Вітаю Вас Гість!
15:54 Стаття С.І. Кириченка | |
| Нижче розміщуємо статтю голови Дніпропетровської обласної організації ВГО ВППІ, яка містить особисту думку дописувача на події, що відбуваються в УКраїнському товаристві сліпих. "Зупиніть деребан нерухомого майна громадського об’єднання незрячих громадян України! Створена у 1933 році радянським урядом соціалістичної України громадська організація Українське товариство сліпих і до цього часу є найбільшим єдиним формуванням інвалідизованих втратою зору громадян України. Саме від цієї організації питома більшість загалу незрячих українців очікують задоволення своїх найголовніших життєво важливих потреб у зайнятості та проведенні організованого дозвілля, у недопущенні деградації особистості пересічної сліпої людини і запобіганні втрати можливостей на трудову і культурну, соціальну і фізичну реабілітацію, а, відтак, на стале забезпечення психологічної і моральної підтримки життя, деякого поліпшення матеріального становища і відновлення соціального статусу одним у напівтемряві, іншим і зовсім у пітьмі, крізь яку світло світу божого не пробивається у затьмарені темною млою «вікна» тіла, чорними хмарами важкої недолі встеляючи душу людини, скутої тенетами довічної сліпоти. Для них і заради їх добробуту і злагоди ще державою-засновником цій організації у її власність надано чимало нерухомості: адміністративні та виробничі корпуси, спеціально обладнані приміщення медичних пунктів та фізичної культури, будинки для розміщення гуртожитків, бібліотек, сфери оздоровлення та відпочинку. Зі створенням УТОС до Статуту включено положення, яким засновник наділив організацію правом власності на все набуте майно: приміщення, житлові будинки, гуртожитки, житловий фонд; санаторії, будинки і бази відпочинку, санаторно-оздоровчі заклади, палаци та будинки культури, культурно-освітні установи, майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення; інформаційні, реабілітаційні, учбові установи, видавництва; підприємства, організації, установи та відображені у їхніх балансах, матеріальні та нематеріальні активи, підсобні господарства, будівлі та споруди; транспорт, обладнання, інвентар; грошові та інші кошти тощо. Згодом у пострадянський період свого занепаду вищим керівним органом УТОС до цього переліку було додано також акції, цінні папери та інше майно, необхідне для матеріального забезпечення діяльності УТОС і призначене для виконання основних завдань діяльності товариства. А як і у якому стані, для кого і ким воно мається-доглядається, відповідь знайдемо у практиці його збереження та використання. Адже саме у цьому розпочинаються УТОСівські парадокси. З серйозними суворими обличчями боси УТОС запевняють суспільство, що держава покинула напризволяще найбільш незахищених осіб, які з інвалідністю та з носом залишаються на одинці зі своїм тягарем, оскільки, бач, держава не наділяє їх проблемам достатньої уваги та не надає їм необхідних обсягів фінансово-матеріальної допомоги. Доводиться керівництву розпродавати майно. Спочатку взялися за технічне оснащення виробництва, а потім не потрібними виявилися транспортні засоби. Далі вже не під силу утримувати гуртожитки і житло для членів УТОС. А грошей на утримання організації та задоволення потреб пересічних сліпих все не вистачає. втрачено можливості для зайнятості інвалідизованих втратою зору громадян та працевлаштування незрячих випускників навчальних закладів. Вивільнені від зайнятості приміщення здаються в оренду, облік доходів від якої ведеться досить примітивно і контролю не піддається ані обсяг приміщень, що здаються в оренду, ані витрачання виручених від цього фінансів. Старіння трудових колективів, економічні кризи, недостатність обсягів державної фінансової підтримки, занепад підприємств системи УТОС та відсутність грошей на ремонт виробничих приміщень, що якось-так попри фінансових безповоротних допомог на ремонт цехів, утримання існуючих і створення нових робочих місць для інвалідів, наданих державним фондом соціального захисту інвалідів, опинилися в аварійному