Вітаю Вас Гість!
21:27 Сторіччя з Дня народження Сергія Параджанова | |
| Сто років тому, 9 січня 1924 року, у вірменській родині, що мешкала в місті Тифлісі, народився хлопчик Саркіс (Сергій) Параджанов. Життя Сергія Параджанова склалося так, що його з повним правом вважали «своїм» і грузини, серед яких він провів дитинство, і українці, адже створений ним шедевр «Тіні забутих предків» і досі вважається найкращим українським фільмом, і вірмени, до яких Сергій належав за національністю. Якщо ж дивитися ширше, Параджанов був справжньою людиною світу, товаришував зі світовими знаменитостями - Марчелло Мастроянні, Тоніно Гуеррою, Андрієм Тарковським, Федеріко Фелліні, Володимиром Висоцьким, Мариною Владі, Лілею Брік та багатьма іншими. Сергію Параджанову судилося зняти кілька фільмів, визнаних шедеврами світового кінематографа, потрапити до радянської в'язниці, вижити там у найважчих умовах і стати одним із найвидатніших кінорежисерів ХХ століття. За натурою та складом характеру він був міфотворцем, тож не дивно, що розповіді про різні події життя Параджанова, його розіграші і навіть скандали, пов’язані з його іменем, тиражуються в присвячених йому статтях і розповсюджуються буквально з вуст в вуста. Попри те, що самого митця немає з нами понад 39 років. А міфи про нього продовжують жити та переказуватися так, як мають переказуватися міфи. «Тіні забутих предків», шедевр Сергія Параджанова, були «виспівані» автором, якщо так можна вісловитися, теж не пустому місці. Адже він навчався в майстерні класика радянського та українського кіно Ігоря Савченка, яку згодом, після смерті останнього, очолив інший класик українського кіно, Олександр Довженко. Значна частина випускників цього курсу після закінчення ВДІКу вирушила працювати в Україну — на Київську та Одеську кіностудії. Параджанову ж випало поїхати до Києва. Саме працюючи на Київській кіностудії Сергій Параджанов в 1964 році знімає кінострічку за мотивами творів класика української літератури Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків", яку через 60 років після цього кінокритики визнають найкращим фільмом в історії української кіно. Романтична історія Івана і Марічки – гуцульських Ромео та Джульєтти, була створена саме українською мовою і не дублювалася російською, що на той час було майже нечуваною справою. Після виходу в світ цієї кінострічки Сергій Параджанов одразу став знаменитістю, відомим режисером, проте радянська влада додала до переліку його «гріхів» ще й український націоналізм, мабуть, через те, що митець товаришував з дисидентами і не надто приховував своє невдоволення культурною політикою Радянського Союзу. Тож не дивно, що наступний фільм режисера, «Київські фрески» був закритий, попри те, що зйомки вже йшли повним ходом. Попереду у Сергія Параджанова ще були творчі злети та геніальні фільми, пекельні роки перебування в радянській в’язниці за відверто сфабрикованим звинуваченням, заборона на проживання в Києві та Єревані, зрештою – запалення легенів, що переросло в онкологію і останні три дні життя, прожиті ним в столиці Вірменії і посмертне визнання – поховання в Пантеоні геніїв вірменського духу (м. Єреван), поруч з іншими видатними діячами вірменської культури та мистецтва. А на згадку вдячному людству залишилися кінострічки, проспівані його творчим генієм, дивовижні ляльки, колажі та малюнки, зібрані в єреванському музеї Сергія Параджанова. Неймовірний перебіг життя цієї непересічної особистості, безперечно, потребує окремих допису, лекції, екскурсії, які обов’язково будуть проведені в свій час. А поки пропоную всім бажаючим побачити пам’ятники митцю, створені в Тбілісі та на Кіностудії імені Довженка в Києві, а також пройтися залами-кімнатами Музею Сергія Параджанова в Єревані. Прикріплення: Картинка 1 · Картинка 2 · Картинка 3 · Картинка 4 · Картинка 5 · Картинка 6 · Картинка 7 · Картинка 8 · Картинка 9 · Картинка 10 | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |