«Невежество, пренебрежение, предрассудки и страх - вот те социальные факторы, которые на протяжении всей истории являлись препятствием для развития способностей инвалидов и вели к их изоляции». (Резолюция 48/96 Генеральной Ассамблеи ООН «Стандартные правила обеспечивания равных возможностей для инвалидов»

 

Ми навіть не помічаємо, наскільки упередженим є погляд пересічного громадянина України на інвалідів, або, якщо бути коректним, на «осіб з обмеженими фізичними можливостями». Дійсно, чого ж їм ще не вистачає? І пенсію їм, як інвалідам, достойну держава платить, і місцями робочими забезпечує, і соціальний захист гарантує, і права їм рівні гарантували, відповідно до Конституції та інших законодавчих актів, а вони, ці інваліди, все чимось незадоволені, все чогось вимагають.
Що ж насправді потрібно інвалідам? А потрібно їм досить небагато: можливість вільно пересуватися не тільки по рідній домівці, але й вулицями рідного міста (а також вулицями інших міст рідної держави), можливість користуватися різними видами транспорту, як міського так і міжміського, можливість самостійно поселитися в готелі та побувати в закладі харчування. Нарешті, можливість бути гостями такого довгоочікуваного форуму Євро-2012.
Останнім часом підготовка до Євро стала для українців буденною справою: увімкніть радіо чи телевізор і ви обов`язково побачите або почуєте, що наша держава шаленими темпами проектує, будує, ремонтує, реконструює. Виділяються значні бюджетні кошти, швидко будуються стадіони, об`єкти та інфраструктура, приводяться в порядок міста, шляхи тощо.
Так в чому ж проблема, коли щасливе завтра зі щирою посмішкою поспішає до нас: інвестиції в економіку, робочі місця, достойні заробітна плата і пенсії, довгоочікуване свято Євро, нарешті - економічне зростання, прибутки від об`єктів і інфраструктури, збудованих до Євро-2012. От лише чи до всіх посміхається це щасливе завтра? Яку користь наша країна та її громадяни, і хто з них конкретно, отримає від всіх факторів, перерахованих вище? При досягненні яких результатів та здійсненні яких сподівань можна буде з повним правом пишатися собою, як державою і як її дітьми?
Нажаль, у інвалідів і досі немає особливих причин для радості. Адже, якщо ситуація докорінно не зміниться, цілий пласт вітчизняного суспільства і іноземних гостей, попри масштабну підготовку до Євро, буде позбавлений можливості взяти участь в футбольному європейському форумі, і як уболівальники, і як туристи, і як посли України для світу з питань її історії, культури, туризму, бізнесу тощо. А Україна, в свою чергу, наразиться на небезпеку отримати ті чи інші санкції за нехтування інтересами означеної верстви суспільства. Ця верства суспільства і є інваліди, тобто громадяни, які, в силу травм, хвороб, катастроф тощо втратили можливість бачити, чути, самостійно, без інвалідного візка, пересуватися, жити без інсуліну, мати здорове серце, нирки тощо. За офіційними даними, інваліди в Україні складають близько 10% населення, враховуючи тих громадян нашої держави, які в силу різних причин офіційно не оформили інвалідність. Наводячи статистичні дані, не можна також обминути увагою рідних, близьких і друзів, без допомоги яких інвалід не може обійтися.
Всі вони, тобто інваліди, незалежно від стану здоров`я, хочуть жити рівноправним, повноцінним життям, мати освіту, займатися культурою і мистецтвом, працювати, вболівати за улюблених спортсменів, зокрема – за наших футболістів, займатися туризмом, інвалідним туризмом, бо це для них – не тільки реабілітація, але й можливість для самореалізації. Якщо наша держава дійсно бажає, щоб її діти з обмеженими фізичними можливостями мали змогу жити повноцінним життям, як це роблять інваліди в країнах Європи і ряді країн світу, їй (а також всім її громадянам) потрібно, насамперед, навчитися поважати в будь-якій людині – Людину і, в першу чергу, не вважати інвалідів дурнішими, не ставитися до них зневажливо і презирливо тільки тому, що ти - фізично здоровий, а він – інвалід.
Необхідно нарешті побудувати в країні безбар`єрне середовище, забезпечити доступність інвалідів до об`єктів і інфраструктури, об`єктів життєдіяльності. Для інвалідів на візках це, в першу чергу, мають бути пандуси, для інвалідів по слуху – інформаційне забезпечення через зір, для незрячих та слабо зрячих – доступ до інформації тактильним шляхом і належним чином збільшений формат інформації тощо.
Ратифікувавши Конвенцію про права інвалідів, взявши на себе зобов`язання в зв`язку з проведенням в Україні Євро-2012, визнавши норми і стандарти світового співтовариства, Україна зобов`язалася подолати проблеми інвалідів в державі, в тому числі і ті, що пов`язані з безбар`єрністю. Була прийнята певна кількість дуже правильних указів, наказів, постанов, законодавчих та підзаконних актів. Але на практиці віз залишився на тому ж місці, і досі для переважної частини інвалідів є проблемою навіть виїхати з власної хати. Пересуватися по вулиці через погані дороги і їх загальну непристосованість до потреб інвалідів, не кажучи вже про припарковані на тротуарі машини, практично неможливо. Більшість побудованих пандусів, за поодинокими виключеннями, не відповідають нормативам, і замість користі, є небезпечними не лише для інвалідів, але й для фізично здорових членів суспільства. Незважаючи на це, за побудову пандусів-вбивць не лише ніхто не несе відповідальності, їх продовжують будувати і далі.
В Києві реконструюється швидкісний трамвай, і дуже це добре. Але чи намагався хтось з тих, хто проектував його перебудову, потрапити на станцію трамваю, а потім заїхати до вагону, сидячи в інвалідному візку?
Для інвалідів по слуху і по зору взагалі майже нічого не робиться. Виключення складають лише маячки в метрополітені Києва і окремі світлофори, кожен з яких грає свою музику, що здебільшого шкодить, а не допомагає інвалідам, а також попереджувальні смуги на перонах, перед їх закінченням, на шести станціях метро в Києві, які самі по собі, нажаль не вирішують в комплексі проблем незрячої людини.
Таким чином проблема безбар`єрності в Україні так, фактично, і не зрушила з місця, якщо не рахувати вирішення цієї проблеми в національному параолімпійському центрі, відвідати який має можливість дуже обмежена кількість інвалідів.
На підтвердження цієї думки хотілося б нагадати історію, що нещодавно трапилася в одному з міст, яке в майбутньому році має приймати Євро-2012. До цього міста без попередження та супроводжуючого приїхав інвалід на візку з іншої держави (інвалід на візку з Німеччини Петр Класс), який, до того ж, мав при собі собаку. Так от, цей бідолаха на власному досвіді перевірив доступність наших міст для інвалідів різних нозологій і лишився вельми незадоволеним отриманими результатами: йому довелося «виходити з літака» на руках, інвалідне крісло, призначене для доставки інвалідів за межі літної смуги, зламалося, готелі відмовилися приймати інваліда з собакою-помічником тощо. У Харкові дійсно немає жодного закладу проживання, який був би пристосований для того, щоб поселити інваліда на візку, а тим більше – з собакою. В даній статті ми ні в якому разі не ставимо перед собою задачу коментувати ситуацію з прийомом Петра Класса, готовність аеропорту та персоналу до прийому інвалідів, про це красномовно свідчить сам випадок з приїздом іноземного інваліда. Наша організація влітку цього року здійснювала моніторинг 10 країн Європи щодо вирішення в них проблем безбар`єрності, і ми можемо підтвердити, що положення «Конвенції про права інвалідів» в цих країнах дотримуються належним чином. Про дотримання ж норм Конвенції в Україні поки що говорити зарано. ВГО ВППІ з 2008 року щорічно проводить моніторинги 4-х міст України, які прийматимуть Євро-2012, матеріали цих моніторингів знаходяться в усіх дотичних до цього питання державних установах, і на фото, зроблених під час моніторингу, чітко зафіксована недоступність для інвалідів об`єктів та інфраструктури у всіх 4-х містах, в тому числі і аеропорту, про який йде мова. Виключення складають окремі пристосування, зроблені для однієї нозології інвалідів, а саме – для візочників (та й ті, як вже було сказано вище, скоріше «про людське око»). Хотілося б, щоб моніторинг 2011 року хоча б частково довів зміни в існуючому стані речей.
Втім, як кажуть, світ не без добрих людей. Ці добрі люди врешті-решт допомогли гостю нашої держави, отримавши замість подяки незадоволення місцевої влади. Єдина організація, яка змогла надати допомогу інваліду на візку, і в приміщенні якої він проживав весь час свого перебування в Харкові (той факт, що за майже місячне перебування інваліда в Україні, він так і не зміг більше ніде зупинитися, говорить сам за себе), в черговий раз зрозуміла, що не одна добра справа не лишається без покарання. За що б, як ви думаєте? А за те, що «винесли сміття з хати», ще раз підтвердивши: з точки зору інвалідів, наша держава не готова приймати Євро-2012.
Навіть якщо припустити, що інвалід з Німеччини навмисне приїздив з метою негласної перевірки готовності міста Харкова до Євро-2012, про що іноді приходиться чути, то найбільш доброї справи для тих, хто відповідає в Україні за цю підготовку, і придумати (вигадати) важко. Адже всі волання інвалідів України та їх об`єднань про те, що їхні права попираються і не дотримуються, марні і на них (тобто на волання) ніхто не звертає уваги. Повірте, що і ця стаття ніяк не вплине на позитивні зміни в цьому питанні. А ситуація, між іншим, практично однакова в усіх чотирьох містах. Сподіваємося лише, що всі наші моніторинги, статті, візити іноземних інвалідів ще до Чемпіонату, активне висвітлення наших проблем журналістами, разом взяті, таки дадуть необхідний результат: звернуть увагу на проблему і допоможуть відповідним органам влади прийняти необхідні рішення для вирішення питання безбар`єрності в Україні, за обов`язкової участі в цьому процесі об`єднань громадян-інвалідів та під їх безпосереднім контролем.
І знов ми повертаємося до питання: чи дійсно інваліди стають на заваді єврофоруму в українській державі? Чи, може, хтось інший хоче зробити з них цапів-відбувайлів? І чи не має це питання певного політичного, фінансового абощо забарвлення? А може, ця проблема лежить, насамперед, в площині демократії і прав людини, прав інвалідів, правозахисту, прав і проблем громадянського суспільства в Україні? Може, розібравшись і проаналізувавши ситуацію, ми зрозуміємо, хто і що стоїть на заваді реформуванню в Україні, і не лише в окремо взятому питанні Євро-2012, які кроки в цьому напрямку слід зробити, хто і за що повинен нести відповідальність, хто і як повинен контролювати окреслені процеси в державі і в суспільстві.
В першу чергу, функцію контролю повинні здійснювати громадські організації інвалідів. Адже саме інваліди добре знають, що і, головне, як треба зробити, аби зруйнувати бар`єри упередженості в суспільстві і бар`єри, несвідомо (а інколи навіть свідомо) побудовані цим суспільством за багато років свого існування. Це – робота не одного року і навіть не одного десятиліття. Добре розуміючи це, ВГО «Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів» внесла свої зміни і доповнення до державної програми підготовки України до проведення Євро-2012, в якій, між іншим, на той час не було навіть слів «інвалід» або ж «людина з особливими потребами», ще на початку 2008 року. З того часу кожен рік ВГО ВППІ проводить і конференції, і моніторинги в містах, де проходитимуть футбольні матчі Євро-2012. На сьогодні висновки, з якими організація своєчасно ознайомила відповідні державні структури, є досить невтішними. Якщо не рахувати стадіон «Донбас-Арена», який майже на 100% пристосований до потреб інвалідів, жоден об`єкт чи інфраструктура у всіх містах України недоступні для інвалідів і досі.
Ми розуміємо, що ФІФА і УЕФА змусять Україну належним чином підготувати стадіони. Але всі інші об`єкти, без яких неможливо уявити проведення будь-якого заходу: транспортна, соціальна і туристична інфраструктура тощо, викликають у інвалідів серйозне занепокоєння. Нині, якщо ситуація кардинальним чином не зміниться, ні у вітчизняних, ні у іноземних інвалідів не буде можливості потрапити ні в храм науки, ні в заклад культури, мистецтва, туризму, ні в заклад харчування, проживання, державну будівлю, тощо, ні, вибачте за прозу життя, навіть в туалет. Окрім доступності всіх вище перерахованих об`єктів, слід замислитися також про створення в містах України, де проходитимуть футбольні матчі, Центрів інформаційних, соціальних і сервісних послуг для інвалідів, що будуть доступними для кожного інваліда, а не комерційними, на кшталт кафе.
За підсумками моніторингу 2010 року аналітична група ВГО ВППІ внесла на розгляд всіх зацікавлених органів влади та структур наступну програму дій, яка, разом з матеріалами моніторингу (текстова частина, фото та відео матеріали), були надіслані вищеназваним структурам, починаючи з прем`єр-міністра України:
1. Будівництво 4-х сервісних комплексів проживання, харчування, реабілітаційних і культурних програм, розроблених з усіма вимогами універсального дизайну, для надання комплексних послуг інвалідам, вітчизняним та іноземним гостям Євро-2012; транспортне обслуговування, культурні програми
2. програма моніторингу об`єктів та інфраструктури до літа 2012 року, в результаті чого повинно бути створене безбар`єрне середовище в Україні, на основі принципів універсального дизайну.
3. програма підготовки студентів ВУЗів і персоналу;
4. програма підготовки волонтерів.
Треба віддати належне, що останнім часом, завдяки зусиллям Кабінету Міністрів України, віце-прем`єр-міністра України і міністра соціальної політики України, значно активізувалася робота по питанням проведення Євро-2012, дотичним до проблем інвалідів, яка були зініційована, в першу чергу, Всеукраїнською громадською організацією «Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів».
Однак низка зустрічей і нарад (саме в такому форматі здійснюється ця активність) поки що не дала реальних практичних результатів. До того ж слід відзначити, що практично всі міністерства, без виключення, дуже важко і болісно сприймають пропозиції інвалідів. І лише з 2011 року, після 4-х років, що минули з часу подання ВГО ВППІ змін до Державної програми по Євро - 2012, принаймні, розпочався діалог. Ще раз підкреслюємо, що конкретних результатів по вирішенню проблеми безбар`єрності немає і досі. Під час останньої зустрічі з цих питань відповідними міністерствами¸ яка відбулася буквально напередодні, розмова йшла про розподіл додаткових коштів на потреби тих чи інших міністерств до Євро-2012. Єдині, кому не дісталося жодної копійки, - це громадськість. Та громадськість, яка, не маючи коштів, може і повинна здійснювати контроль за виконанням робіт, пов`язаних зі створенням в Україні безбар`єрного середовища.
Ні на потреби створення безбар`єрного середовища, ні на потреби моніторингу, тобто перевірки виконання чи невиконання міжнародних норм і стандартів, які взяла на себе Україна по вирішенню проблем інвалідів, ні на підготовку волонтерів для роботи з інвалідами, ні на підготовку працівників об’ єктів та інфраструктури різних форм власності (чиновників, пожежників, працівників спецслужб, персоналу готелів і закладів харчування, стадіонів, вокзалів тощо), ні на інформаційні центри – центри допомоги інвалідам тощо жодної копійки з державного бюджету виділено не було. Днями наша організація отримала офіційного листа від Національного агентства з питань підготовки і проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів. В цьому листі нам надано чітку відповідь про те, що «Державною цільовою програмою підготовки і проведення в Україні фінальної частини чемпіонату 2012 року з футболу (…) реалізація вищезазначених заходів та завдань не передбачена».
Наша організація не схильна драматизувати ситуацію і безпідставно звинувачувати владу в усіх гріхах, в тому числі і в тому, що вона не хоче вирішувати проблеми інвалідів, тим більше, що, згідно вже цитованого листа від Національного агентства «потреби людей з обмеженими фізичними можливостями постійно враховуються Укрєвроінфрапроектом в процесі будівництва об`єктів, які будуть використовуватись під час проведення чемпіонату 2012 року з футболу, а також в процесі планування їх операційної діяльності в межах своєї компетенції». Однак хотілося б запитати: «А чи насправді чиновники, що вирішують проблеми інвалідів, виходячи з власного досвіду, дійсно є компетентними? Може, варто було б запитати у самих інвалідів, що і як треба для них зробити?» Можливо, тоді результат був би більш втішним.
Ми розуміємо, що створення безбар`єрного середовища не тільки на рівні держави, але й на рівні людської свідомості є дуже непростою проблемою, яку неможливо вирішити водночас, директивним порядком. Однак до Євро-2012 залишилося менше року, тож варто було б звернути особливу увагу на проблеми, підняті інвалідами, адже у великій справі немає дрібниць, і від вирішення цих проблем в значній мірі залежить імідж нашої держави, в тому числі і міжнародний.
Так, вже сьогодні можна констатувати, що справа дійсно зрушила з місця, вже активно проводяться наради і зустрічі з питань безбар`єрності в контексті Євро-2012. Але, нажаль, поки що немає результатів і коштів, за які можна досягти цих результатів.
В минулому році ВГО ВППІ провела моніторинг готовності 4-х міст України до проведення в них Євро -2012, результати якого були досить невтішними. Але, звернувшись до органів влади з аналітичною довідкою, в якій були викладені підсумки проведених заходів, організація замість подяки отримала зустрічне запитання: «Та що ж ви все критикуєте? Краще покажіть, як проблема безбар`єрності вирішується в інших країнах світу?». Що ж, хоч державні чиновники мали можливість побачити і бачили все це на власні очі, але, певно, не звертали на такі «дрібнички» уваги. Тож в цьому році, за підтримки відомого львівського туроператора, ВГО «Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів» здійснила моніторинг десяти держав Європи щодо вирішення в них питання безбар`єрності. 15 липня 2011 року в «Укрінформі» відбулася прес-конференція, присвячена результатам цього безпрецедентного заходу, на якій не було жодного представника органів державної влади. Та й журналістів було не так багато.
Безперечно, при наявності зацікавленості, ми готові надати результати цього моніторингу кожному міністерству окремо. Запевняємо всіх, що не так багато коштів потрібно для того, щоб зробити безбар`єрною і Україну, бо Європа вже може називатися такою. Потрібно лише бажання, збалансоване і компетентне бачення, в рази менше коштів, ніж додатково виділяється на зростаючі фінансові потреби окремих об`єктів і інфраструктури, певні кошти на підготовку волонтерів і персоналу для роботи з інвалідами, і зовсім невеликі кошти на моніторинг та Центри допомоги інвалідам України та гостям з-за кордону, що приїдуть на Євро-2012 (бо моніторинг і контроль за вирішенням проблем інвалідів повинні здійснювати не фінансово заангажовані організації, а незалежна громадськість, проблеми якої і вирішуються заходами по безбар`єрності).
Безумовно, гострі питання і вимоги щодо вирішення проблем інвалідів суб`єкти громадянського суспільства будуть ставити в першу чергу перед державою і владою. І ми сподіваємося, що ті чиновники, які не розуміють важливості цієї проблеми, не зможуть компрометувати владу, яка вже нарешті почала робити перші кроки по вирішенню проблем інвалідів. Ми впевнені, що за рік, який залишився, можливо вирішити всі проблеми інвалідів, хоча б в тих містах, де буде проходити Євро-2012.
Відповідаючи на питання, поставлене на початку цієї статті, стосовно того, хто ж реально заважає проведенню в Україні Євро 2012, можна впевнено констатувати, що це не інваліди, проблеми яких, як повноправних громадян цієї держави, в Україні не вирішені і досі. Але інваліди – не вороги, а партнери влади.
Давайте ж подумаємо разом, хто стоїть на заваді проведенню в нашій державі фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу 2012 року, і намагатимемося не провокувати ситуацію, що склалася з інвалідами в контексті Євро-2012. Хочеться сподіватися, що роздуми на цю тему будуть конструктивними та плідними, а головне – сприятимуть побудові в нашій державі середовища, безбар`єрного в будь-якому відношенні.
До Фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, що проходитиме в Україні та в Польщі, лишилося трохи менше року. За цей час наша держава має пройти досить довгий шлях, впродовж якого на неї ще можуть очікувати не тільки досягнення та злети, але й падіння та інші неприємні несподіванки. Крий Боже, якщо винними в можливих проблемах стосовно Євро будуть ті, кого органи державної влади, неважливо, в силу байдужості, жадібності, некомпетентності абощо, забудуть, проігнорувавши їх законні права та інтереси. Адже за негативну реакцію євроспільноти в кінцевому підсумку розраховуватиметься держава та її громадяни. Давайте спробуємо разом зважено уникнути порушень, помилок і прорахунків.