Вітаю Вас Гість!
17:40 В. Петровський. ЩО не вмістилося в публікацію "Дзеркала тижня" | |
| Вчора я оприлюднив свою публікацію в тижневику "Дзеркало тижня" та посилання на неї (див. допис від 16.01.22). Це була версія, адаптована до вимог ЗМІ. Нижче викладаю певну версію цієї статті, яку я не оприлюднював до публікації в тижневику. Вона трохи завелика, але прошу дочитати її до кінця. Законопроєкт, який, безумовно, має бути відкликаний або відхилений депутатами раз і назавжди, є не просто випадковою недолугістю непрофесіоналів, а злочинною системною політикою, що здійснюється окремими державними очільниками чи їх замовниками. І це значно глибше, ніж просто питання людей з інвалідністю. "Позбавлення прав людей з інвалідністю: свідома державна політика чи злочинна некомпетентність? Як ви думаєте, друзі, автори і замовники чергової спроби пошити в дурні українське суспільство і зокрема - людей з інвалідністю (я зараз маю на увазі спробу проштовхнути в Верховній Раді законопроєкт № 5344-д), дійсно вірять, що цього разу вони ідеально замаскувалися? Чи від власної безкарності глибоко хотіли чхати на і суспільну думку, і безпосередньо на людей з інвалідністю? Натомість хочу запропонувати своїм читачам тест на вірну відповідь з кількома варіантами відповідей. Як ви думаєте, цей законопроект: а) спроба приведення чинного законодавства до міжнародних стандартів, б) спроба збільшення статків зацікавлених юридичних і фізичних осіб за рахунок найменш незахищених верств суспільства в Україні, бюджетних коштів, котрі для них виділяються і земельних ресурсів, інфраструктури та майна, яке їм належить, в) тотальне нерозуміння посадовими особами центральних профільних виконавчих структур і, в переважній більшості, депутатським корпусом, потреб і проблем людей з інвалідністю, як, зрештою, проблем та потреб суспільства, і небажання займатися вирішенням проблем цієї категорії суспільства; г) спроба взяти під контроль громадянське суспільство, в тому числі - і в сегменті людей з інвалідністю, як, зрештою, ЗМІ, волонтерів, активістів, соціальні мережі, для керування ними в ручному режимі? Нагадаю, що подібні методи, особливо – останній, практикує не демократичний світ, а російська імперія, проти якої сьогодні ведуть запеклий бій українська держава та все українське суспільство. До відповідей на цей тест кожен з нас доходитиме власним розумом, без допомоги Google. Я ж дозволю собі поставити ще кілька питань. Як ви думаєте, чи потрібні нові закони або зміни до нині діючих законів, які необхідно прийняти для вирішення численних проблем людей з інвалідністю в Україні? Напевне, немає сумнівів в тому, що такі закони, як і зміни до наявних законодавчих актів, потрібні. Чи потрібен «Проєкт закону про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю», більш відомий як №5344-д, як і відповідний закон в подальшому? На перший погляд, особливо якщо знайомитися не з його змістом, а лише з назвою, переважна більшість дасть відповідь «так». Але знайдеться хтось, більш поміркований, поцікавиться: а в якому стані на сьогодні знаходиться ця проблема? Напевне, навіть в країнах демократії ніхто не наважиться стверджувати, що вона остаточно вирішена. Що ж стосується України, то і фахівці, і власне люди з інвалідністю підтвердять, що, по-перше, на сьогодні в нашій країні згадана проблема є далеко не найгострішою й такою, що потребує найбільшої уваги. А по-друге, здебільшого проблема полягає навіть не в тому, що хтось не може працевлаштуватися, а в тому, що, з одного боку (і це-тема для окремої розмови), люди з різних причин не хочуть цього робити, а з іншого боку - здійснюється тотальний процес «працевлаштування» трудових книжок людей з інвалідністю. Що, в свою чергу, не має нічого спільного ані з працевлаштуванням, ані з трудовою реабілітацію згаданої категорії населення. Перед тим, як сказати кілька слів власне про законопроєкт, зауважу що названі вище проблеми він взагалі не покликаний вирішувати. Та навіть більше - максимально вдосконалює механізм працевлаштування не живої людини, а його трудової книжки, оскільки норми закону офіційно дозволяють одній людині з інвалідністю теоретично «працювати» значно більше, ніж на одному «основному» робочому місці (хоч загалом різні пункти законопроєкту суперечать один одному). Тепер спробуємо ознайомитися з суттю потенційного законодавчого акту. Овва, назва одна, чітка і благородна, а суть, як виявляється, зовсім інша. Нічого важливого і корисного для самих людей з інвалідністю в процесі їх працевлаштування, окрім прихованої шкоди, на кшталт такого, приміром, пасажу статті №1: «інвалідність – функціональна обмеженість особи рівно та безбар’єрно взаємодіяти із суспільством у всіх сферах життєдіяльності через фізичні, психічні, інтелектуальні або сенсорні порушення організму», що черговий раз підтверджує відмінність назви законопроєкту і його завуальованої мети. Натомість під маркою вирішення проблем працевлаштування людей з інвалідністю здійснюється спроба знищення ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» і, так би мовити, «художня штопка» законів „Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні”, Основи законодавства України про охорону здоров’я, „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», «Про прожитковий мінімум», «Про охорону праці», Сімейний кодекс України, Кодекс законів про працю України в частинах, що стосуються людей з інвалідністю. Безперечно, і ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», і ЗУ «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» потребують внесення неабиякої кількості змін, а ЗУ «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» загалом потребує значного доопрацювання. Але основний удар націлений на закон «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» з метою його фактичного знищення. Безперечно, він також потребує внесення змін, але зовсім не знищення, оскільки на сьогодні є стратегічним документом, а іншого чи інших поки що не створено. Але, навіть в разі їх створення, цей закон і в подальшому має відігравати певну важливу роль в законодавчому полі. Чому ж тоді борці за права людей з інвалідністю, які, вірогідно, не всі хоч раз в своєму житті бачили самих людей з інвалідністю, а якщо бачили, то судячи з законопроекту, навіть не уявляють собі той комплекс проблем, з якими щоденно зіштовхуються названої категорії, а отже - не створюють необхідну законодавчу базу для громадян, інтереси яких вони намагаються «захищати»? Наприклад - пакет державних соціальних гарантій, який має стати засадничим документом і який, доречі, вже підготовлений Офісом всеукраїнського громадського омбудсмена, Всеукраїнською громадською організацією «Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів», у співпраці з іншими об’єднаннями громадян з інвалідністю та потребує лише, відповідно до чинного законодавства, доопрацювання депутатами і профільними органами державної влади та прийняття Верховною Радою. Це ж стосується і соціального кодексу, робота над яким здійснюється, але, щоправда, потребує ще досить значних зусиль, аби він перетворився в недекларативний, потрібний, якісний і, головне, змістовний документ. Чому ж тоді, ніби чорт з табакерки, вистрибнуло це одоробло? Тим більше, що йому вже передували недоброї пам’яті Постанови Кабміну №№ 196 та 197 від 14 березня 2018 року «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах» що фактично скасовували транспортні пільги для людей з інвалідністю транспортних пільг і зрештою самі були скасовані рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.18, та розроблений порівняно нещодавно (напевне, з урахуванням попередніх помилок), законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пільг з оплати проїзду та інших пільг» № 5651, внесений в 2021 році, але, на щастя, не підтриманий й досі. А ще – проведення недолугих конкурсів, в першу чергу, між всеукраїнськими громадськими організаціями, створеними для захисту прав різних нозологій людей з інвалідністю, більше схожі на видовищні змагання для розваг римської чи грецької аристократії або ж олігархічної знаті. Найцікавіше те, що подібні заходи по «захисту прав» людей з інвалідністю не притаманні демократичному правовому суспільству, бо там всі ці процеси є цивілізованими і спрямовані вони на захист цієї категорії населення, а не на паплюження їх прав і інтересів. Що ж до перерахованих вище кроків, то, як я вже зауважив, вони характерні хіба що для Росії, тобто агресора, з яким воює українське суспільство і Україна, як держава. Але, незрозуміло з яких причин, цей агресор й надалі продовжує залишатися зразком для законотворчості в нашій державі. Як на мою думку, відповідь на ці питання можна буде знайти в варіантах тесту, запропонованованого мною на початку цього допису. Хочу ще раз нагадати про те, що війна закінчиться, і наші захисники повернуться з фронту, причому багато хто з них не з власної волі опиниться в лавах людей з інвалідністю, а отже - матиме відношення до різних нозологій інвалідності. Інші, навіть не отримавши інвалідності, потребуватимуть довготривалої психологічної реабілітації, як і значна кількість цивільних громадян, що також стали людьми з інвалідами внаслідок військових дій в нашій державі. Вони, наші захисники, також, як і люди, що мають інвалідність з дитинства або люди з інвалідністю, які набули її в старшому віці, потребуватимуть і фізичної, і психологічної, і соціальної реабілітації, і соціалізації в суспільстві, а отже - підпадатимуть під дію тієї законодавчої бази, яку створять наші законотворці. Думаю, українські герої, які без страху зупинили рашистського агресора, навряд чи будуть мовчати і терпіти ті знущання, боротися з якими людям з інвалідністю різних нозологій сьогодні, нажаль, надзвичайно складно. Тож, повернувшись до мирного життя, українські воїни запитають добре натренованими на фронті голосами: «А чим ви, шановні, займалися за бюджетні і партнерські кошти в той час, коли ми захищали на фронті державу і вас особисто?» Скорше за все, ще й перевіряти результати тієї роботи як в нематеріальному (тобто законотворчому), так і в в матеріальному (тобто майновому й готівковому) аспектах. І ще далеко не факт, що всі, хто зараз, користуючись нагодою, вирішує власні проблеми, з радістю надаватимуть відповіді на питання, перераховані вище. З метою економії часу я не буду зараз зупинятися на запропонованих законопрєктом №5344-д змінах до законів про охорону здоров’я, реабілітацію, працю, хоча це також дуже важливо і, сподіваюся, у нас ще буде окрема нагода поспілкуватися з цього приводу. Однак хотів би зупинитися на кількох важливих моментах, які стосуються процесу препарування ЗУ «Про основи соціальної захищеності». Не акцентуючи увагу на характеристиці недолугого визначення особи з інвалідністю, яке я вже цитував вище, відзначу, що статтею 2 в новій редакції ЗКУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» не закріплені зобов’язання держави перед людьми з інвалідністю щодо створення умов для «для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами» та забезпечення їх соціального захисту. Зі статті 10 згаданого закону було викреслено право дорадчого голосу, надане всеукраїнським громадським організаціям людей з інвалідністю при створенні Положення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. Та й сам фонд якимось дивом перетворився на Державний цільовий фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, за рахунок якого фінансуються ВИКЛЮЧНО заходи, передбачені даним законом та ЗУ «Про зайнятість населення», що мають на меті працевлаштування осіб з інвалідністю (стаття 11 законопроєкту 5344). Нагадаю, що до цього через згаданий Фонд здійснювалася державна фінансова підтримка всеукраїнських громадських об’єднань людей з інвалідністю. Але, судячи з усього, така підтримка лишається в минулому. Слід відзначити, що законопроєктом не лише урізаються права всеукраїнських та місцевих громадських організацій людей з інвалідністю, такі, приміром, як їх право на консультативно-дорадчу участь в консультативно-дорадчих органів всеукраїнського значення та місцевого самоврядування (ці статті ЗУ «Про основи соціальної захищеності» просто викреслені), право на участь в роботі Медико-соціальної експертизи, право на користування пільгами і преференціями, передбаченими законодавством тощо. Хіба що в статті 16 законопроєкту зазначається, що «з метою забезпечення прав осіб з інвалідністю та їх соціального захисту, (…) залучення осіб з інвалідністю до суспільної діяльності, здійснення громадського контролю за дотриманням прав осіб з інвалідністю, представництва їхніх інтересів та усунення будь-яких проявів дискримінації стосовно осіб з інвалідністю можуть створюватися громадські об’єднання осіб