Вітаю Вас Гість!
Неділя, 29.01.2023, 05:21
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Законодавча база щодо інвалідів [241]
Законодавча база щодо інвалідів
1-й в світі масовий стрибок незрячих з парашутом, 2009 рік [7]
Перший в світі масовий стрибок незрячих з парашутом, 2009 рік
1-й фестиваль творчості інвалідів "Неспокій серця" [13]
1-й фестиваль творчості інвалідів "Неспокій серця"
Законодавчі акти [17]
Законодавчі акти, що стосуються працевлаштування та роботи інвалідів
Статті про ВГО ВППІ [29]
Статті, які розміщувались в массмедіа про нас та нами
Звіти про діяльність структурних одиниць [2]
Тут розміщені звіти про діяльність структурних одиниць ВГО ВППІ за роки їх існування
Статті наші [15]
Тут розміщені статті, створені членами ВГО ВУППІ

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 129

Пошук

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » 1-й фестиваль творчості інвалідів "Неспокій серця"

Україна молода. Стаття про фестиваль
«Україна МОЛОДА» № 180 ВІД 29.09.2010
Творчість без обмежень
Навіть без рук можна малювати і співати, ніколи не чувши музики

Оксана ОНИЩЕНКО

Рік тому «УМ» розповідала про аукціон виробів, створених інвалідами, який запрошені політики й бізнесмени дружно проігнорували. Грошей захід не приніс, бо майже нічого не було продано. А молода дівчина–інвалід, заради якої й були організовані торги, померла. Бо грошей на операцію не знайшлося.
Цьогоріч Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів знову звернулася до сильних світу цього. Ні, не з проханням — із запрошенням приєднатися до журі фестивалю творчості інвалідів «Неспокій серця». Захід цей мав особливе значення для неповносправних людей. «Талант — це дар Божий, й інвалідність — не перешкода для його розкриття та розвитку! Учасники фестивалю — люди, які волею долі опинились у нелегкому становищі — продемонстрували незламну силу духу та мужність. Цим фестивалем ми хочемо зробити свій внесок у справу побудови суспільства рівних можливостей», — акцентував Володимир Петровський, голова Всеукраїнської профспілки працездатних інвалідів.
Усі «зірки» до нас у гості
Цього разу на запрошення організаторів відгукнулися майже всі «зірки»: Богдан Ступка визна¬чав кращих у театральному мистецтві, Оксана Караванська — у дизайні, Іван Малкович, Юрій Андрухович — у літературній творчості, барди Юрій Чайка, Едуард Драч, Олег Рубанський — в авторській пісні, Святослав Вакарчук — у естрадній. Особливої уваги заслуговує номінація, якою опікувалися Яна Клочкова і Денис Силантьєв, «Девіз — перемога!». У ній взяли участь прикуті до ліжка інваліди, які майже не розмовляють, не ходять, не рухаються. «Хтось ледве спромігся щось намалювати напівпаралізованими руками, хтось, у кого майже відібрало мову, проспівав, як міг. А один хлопчина з Рівного читав вірші скоромовкою, бо взагалі розмовляє з великими труднощами. Саме за особисті життєві рекорди й відзначили людей у цій номінації. Яна і Денис будуть їздити по різних містах і нагороджувати цих людей. Адже самі вони до Києва дістатися не можуть», — каже Володимир Петровський.
Серед глядачів були помічені й «державні мужі». Микола Анікін, співробітник секретаріату Кабінету Міністрів України, каже, що він тут не як посадовець, а як небайдужа людина. «Чудово, що знайшлися ентузіасти, які організували таке свято для неповносправних людей, — каже він. — Це можливість для них показати свій настрій, своє серце, свою душу. Переступивши через біль, вони перемогли себе. Цим не можна не захоплюватися». Юрій Андрієвський, керівник управління охорони праці і здоров’я профспілок України, розповів, що його організація підтримала фестиваль, надавши приміщення та забезпечивши пільгове (за півціни) проживання і харчування артистів–аматорів.
Відмову від участі у фестивалі оргкомітет отримав від відомих людей лише двічі. Зокрема, від улюбленців усієї країни братів Кличків. «Надзвичайно неприємна історія, — зауважив пан Петрівський. — Відмову відомих спортсменів їхня помічниця пояснила побоюванням, що рівень фестивалю буде недостатньо високим для Кличків. Я був шокований. Тим більше що грошей у цих людей (як і в інших запрошених) ми не просили. Сподівалися лише на моральну підтримку».
«Нам, здоровим, треба вчитися у цих людей»
Хоча фестиваль «Неспокій серця» проводиться в Україні вперше, взяти в ньому участь зголосилися майже 500 осіб з України, Білорусі та Росії.
Мені доводилося бувати на різних фестивалях і концертах, але такої теплоти, щирості, яка відчувалася у залі і на сцені, я не бачила ніколи. «Щиро, бо ми все робимо не для галочки, а для себе, для людей, для душі», — пояснив один з учасників. Учасники фестивалю піднімалися на сцену по–різному: хтось за руку з помічником, хтось в інвалідному візку, який везла мама... Але у всіх на обличчях було таке пронизливе щастя, така невимовна гордість, що неможливо було стримати сліз. «Подивіться, — прошепотіла мені сусідка, доктор педагогічних наук Олена Мартиросян. — Нам, здоровим, треба вчитися у цих людей, як вони борються, як виживають, як радіють! А ми переймаємося якимись дрібницями, суєтою, і думаємо, що це і є життя».
У першому ряду сиділа незвичайна дівчина з фотоапаратом і старанно фіксувала на плівку все дійство. Незвичайна, бо тримала камеру... ногою. Вона радісно реагувала на кожен виступ, підтримувала усмішкою і поглядом тих, хто піднімався на сцену за нагородою. Як з’ясувалося, це переможниця фестивалю у номінації «Живопис». Свою картину дівчина теж писала ногою, бо всі інші частини тіла у неї паралізовані.
У останньому ряду залу сиділи підлітки: хлопці у фраках і краватках–метеликах, дівчата у білих мережаних блузах. До кожного з них підходила вчителька і говорила щось підбадьорливе, поправляючи комусь комірець, комусь зачіску. «Вони дуже хвилюються. Це хор харківської гімназії для незрячих дітей ім. Короленка, — розповідає педагог Людмила Бондаренко. — У нас 45 хористів, приїхали на фестиваль лише 14, бо на всіх не вистачило фінансів. Для дітей ця поїздка — як свято». Почувши запрошення до виступу, юні хористи піднялися на сцену, тримаючи один одного за руки. Такого виконання «Аве Марія» я ще не чула. Чисті голоси й очі, які нічого не бачать, але висловлюють так багато... Дивлячись на харків’ян, пригадала їхніх однолітків, яких зустріла у дворі будинку, поспішаючи на концерт. Пусті погляди зрячих очей, пиво, цигарка між зубами. Контраст вражає.
Без перебільшення героїнею фестивалю стала незряча співачка з Новосибірська Олена Душина. Отримавши перелом ноги напередодні поїздки (упала у неогороджений каналізаційний люк), ця жінка самотужки (!) приїхала на концерт з двома пересадками (у Новосибірську і Москві).
Узагалі, зал був дуже доброзичливим і небайдужим. Крики «Браво» звучали після кожного виступу: і для глухонімої вокалістки, яка співала мовою жестів, і для акторів театру «Парость» — людей з розумовою відсталістю, і для дівчинки з церебральним паралічем, яка вишила дивовижну картину.
А що далі?
Таке запитання поставила одна з учасниць фестивалю, отримуючи статуетку богині перемоги Ніки: «Ми читали власні вірші, співали, вишивали. Що буде далі з нашими роботами? Хто їх побачить? Чи потрібні вони комусь?». Оргкомітет конкурсу пообіцяв, що всі роботи будуть презентовані на сайті Всеукраїнської спілки працездатних інвалідів. Крім того, ведуться перемовини з видавництвом «Знання» про видання збірки поезій учасників фестивалю. Гість конкурсу Лариса Зязюн, професор кафедри романських мов КНУ ім. Шевченка, сказала: «Мене настільки зворушили ці люди, що я хочу якось їм допомогти. Можливо, мені вдасться знайти спонсора для видання поезії талановитої чернівчанки Олени Гуски. Я вже знаю, до кого звернуся». Звичайно, спонсори — це добре, та надій на те, що вони знайдуться, мало. Навіть на сам фестиваль жоден спонсор не виділив ні копійки. Можливо, держава бодай чимось допоможе?
Категорія: 1-й фестиваль творчості інвалідів "Неспокій серця" | Додав: Moder (13.07.2012)
Переглядів: 700 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0