стані і чомусь не підлягають ремонту, але попри лідерською елітою у складі президії центрального правління УТОС на чолі з її бюро визнано, що вони можуть бути продані. Ну, тепер уже зі спокійною совістю дійшло до розпоряджання нерухомістю. Розроблено буцімто відповідні інтересам об’єднанню товариства нормативно-правові документи, основний з яких поіменовано положенням про проведення конкурсу з продажу об'єктів нерухомості, що належить Українському товариству сліпих, затвердивши його відповідною постановою президії ЦП УТОС, корегуючи у нових редакціях його приписи. Даремно із усюд УТОСівських терен волали його сліпі члени про обкрадання товариства «верхівкою» УТОС, марно закликали до компетентних державних і правоохоронних органів, адже тільки й того, що порушували і раптом закривали кримінальні справи за старим Кримінально-процесуальним кодексом і у відповідності з новим вносили до єдиного реєстру досудових розслідувань та чи під сукном чи шклом, або й в архівах зникали досліджені результати торгових успіхів керманичів центрального правління і підприємств та об’єднань УТОС. Допоки там що, то уже продано чимало нерухомості периферійних одиниць УТОС. Візьмемо самі гучні із них. Так, Дніпропетровському регіону УТОС у підпорядкування дісталися підприємства УТОС воєнного Донбасу, а також дещиця Запорізького учбово-виробничого підприємства. Керувати є чим. Тож не затримався 90-х років побудови багатоповерховий цех Запорізького учбово-виробничого підприємства УТОС. Виробниче устаткування з Артемівського УВП переїхало до підприємства першого заступника голови ЦП УТОС і директора Дніпропетровського УВП Кіта Сергія Васильовича, до речі, неоднозначна фігура якого варта принаймні хоча б кількох слів, оскільки викликає багато сумнівів і загадок. Міркуйте самі. Секретар комітету комсомолу головного підприємства Дніпропетровського учбово-виробничого об’єднання «Луч» УТОС, займає цю посаду з відривом від виробництва. Незабаром він стає і членом Бабушкінського районного комітету комсомолу м. Дніпропетровська; з 1985 року, тобто у 20 років, Сергій Кіт член КПРС. З 1993 року до 2003 року працює головою Дніпропетровської обласної організації УТОС. З 1996 року і до тепер він член центрального правління УТОС. З його кар’єрним ростом пов’язано створення у 1996 році та буреломна діяльність заснованого зовсім не президією Центрального правління УТОС, як цього вимагає статут організації, Колективного учбово-виробничого підприємства «Евіст» Дніпропетровської організації Українського товариства сліпих, того самого, що на початку 2000-х у Дніпропетровську наробив галасу тісним співробітництвом з нардепом Михайлом Соколовим та історією привласнення кінотеатру «Родина», а потім з незаурядною діяльністю іншого кінотеатру «Січ». Суперактивним бізнес-шахрайством незрячого умільця лівоУТОСівських справ Сергія Кіта раділи хіба що не менш відомий на Дніпропетровщині та в УТОСівському середовищі Леонід Павлович Лєжєпьоков – генеральний директор учбово-виробничого об’єднання «Луч», засновник «ЛЕМИРА» ТМ Дніпропетровського УВО «ЛУЧ» УТОС, прозваний патріархом УТОСівської Дніпропетровщини, та коронований володар УТОСівської імперії Владислав Миколайович Більчич. Останній між іншим готується поступитись своїм місцем колишній комсомольсько-комуністичній перлині, а тепер мафіозному корупціонеру, тісно пов’язаному інтересами і не тільки з першим Всеукраїнським королем усіх нозологій інвалідів України Валерієм Михайловичем Сушкевичем, з ім’ям якого чимало убитих кримінальних історій. На завершення короткого повідомлення про найбільш видатних діячів УТОС додамо, що люмпенбрат-псевдодемократ, закінчивши у 2001 році Дніпропетровський технолого-економічний технікум набув освіту «бухгалтер-аудитор». У 2002 році нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. У 2004 році Сергій Васильович обійняв посаду директора Дніпропетровського УВП УТОС. Увага, тотально незрячий і по суті не виробничник, за словами працівників, не виготовивший власними руками жодної деталі із усіх виробів очолюваного ним підприємства, Кіт С.В. раптом у 2007 році патентує нібито як власну інженерну розробку рейкового електричного стикового з’єднувача для залізниці, за яку у 2017 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник промисловості України». Отже, у листопаді 2010 року він стає заступником голови правління Асоціації підприємців і працюючих інвалідів України, а у 2014 році посідає крісло першого заступника голови ЦП УТОС. Тепер це реально спечений усілякими випробуваннями вітчизняної корупції претендент на посаду голови ЦП УТОС після її найближчим часом звільнення майже 78-річним Більчичем В.М. До усіх перелічених гараздів вельможного Кіта С.В. гріх не долучити ще досить сумну в історії УТОС його заслугу. Так, за посадою він у центральному правлінні відповідає за роботу директорів підприємств і за підбір кадрів на ці посади. За період керування керівними кадрами паном Кітом соціально-економічна діяльність та психологічний клімат трудових колективів на багатьох підприємствах УТОС значно погіршено, про що цифрами результатів досягнень суб’єктів господарської діяльності УТОС свідчать щорічні звіти бухгалтерії ЦП УТОС про їх фінансово-господарську діяльність. З них вбачається, що реалізація продукції здійснюється за цінами, які нижче її собівартості, що тягне значні збитки від реалізації продукції; Нарахування зарплати здійснюється за відсутності товарного випуску продукції або значно вищих розмірів, аніж товарний випуск продукції; невиплата на підприємствах тривалий час заборгованості заробітної плати; високі посадові оклади адмінперсоналу підприємств без відповідного їх обґрунтування, та непродуктивність витрат на утримання адмінперсоналу; непогашення значних і не запровадження заходів на зменшення великих сум заборгованості з обов’язкових в організації для усіх УВП, УВО вказаних платежів; порушення у використанні бюджетних коштів державної фінансової підтримки для непромислової сфери УТОС; накопичення великої дебіторської заборгованості за товари відвантажені і не сплачені в строк; несвоєчасне покриття кредитних і позикових зобов’язань, надмірні, понад ліміт, витрати енергоносіїв, несвоєчасність перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб, утриманого з їх заробітної плати сприяє зростанню збитковості підприємств. До того ж, плата за передані в оренду приміщення і технічного обладнання використовується неконтрольовано і далеко не завжди виручені з оренди доходи спрямовуються на цілі, визначені статутами УТОС та УВП,УВО та УТОС, а також керівними документами ЦП УТОС. При цьому не притягуються до відповідальності керівники за недисциплінованість у міжгосподарській та фінансово-економічній діяльності, хоча б принаймні за систематичне ухилення від виконання приписів статуту УТОС щодо цільової діяльності підприємств, Постанов Пленуму ЦП УТОС та Президії ЦП УТОС з приводу обов’язкового проведення УВП, УВО відрахувань до централізованого фонду ЦП УТОС із прибутку, отриманого від реалізації продукції, та із доходу від оренди майна, яке є власністю УТОС і перебуває у підприємств в господарському володінні. Горезвісною практикою його менеджменту є переміщення директорів, проти яких виступили трудові колективи, з одних підприємств на інші, або взагалі призначення однієї особи на посади перших керівників на двох підприємствах у різних містах України. Тож недивно, що славнозвісною новиною про його «палку любов» до майна УТОС, до якого за правління Більчича неменше згорають й інші УТОСівські керманичі, стала звістка про ініціативу Сергія Васильовича, з подачі легкої руки якого нещодавно Президією погоджено продати реабілітаційний центр УТОС, розташований окрай центру столиці на проспекті Лобановського. Така любов немає меж, таємничо вихоплюючись полум’ян жаги приватної наживи, продовжує свій інтенсивно-екстенсивний рух від Дніпра і Києва аж до самих віддалених закутків товариства, палахкотить зажерлива похоть, проковтуючи то там, то тут об’єкти УТОСівської нерухомості. Звісно, немає диму без вогню, тому просочилась крізь стіни ЦаПів і покотилась УТОСівським світом інформація про ініційовану старанним борцем за виживання УТОС Сергієм Кітом підготовку до продажу Республіканського будинку звукозапису і друку, місце розташування якого прямісінько у самому центрі Києва на Майдані Незалежності. Між іншим до речі, директором останнього є близька опікуну справами УТОС Сергія Васильовича Щербань Наталя Анатоліївна, яка водночас є також директором Об’єднаної редакції періодичних видань «Заклик» УТОС і директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Литхромбулат». Іншим прикрим випадком болю простих членів товариства виявився епізод торгівлі нерухомістю на Житомирському УВП УТОС, керівництво якого аналогічно Запорізькому з-під рук колективу позбавилося придатного до експлуатації виробничого багатоповерхового корпусу, між іншим, бувалі кажуть, недалеко, до фірми, нечужої для подружжя Вінковських, із якого дружина Людмила Миколаївна керує згаданим підприємством, а її чоловікові Олександру Романовичу за добру службу на посаді заступника директора цього ж УВП згадані командувачі УТОС ввірили керування Київським УВП № 2 УТОС, що поближче до центру. Між іншим, В.О.Р., так само як і йому подібні близькі друзі лідера керівників підприємств УТОС, директорує ще й в іншій громадській організації, очолюючи Колективне підприємство «Реабілітаційно-культурний центр «Темп» Шахової асоціації незрячих України. Ось так і виходить, що власність УТОС - товариству, а права власника - товаришам, або, асоційованому товариству власників злидотна знеможілість формальності, а елітним товаришам вигоди розпорядників асоційованої власності в українській реальності. Словом, як слушно зауважив, без винятку актуальною і для керівників системи УТОС справедливим крилатим висловом, Курт Воннегут, - «Всі підлості у світі робляться із серйозним виразом обличчя». Зрештою до повідомленого з особливим застереженням загострюємо увагу тих, кого небайдужість не відвернула від проблем інвалідизованих співвітчизників і хто із претендентів на Лідера України зацікавився повідомленими нами пережитками тоталітарного режиму, який ще досі іржею з’їдає гарантовані державою рівні можливості громадянського суспільства і для непрацездатних, і працюючих членів УТОС, власне й інших незрячих, покинути лави УТОС яких змусило авторитарне свавілля невігластва правлячих «сліпаків» і «кротів», володарство котрих тримається на каламутній воді не достатньо досконало контрольованої державної підтримки. Згідно до п. 86 чинного статуту однієї із двох, залишених українському суспільству у спадщину комуністичним режимом радянського союзу традиційних громадських організацій, діяльність Українського товариства сліпих (УТОС) фінансується переважно нібито з власних коштів, які утворюються з власного бюджету товариства і джерел благодійного характеру. А коштами власного бюджету організації є членські внески, щорічний розмір яких поспіль кількох років складає 12 гривень з кожного члена УТОС. Згідно статистичних даних УТОС налічує 40 тисяч осіб, при множені на кількість яких суми річного внеску отримаємо аж 480 тис. грн. Погоджуємося, сума членських внесків для виконання такою потужною організацією статутних завдань незначна, а якщо взяти у розрахунок чисту і статистично облікову цифри, яким при перевірці фінансово-господарської діяльності УТОС між собою реально не співпасти, то вона виявиться зовсім сумною. Іншим, видавалося б переконливим за його походженням, джерелом наповнення бюджету УТОС є створені УТОС підприємства, об’єднання та організації, а також інші суб’єкти підприємницької діяльності УТОС, за рахунок надходжень доходів від господарської діяльності яких у вигляді відрахувань до централізованого фонду центрального правління УТОС фінансується статутна діяльність об’єднання. Але й тут і без використання «лінзи» можна навпомацки побачити злиденність більшості із зазначених суб’єктів УТОСівського господарювання, які манівцями-манівцями та й в дамках їх приватні підприємства, які є або донещодавна були у багатьох директорів. Щоправда кілька, дуже малим числом з-проміж інших системних, котрі мають від своєї діяльності погані чи кращі статки, підприємств та об’єднань таки здійснюють перерахування до централізованого бюджету УТОС, в яких сумах нам звісно не відомо, але однозначно можемо засвідчити, що оплата праці працівників апарату адміністративно-управлінського персоналу є надзвичайно мізерною і викликає лише подив, як вона їх утримує в застінках УТОСівських кротів. Умисно безпорадним для загалу товариства вбачається керування організацією з огляду на такі факти як приведення Боярського будинку відпочинку УТОС у критично аварійний стан. Доведення Київського УВП № 1 на межу банкрутства, а будинку культури ім. Батюка до аварійного стану. Відсутність обліку незрячих, які навчаються або закінчили навчання у вищих навчальних закладах, та програми вирішення забезпечення студентів і науковців спеціально пристосованими для незрячих технічними засобами і літературою (рельєфно-крапковим шрифтом, в електронному форматі, навіть озвученої). Та що вже казати про зазначені питання, які виявляються вельми складними для незацікавлених у тому керманичів, якщо навіть будівля Центрального правління УТОС взимку не опалювалася, а заробітна плата обраних з’їздом перших керівників, тобто голови центрального правління УТОС семидесятисемирічного ортодоксала прихватної власності, йому подібних його двох заступників за їх другим місцем роботи у ЦП УТОС, викликає криву сльозу. Однак, про них треба окремо, адже вони провідні цабе з інвалідністю позору, які на взаємозалежних зв’язках між собою і їх патронами стурбовано руйнують матеріально-економічну базу УТОС, зводячи до винищення і соціальне наповнення організації, та цим звісно що відомі державним структурам розподілу бюджетного фінансування громадських організацій інвалідів. А якщо не так, то чому перші, лише граються у демократію, насправді кадровий відбір здійснюють на власний смак, відкидають фахівців, залишаючи тих, котрі уже продемонстрували здібності вщент розбивати економіку підприємств… Державні очільники відповідальних підрозділів розпорядника бюджетних коштів чому залишають поза уваги відсутність ефективного використання бюджетної допомоги і неспроможність керівництва вирішувати питання на користь підвищення кваліфікації як власної, так й керівників підприємств, об’єднань, організацій, не сприяють росту розвитку бажаючих працювати на посадах інтелектуальної і керівної сфер діяльності УТОС, не налагоджують зв’язок з членами УТОС, які поза системи об’єднання займаються самотужки професійною та науковою діяльністю, не надають посильної організаційної підтримки таким членам УТОС, адже такі заходи могли б забезпечити досягнення державною фінансовою допомогою визначеної цілі. Чому відбувається так, а не інакше? Тут лише зазначимо, що Більчич Владислав Миколайович, який пройшов кар’єрами інженерно-технічної служби та виробничого сектору системи УТОС, з моменту, коли у 1993 році вигоріло зайняти посаду голови Центрального правління УТОС негайно пошився в інваліди по зору та протягом 25-річного правителювання свої позиції в системі УТОС закріпив міцно, та його перший, який до речі своїм кумівським зв’язком з патронатним уповноваженим Президента України з прав людей з інвалідністю фактично має верхню позицію у слові, є безумовними гравцями в Утосівській палітрі керівної еліти. Обидва дотримуються принципу недопустимості переваг, останньому такий підхід не дивний, адже знання незрячого бухгалтера основ менеджменту та економіки після отримання диплому Дніпропетровського технолого-економічного технікуму йому інакше не дозволяють, а сліпому хіба що совістю голові ЦП УТОС вшанованому державою кількома орденами Більчичу В.М. це взагалі не потрібно. Тож обіцяному повідомленню відведемо інший час, в якому розкриємо підстави нашого збентеження як вищеозначеними, так і непідчерпнутим у цій статті питанням щодо відсутності офіційних, узгоджених з державою програм вирішення питання стосовно долі єдиного в УТОС санаторно-курортного комплексу ім. Наговіцина, що залишився в Євпаторії на території анексованого Криму. У тому є серйозний взаємозв’язок усіх згаданих фігурантів. Тож згадані і ще допоки не згадані фігури, тут окреслені і не окреслені питання будуть предметом наших повідомлень та об’єктами досліджень, результати яких ми обов’язково повідомимо публічно. Сьогодні нам залишається згадати про найбільш рятівне джерело фінансових ін’єкцій в організм «сліпого братства», просимо не плутати застосований нами термін до «найбідніших» членів УТОС, які незважаючи на жалюгідну зарплатню можуть собі дозволити придбання квартир в елітних житлових комплексах столиці, як до прикладу сказати сліпий Владислав Більчич, курортні маєтки на південному побережжі моря, дарма що на його просторах не українським духом пахне, відпочинок та оздоровлення у найкраще затишних куточків України і не середньої паршивості оздоровниць світу, ощасливлюють свої і своїх дітей сім’ї ціннісними здобутками, джерела яких за сімдесятьма сімома петлями, з широким загалом товариства незрячих співвітчизників, реальні статки яких виходять нерідко далеко за межу бідності. Ви славно поміркували, доки ми співвідносили реальність знедолених своїми злиденними з псевдо бідністю останніх. Отже, зголосилися на тому, що й справді варто сказати саме про надання УТОС державних дотацій та асигнувань з державного і місцевого бюджетів, державних цільових фондів і благодійної, у тому числі гуманітарної і технічної допомоги. Не скажімо чи працює останнє джерело, що в статуті визначено як добровільні внески і пожертвування громадян, підприємств, установ, але від держави тільки у 2018 році УТОС отримав 37 мільйонів гривень, звісно офіційно, на підтримку своєї діяльності. Якщо з року-у-рік УТОС має з-посеред усіх громадських організацій зі статусом всеукраїнських найбільшу фінансову державну допомогу і при цьому відбувається ріст лише знебожіння, а не ефективної діяльності суб’єктів наповнення бюджету УТОС, то правильно говорити саме про підтримку державою УТОСівської еліти, збагачення якої встановити силами відповідних компетентних органів не існує жодних проблем, як і власне прозорим для розпорядників державного бюджету є безлад і безгосподарність, що панує в системі УТОС. Це про усіх від верху до низу керівників, за малим їх виключенням, демократично централізованих за славнозвісним комуністичним принципом під владою зовсім маленької, щільно закритої групки проворних сліпців, а з огляду на їх підтримку державними патронами «сліпої еліти», справедливим є кимось кинуте і поширене в Інтернет-мережах гасло «Обережно, випускники, якими дипломи про здобуття певної освіти отримані за іншими, аніж знання, критеріями, уже приступили до роботи». Ой, сумно нам побратими, лишенько! За таких аномалій мікро- і макро політики дерегентів життя незрячих в Україні куди і до кого податися незрячій людині з проханням посприяти у створенні людини гідної долі звичайно нормального життя, а у кого питати невпинної турботи за її добробут і утримання; до якої свідомості їм закликати і про нехтування їх власної волі-бажання до життя людського і праці суспільно корисної покликати… Чи є у світі цім сила і розум, словом душа божа, котрій стати на захист їх її славній честі гідно буде?!. За ради Бога сильні світу цього зупиніть жахіття війни, що інвалідизує людей, корупцію псевдо еліт, що слугує винищувачем правопорядку і правосвідомості, деребан нерухомого майна громадського об’єднання незрячих громадян України, що незаконно збагачує кількох і збіднює майже усіх, не дайте вуркулакам і вурдалакам гнобити поневолених кайданами незрячості! Суспільство! Наповнилося твоє черево кровавою живицею з гнійних ран, що творять тобі слуги пітьми, кидаючи інвалідизованих твоїх членів у прірву безодні деградації і деморалізації, поряд з ними туди ж зіштовхують також жертвами і їх помічників і піклувальників про них хамелеонами псевдосіонської влади. Шановне українство, зупини мале горе, аби не сталося твоєму народові великого лихоліття! Сергій Кириченко" | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |