Сьогодні важко собі уявити ефективний перебіг нашої щоденної життєдіяльності, до речі, незалежно від нашого бажання і нашої оцінки цього процесу, без чільного місця в ній фінансових та банківських установ. Навіть найконсервативніші та найбідніші верстви населення щомісяця сплачують комірне (квартплату, комунальні послуги, послуги зв`язку, користування цифровими мережами тощо), а відтак обов`язково входять в контакт з фінансовими установами.
Переважна більшість громадян які намагаються, сподіваються або хочуть жити цивілізовано, чи вважають, що вони цивілізовано живуть в Україні, майже щодня контактують, так чи інакше, з банківською системою. Це – наявність на руках різнопланових карток, різноманітні платежі ( і комірне серед них – лише маленька, незначна частка), які, з одного боку, зручні, а з іншого – невпинно втягують нас в цілковиту залежність від банківської системи.
Зовнішній комфорт, ознака цивілізованості, і банківські кредити, незалежно від того, хто або що їх потребує: приватне підприємство, сімейнепідприємництвочи особисті потреби, отримання на картки заробітної плати, депозити, вклади, розрахункові, зарплатні тощо рахунки приватних осіб, підприємств, установ, організацій….І це далеко ще не повний перелік відносин банківських установ з клієнтами.
Як бачимо, практично все населення країни, незалежно від наявності чи відсутності бажання, тісно пов`язане з якісною чи не дуже, порядною чи сумнівною, ефективною чи неповороткою, корумпованою чи заангажованою фінансовою банківською системою в Україні.
Завданням цієї статті не є аналіз досягнень і якості банківської системи в Україні. Для цього є окремі вузькопрофільні фахівці, а головне – Національний банк, який несе відповідальність за все, що коїться в цій системі. А те, наскільки створений і керований державою фінансово-банківський механізм ефективний, доступний, зручний для тих, для кого він створювався, тобто громадян, клієнтів, всіх його верств, адже всі люди рівні і ніхто, відповідно до міжнародних норм і стандартів, які визнає Україна, не може бути підданий дискримінації будь-якого роду.
Оскільки ж наша держава офіційно дозволила вищеописаному фінансовому механізму існувати, значить, вона і несе повну відповідальність за якість та рівень його існування, а також за те, для кого, виходячи з практичних реалій, створений цей механізм, кого він обслуговує, чи ефективний він в існуючому вигляді, чи потребує коректив і яких саме.
Слід відзначити, що докладний аналіз питань, окреслених в другій частині попереднього речення, потребує окремої статті, і в контексті даного невеличкого дослідження згадуватиметься лише побіжно, в межах висвітлення основної проблеми.
Кожна держава, створюючи законодавчу базу, механізми її реалізації тощо, зобов`язана гарантувати рівні можливості, без будь-якої дискримінації і обмежень, всім громадянам цієї країни та її гостям. Цим вимогам повинні відповідати і умови користування банківською системою, адже вона поступово перетворюється на сферу життєдіяльності, без якої неможливо обійтись жодному члену суспільства.
Відтак, питання доступності до послуг банківської системи – це справа не окремої банківської установи, а справа держави. Чи створила держава умови, при яких кожен громадянин суспільства, відповідно до власного вибору, міг би скористатися послугами обраної ним банківської установи? Адже саме вона, тобто держава, встановлює правила гри.
Якщо ні, то яке право мала вона, в особі Президента, уряду, Національного банку, на встановлення тотального диктату фінансової і банківської системи в країні у відповідному вигляді та стані? Якщо так, то спробуємо розглянути реальне становище і стан доступності до відповідних фінансових послуг людей з обмеженими фізичними можливостями, тобто інвалідів (враховуючи те, що їх кількість лише за офіційними даними складає в Україні майже 3 мільйони,за ж неофіційними даними ця цифра значно вища), а також переважної більшості армії пенсіонерів.
Щоб ця цифра була максимально наглядною, згадаємо, що інваліди складають приблизно 10% населення України, кількість пенсіонерів в Україні неухильно збільшується і, згідно статистичних даних, є значно більшою за 25% загальної чисельності населення держави. Таким чином, якщо не враховуватидітей, які за віком не мають права на самостійне користування банківськими послугами, то загальна кількість осіб з обмеженими фізичними можливостями (тобто інвалідів та пенсіонерів), що в тій чи іншій мірі користуються послугами фінансових установ, складе приблизно 50% дорослого населення держави.
Тепер спробуємо розібратися, з якими саме проблемами можуть зіткнутися (і стикаються) інваліди різних нозологій, користуючись послугами банків. Реалії часу вимагають реагувати на потреби суспільства. Але чи помічаємо ми в своїй щоденній життєдіяльності це реагування? Окремі банківські установи почали здійснювати кроки назустріч верстві суспільства, про яку йде мова. Наочно це можна побачити лише в одному напрямку – будівництві деякими банківськими установами пандусів. Але чи означає наявність пандусу забезпечення доступності? Зауважимо, що це стосується доступності лише однієї категорії інвалідів – інвалідів на візках.
Як правило, такі на сьогодні поодинокі установи, намагаються будувати пандуси таким чином, щоб вони не псували зовнішній вигляд: з полірованого граніту, з красивими, вишуканими перилами. Але призначення пандусу зовсім інше, адже завдяки його наявності інвалід на візку має можливість піднятися до банківської установи. Такий пандус повинен, відповідно до встановлених державними будівельними нормами стандартів, мати належний кут ухилу, практичні, зручні перила, зроблені за належними нормами, на які інвалід спирається. Матеріал, з якого побудований пандус, повинен не заважати, а допомагати в користуванні спорудою тощо.
Нажаль, знайти пандуси, що відповідають всім стандартам, практично неможливо, і тому навіть якщо в окремих установах такі пандуси є, то інвалід все одно не спроможний самостійно піднятися по цій споруді, а відповідно, ця, одна з багатьох, складова доступності не дотримана(а забезпечення доступності інваліда будь-якої нозології є комплексним процесом, що складається з цілого ряду складових).
Але припустимо, що пандус виконаний за усіма стандартами, інвалід на візку піднявся на ґанок, а далі що? Вузька верхня площадка, двері, що відчиняються назовні, завузькі для проїзду на візку двері, ручка дверей, незручна для охоплення, тамбур, в якому візок не може розвернутися, тіснява в відділенні банку, зависокий для візочника банкомат – всіці та низка інших дрібниць з точки зору здорової людини перетворюють відділення банку внайнеприступнішу з неприступніших фортець.
В подібній ситуації опиняється, приходячи в банк, інвалід опорно-рухового апарату, що пересувається на милицях. В цьому випадку ситуацію ускладнює небажання пересічних громадян хоч трохи поступитися своєю чергою. А навіщо? У інваліда багато часу…
Практично недоступними є відділення банків для громадян, що страждають на карликовий нанізм (в просторіччі – ліліпутів), або просто для людей, зріст яких відрізняється від загальноприйнятих стандартів. Висока стійка перед касою, кнопки банкомату, розташовані на недоступній висоті… Далі можна не перераховувати.
Але на справжню катастрофу відвідування банківської установи перетворюється для осіб з вадами зору. По-перше, жодна фінансова установа, навіть НБУ, не вважає за необхідне зробити на власній території найпростіші орієнтири, що дозволили б незрячому вільно пересуватися по ній і отримати необхідний перелік послуг.
По-друге, непереборною проблемою для незрячого є заповнення численних документів, ознайомлення і робота з ними та низка інших дрібниць (принаймні з точки зору пересічного громадянина). Але найбільш непереборною проблемою для незрячого є звичайнісінький банкомат, після «спілкування» з яким кожен володар банківської картки відправляється додому щасливим.
Припустимо, що до омріяного банкомату незрячий так-сяк дістався. А далі що? Як набрати код картки? Як дізнатися, чи не стоїть за твоєю спиною хтось надто цікавий, для якого отримані тобою гроші – ласа здобич? Адже знаходиться банкомат не в ізольованій кабінці, надійно захищеній від заздрісних очей.
Нарешті, як убезпечити інваліда по зору від найпростіших ризиків, що очікують його на ніби то мирній території банківської установи? Банкомат, як будь-яка інша залізяка, мовчить, а інвалід-незрячий, в силу своєї хвороби, користується виключно слухом. Цілком зрозуміло, що пересічному громадянинові навіть на думку не спадає звертати увагу на такі дрібниці.
До речі, незрячий приходить в банк не тільки до банкомату. Є у нього і інші справи, наприклад в тому випадку, якщо він - керівник організації або приватний підприємець. Факсимильний підпис, яким користується велика кількість незрячих, згідно чинного законодавства нашої держави, є недійсним для банківських установ. Та й як дізнатися, на якому саме документі ти ставиш свій безцінний підпис і чи не прирікаєш ти, поставивши цей підпис на невідомому тобі документі, себе та своїх близьких щонайменше на повне зубожіння? Повірте, все це – не пусті запитання.
Можливо, ви скажете мені, що для більшості незрячих банки не потрібні і не будуть потрібні ще протягом довгих років? На це я заперечу вам, що вони (тобто незрячі) такі ж громадяни держави, що хоч-не-хоч, але мають користуватися «благами цивілізації» як з метою сплати обов`язкових комунальних платежів (повний перелік можливих послуг фінансової установи дивись вище), так і завдяки добровільно-примусовому бажанню перевести установи та організації, що фінансуються з державного бюджету, на зарплатні картки.
Нажаль, сьогодні це – прикра реальність, з якою зіткнулася в тому числі і наша організація. Тобто питання переведення на карткові рахунки всіх підприємств, організацій та установ, в тому числі і тих, більшість працівників яких складають інваліди по зору – лише питання часу, до того ж, часу найближчого. Банківські установи пішли до Європи ( з одного боку це правильно, з іншого ж – рівень їхнього існування на кілька порядків вищий, аніж в інших громадян країни), забувши про те, що в країні, в тому числі на території їхніх же установ, не створені ці європейські умови, і громадяни України поки що, в силу цілої низки обставин, не можуть, нажаль, жити за європейськими стандартами.
Є свої складнощі і у інвалідів по слуху, що вирішили відвідати банківську установу. Зважаючи на особливості цієї нозології інвалідності, будь-яке питання, яке вони хотіли б задати співробітнику банку, перетворюється для них на якусь подобу славетного Рубікону, адже, як правило, банківські працівники (як і працівники готелів, закладів харчування, тощо) не володіють мовою жестів.
Взагалі ж за станом на сьогодні можна з прикрістю констатувати, що персонал банківських установ зеленого поняття не має, як вести себе з інвалідами основних нозологій і в більшості випадків ставиться до них як до надокучливої перепони, які заважають їм мирно відпрацьовувати свій робочий час.
Як бачимо, картина зовсім невтішна, оскільки (згадаємо цифри, наведені вище) близько половини населення держави практично ізольовані від доступних послуг банківської системи. І це – не перебільшення. Просто, будуючи особисте світле «завтра», кожен з власних причин не відповідаючи на питання «для кого ж ми його будуємо?», ми так захопилися, що махнули рукою (а може, не врахували чи недооцінили реальний стан справ) набез малого половину населення країни, адже більшості людей похилого віку притаманні всі вади здоров`я, які є у інвалідів різних нозологій: вони недочувають, недобачають, та й з опорно-руховим апаратом у них є значні складнощі.
Хотілося б звернути увагу, що для більшості людей похилого віку новітні нововведення є, так би мовити «китайською грамотою», тобто складними і незручними в користуванні. А тепер давайте згадаємо, чи не ставали ми свідками роздратування, з яким банківські співробітники намагаються пояснити людині похилого віку «очевидні» з їх точки зору речі. Це – також показник якості банківського обслуговування.
З іншого боку, усунення існуючих недоліків потребує зайвих витрат, які ще невідомо коли окупляться, оскільки спрямовуються вони на зручності сегменту населення, що, як на окремий нефаховий погляд, є зовсім неперспективним.
Дійсно, цей контингент, як правило, бідний, і на його представниках капітал не заробиш, хоча стабільні гарантовані кошти щомісяця з такої кількості людей – це не так вже й мало.
До того ж згадаймо про так званий «зарплатний проект», про який вже було сказано вище. Якщо він дійсно буде введений в повному обсязі, таким, яким його бачать велемудрі творці цього проекту, під його дію підпаде більша частина працюючих інвалідів та пенсіонерів держави. Тобто в черговий раз будемо робити людям добро. І хай тільки вони спробують його не прийняти! Пристосуєтеся, дорогенькі, нікуди не дінетеся! А що відсутній універсальний дизайн, та навіть елементарна доступність, то тут вам не Європа. Сумно, прикро, але ж іншого вибору у цих людей немає, система для всіх одна.
От і виникає питання: а для кого тоді існує ця система? Для обслуговування багатих, які, за дивним збігом обставин, є українською «псевдоелітою» (незалежно від місця у владного чи у опозиційного керма), що живе на кошти платників податку, чи займається бізнесом, наближеним до означених осіб?
Може, ця система створена для заробляння коштів банками і, відповідно, їх керівниками та власниками, а отже, більшість населення країни цьому бізнесу не потрібна, адже гроші заробляються не ресурсом 80% бідних громадян країни? Може, фінансова система потрібна лише, щоб забезпечити функціонування державних інституцій? Це справді є ключовою функцією… Може, на ситуацію впливають всі ці фактори разом? Може, може, може….
Але де ж тут місце громадян взагалі та інвалідів і пенсіонерів зокрема? Як їм здійснювати власну життєдіяльність і відчувати себе повноправними громадянами країни і членами суспільства з усіма правами та обов`язками? Це питання адресується не лише численним банківським установам та Національному банку України, які зобов`язані створити всі належні умови для обслуговування інвалідів, пенсіонерів та їх об`єдань на європейському рівні, але й іншим установам та організаціям сфери обслуговування, які, хто більше, хто менше, також не пристосовані для повноцінного надання послуг інвалідам.
Зрушити вищеназвану проблему з місця можливо тільки усвідомивши її. А проблема є, проблема серйозна, і вирішувати її треба негайно. Я, як голова ВГО «Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів», не хотів би, щоб ця стаття була сприйнята лише як безпідставна критика (тим більше, що підстави для критики є, та ще й які!), тим більше не хотілося б нанести образу власникам та управляючим відділеннями різноманітних фінансових установ.
Цією статтею я в першу чергунамагався піднятисерйозну проблемузначної верстви суспільства. У виникненні цієї проблеми винні ми всі. І органи влади законодавчої та виконавчої влади, які заздалегідь її не передбачили (адже саме вони несуть відповідальність за всі процеси, що проходять у державі), і банки, які відверто не врахували потреби цілої верстви суспільства, і громадськість, яка за десятки років не змогла захистити тих, кого вона мала б захищати, принаймні декларативно. Нам разом слід і виправляти ситуацію, без звинувачень і докорів, максимально швидко та конструктивно.
У ВГО «Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів»вже на сьогодні напрацьований пакет пропозицій, які ми готові обговорити з банківськими установами та НБУ. Ці пропозиції, втілені послідовно та в комплексі, забезпечать ефективне вирішення назрілих проблем. Ми сподіваємося на позитивну реакцію Національного банку та банківської системи України, розуміння проблеми та бажання її вирішити. Ціла верства суспільства сьогодні чекає на вашу позитивну реакцію. Нажаль, кожен найуспішніший та найвпливовіший громадянин нашої держави може в будь-яку мить стати інвалідом, поповнивши ці невеселі лави. Це - життя, втекти від якого не може жоден з нас. Ми чекаємо ваших кроків назустріч.