з інвалідністю. І це все. З закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» повністю видалено статтю 13, згідно якої «Центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні подавати допомогу і сприяти громадським об’єднанням осіб з інвалідністю в їх діяльності», а також все, що стосується підприємств, установ, організацій, створених об’єднаннями громадян з інвалідністю. Але саме їх наявність та діяльність, як і державна фінансова підтримка об’єднань громадян з інвалідністю, давали можливість функціонувати згаданим об’єднанням громадян. Натомість статтею 11 пропонується створення так званих «підприємств захищеного працевлаштування», а також «підприємств/підприємців трудової інтеграції осіб з інвалідністю». Відсутність підтримки з боку держави та можливості здійснювати господарську діяльність без мети отримання прибутку, як і скасування податкових пільг для підприємств об’єднань громадян з інвалідністю в перспективі можуть привести до повного зникнення об’єднань громадян з інвалідністю як однієї зі складових частин українського громадянського суспільства. Аби заверщити цю тему, зазначу, що з ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» були брутально викреслені практично всі статті, що стосувалися прав громадських об’єднань осіб з інвалідністю (зі статті 12 по статтю 16), а з того, що від них залишилося, ретельно прибрали все, що надавало згаданим об’єднанням громадян приймати участь в суспільному житті і реально впливати на питання, що стосуються цільової групи, якою вони опікуються. Натомість, запропонований законопроєкт був значно доповнений статтями іншого змісту, що стосуються працевлаштування осіб з інвалідністю, причому абзаци статей ЗУ «Про основи соціальної захищеності», що стосувалися підприємств громадських об’єднань людей з інвалідністю та прав, наданих їм державою, знов-таки, за дивним збігом обставин, виявилися викресленими (це стосується статей 17, 18, 18-1, 19 та 20). Що ж до законопроєкту 5344, то нюанси працевлаштування осіб з інвалідністю занадто деталізовані, проте вони можуть розглядатися як пропозиції до Кодексу законів про працю, які необхідно доопрацювати спільно з громадськими об’єднаннями людей з інвалідністю, в першу чергу – всеукраїнськими, і, в разі доопрацювання спільно з ними й напрацювання єдиного прийнятного варіанту, внести до означеного закону. Це – єдиний прийнятний варіант можливої імплементації пропозицій, викладених в законопроєкті 5344, і то, стосовно виключно статей з 17 по 20 згаданого законопроєкту. Загалом законопроєкт складає враження такого, що створювався поспіхом, що і зумовило такі словесні пасажі, як, приміром « з метою створення для осіб з інвалідністю рівних умов отримати роботу, працювати, проходити професійне навчання та здобувати підвищення на роботі (службі)» (стаття 17-1 законопроєкту 5344). Публікація цієї статті здійснюється в перші дні нового 2023 року. І, як водиться, український парламент певний час відпочиватиме. Але з одного боку, громадянське суспільство сподівається, що депутати матимуть час на ознайомлення з законопроєктами, за які вони будуть голосувати, в даному разі - з законопроектом, про який йде мова, і побачать ставлення до нього громадянського суспільства в особі об’єднань громадян з інвалідністю та власне людей з інвалідністю. З іншого боку – самі люди з інвалідністю, як і їх громадські організації, матимуть час для того, аби прочитати й зрозуміти, як українська влада в особі авторів та замовників згаданого законопроєкту, планує про них піклуватися. Безперечно, і автори законопроєкту №5344-д матимуть час для того, щоб переосмислити створене ними й зняти з розгляду своє дітище. Однак, скорше за все, останній варіант є бажаним, але нездійсненним. Проте громадянське суспільство сподівається, що Україна, попри намагання певних сил вирішувати власні політичні чи економічні проблеми, не дозволить собі створювати умови для соціального вибуху. Впевнений, що цього не хоче ні громадянське суспільство Україні, ні міжнародні партнери, які зацікавлені в демократичній і правовій державі Україна, реальній соціальній захищеності її громадян та дотриманні на її теренах принципів верховенства права." | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |