не влаштовує нинішній стан справ в українській державі. Хтось може заперечити: "Якщо можна, давайте без тенденційних висловлювань!" Давайте. Найкращим показником стану справ є фактичний результат, тим більше — терміном у 25 років. Саме такий, срібний ювілей відзначив цього року Закон України "Про основи соціальної захищеності України". Перший законодавчий акт, покликаний захищати інтереси українських інвалідів, було ухвалено, між іншим, іще за часів СРСР. Зараз уже мало хто пам'ятає, що цей законодавчий акт цілком міг би називатися "Державна і соціальна турбота про інвалідів" в УРСР". Свого часу таку назву забракували народні депутати, які наполягали, що в законі йдеться про соціальний захист інвалідів, а отже, і сам закон повинен мати відповідну назву. Обговорення законопроекту тривало протягом сесійного дня, і практично кожна його стаття викликала жваві дискусії. Особливі суперечності виникали під час обговорення пільг, які держава надає інвалідам. Практично в кожному випадку замість визначення "безоплатно" (якщо йшлося, наприклад, про пільговий проїзд) депутати наполягали, щоб у законодавчому акті містилося чітке визначення джерел отримання коштів. Тобто остаточним варіантом було не "безоплатно", а, приміром, "за рахунок коштів Фонду соціального захисту" тощо. Загалом, не ідеалізуючи цього законопроекту, можна сказати, що для свого часу він був досить прогресивним і, безумовно, першим. Саме на ньому базувалися всі інші закони, покликані полегшити життя українських інвалідів. Особливо хотілося б наголосити, що рівень пенсійного забезпечення і надання пільг в СРСР на час ухвалення цього законодавчого акта (порівнюємо виключно в аспекті матеріального забезпечення — співвідношення між цінами й зарплатою і рівнем життя в цілому) — безперечно, на користь пересічного інваліда. Особи з інвалідністю не були жебраками і мали достатнє забезпечення життєдіяльності. На жаль, сьогодні вони з прикрістю змушені констатувати, що за роки незалежності, особливо протягом останніх кількох років, попри зобов'язання, взяті Україною перед світовою спільнотою, та ратифікацію нею низки міжнародних законодавчих актів, що гарантують виконання стандартів цивілізованого співтовариства щодо людей з інвалідністю, становище останніх погіршується з кожним днем, будучи при цьому ще й законодавчо закріпленим. Але досить історії. Спробуймо окреслити ключові досягнення (або відверті провали), спільно надбані як у сфері соціальної захищеності людей з особливими потребами, так і в соціальній політиці загалом. Саме це намагалися зробити учасники круглого столу, проведеного ГО "ВГО "Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів" 21 березня 2016 р. У заході взяли участь представники всеукраїнських громадських організацій інвалідів, благодійних фондів, зацікавлені громадяни України з особливими потребами. Протягом трьох годин учасники круглого столу обговорювали найважливіші й найболючіші питання соцзахисту інвалідів в Україні. Висновки, зроблені за підсумками заходу, на жаль, невтішні. Його учасники змушені були констатувати доведення до тотального зубожіння не лише осіб з інвалідністю, а й переважної більшості громадян; відсутність системної, прогнозованої, збалансованої соціальної політики як такої; створення на законодавчому і виконавчому рівнях штучних бар'єрів для комплексної ефективної реабілітації осіб з інвалідністю; відсутність механізмів й системного бачення шляхів імплементації в законодавче поле і практичну площину ратифікованих Україною міжнародних актів, зокрема Конвенції про права інвалідів, що захищають права і свободи осіб з інвалідністю; нарешті, по суті, створення в країні стану, що передує соціальному вибуху....".

З повним текстом статті та коментарями до неї можна ознайомитися за посиланням:Більше читайте тут: http://gazeta.dt.ua/socium/socialna-zahischenist-vikom-25-rokiv-hoda-po-kolu-chi-shlyah-nazad-_.html