Вітаю Вас Гість!
Четвер, 09.02.2023, 05:39
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Законодавча база щодо інвалідів [241]
Законодавча база щодо інвалідів
1-й в світі масовий стрибок незрячих з парашутом, 2009 рік [7]
Перший в світі масовий стрибок незрячих з парашутом, 2009 рік
1-й фестиваль творчості інвалідів "Неспокій серця" [13]
1-й фестиваль творчості інвалідів "Неспокій серця"
Законодавчі акти [17]
Законодавчі акти, що стосуються працевлаштування та роботи інвалідів
Статті про ВГО ВППІ [29]
Статті, які розміщувались в массмедіа про нас та нами
Звіти про діяльність структурних одиниць [2]
Тут розміщені звіти про діяльність структурних одиниць ВГО ВППІ за роки їх існування
Статті наші [15]
Тут розміщені статті, створені членами ВГО ВУППІ

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 129

Пошук

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Статті наші

Стаття по соціальним ініціативам
Соціальні ініціативи: за і проти
 
«Про коня и про меня» (з поезії В. Маяковського)
 
Нарешті справдилися всенародні очікування! 7 березня 2012 року Президент України виступив з пакетом «соціальних ініціатив». Згадаємо, що цьому виступу передували не менш гучні заяви Президента та прем`єр-міністра, від яких пересічному громадянинові ставало моторошно. Нам обіцяли наприкінці поточного фінансового року і повну відсутність коштів в бюджеті (навіть на виплати заробітних плат та пенсій) і мало не дефолт. І ось тепер – соціальні ініціативи.
Даруйте, а як же попередні виступи? Що це було? Бажання спочатку трохи налякати, а потім сильно ощасливитивласний народ? Не хотілося б навіть думати, що такі багатообіцяючі ініціативи Президента є лише складовою чергової передвиборчої кампанії, яку правляча партія починає під оптимістичним гаслом: «Громадяни, оберіть мене, і тоді вас щастя не мине!»
Давайте спробуєморозібратися, що ж вонотаке, ці «ініціативи». До речі, цеякась дивна форма суспільно-політичноїдіяльності – ініціативи. Скорішевона скидається на побажання: «от було б добре, якби…» Однак, звертаючись до міжнароднихстандартів, хотілося б зазначити, що в першу чергу держава маєспиратися в своїйсоціальнійполітиці не на побажання, навітьякщоце – побажанняочільникадержави, а на комплексну, виважену, розраховану на багаторічнийтермінгуманітарнупрограму, прийняту на національномурівні. Складовоюцієїгумананітарноїпрограмимає бути соціальнапрограма, зізрозумілою та прозорою метою і механізмомреалізації, підкріпленимреальними коштами, закладеними до державного бюджету. Нажаль, за більшніж 20 роківсвоєїнезалежностіУкраїна так і не спромогласярозробити та прийнятитакупрограму, а тимбільше не зробилажодногоконкретногокроку на шляху до реального покращенняжиттясвоїхнайменшзахищенихгромадян.
В такому разіініціативи - цене виконаннядовгостроковоїпрозороїпрограми з чіткими результатами і відповідальністю за них і, відповідно, якіснимпокращеннямдіючогогарантованогомеханізмусоціальноїзахищеності, як в цивілізованихкраїнах, а локальнітимчасовіініціативипокращенняжиттяпідконкретнуподію для тихгромадян, хто не моженавіть не моженазиватиповсякденнийпроцессвогоіснуванняжиттям.
Перш ніжзвернутися до соціальнихініціатив в цілому, хотілося б зупинитися на основних, як на інваліда, і найболючішихініціативах. Отже, з точки зорунайнезахищенішихверствукраїнськогонаселення, а самеінвалідів та пенсіонерів, надзвичайноважливим є підвищенняпенсій в середньому на 100 грн. Не секрет, що на сьогодніпенсійнихвиплатвистачаєлише на оплату за житло, комірне і навіть на гарнийхліб у більшостіінвалідів та пенсіонерів не вистачає (навітьтермінтакий введено «соціальнісортихліба»). А якщодітиживутьокремо, то життя на пенсіюперетворюється на животіння.
Щомісячнаінфляція (а ціни на харчіневипинно і суттєворостуть, і тим, хтоживе на копійки, болячеслухатизапевнення в тому, щоцей факт не відповідаєістині, від тих, хтоживебезбідно на офіційніподаткицихжебраків), збільшуєвитратилише нахарчібільшніж на 100 грн. Може, в середньому, за хитримкабінетнимрозрахунком, інфляція і не росте, а от ті, хто реально живе за ціпенсійнікошти, гаманцем і шлункомвідчувають, щопланованівитратименші за реальнімісячні доходи. Але цікаво те, щокоштина підвищенняпенсійне булипередбаченірічним бюджетом, а отже, їх треба отримати з якогосьіншогоджерела. Зякого? Покищочіткоївідповіді на цепитаннянемає.(Можливіозвученіваріанти, які ми щерозглянемонижче).
Дуже не хотілося б в такому разі, щобгроші на підтримкуцієїсоціальноїініціативи з`явилися за рахунок роботи друкарського станка, особливо з огляду на інші озвучені Президентом заходи, які разом можуть перевищити допустимий відсоток критичної грошової маси. В такому разі інфляція в державі не лише збільшиться, а й складатиме економічну загрозу. Крім того, підвищення соціальних виплат в середньому на 100 гривень означає, що воно буде не для всіх інвалідів і пенсіонерів.
А для кого? За яким критерієм відбуватиметься поділ? Де прозорий та зрозумілий механізм цього процесу? Якщо припустити, що все було прораховано заздалегідь, то гроші на це до бюджету не заклали. Якщо ж механізм (хай не чіткий, але, принаймні, діючий) спішно розробляється «під ініціативи», то це не є державна політика цивілізованої країни. Тоді навіщо оплачувати з податків громадян армію непотрібних та не працюючих на цю країну чиновників місцевої влади та депутатів Верховної Ради?
Є завдання – фахівці розробили, Президент затвердив. В одному з популярних нині телевізійних шоу пройшла інформація про те, що це підвищення в першу чергу стосуватиметься батьків, що доглядають дітей-інвалідів з розумовою відсталістю. Вони дійсно отримують копійки. Але й прожитковий мінімум, що існує офіційно, з огляду на ті витрати, яких потребують такі сім`ї, навіть не наблизить їх до межі бідності.
Проте з цією категорією суспільства хоч все зрозуміло і сумніву не викликає. Більше жодної доступної інформації немає. Ні про потреби інвалідів 1 групи(лежачих, візочників, незрячих, тощо) відповідальні за соціальну політику, вкупі з профільним міністерством, навіть не згадують, або й проблем цих не знають. Чому? Тому що, нажаль, в Україні соціальною політикою в всіх її ланках керують фізично здорові і заможні люди, а не громадяни, що знайомі, так би мовити, з процесом зсередини та яким це болить. Можливо, у чиновників відсутня реальна зацікавленість в процесі, тому, що їм відомо: сума, озвучена Президентом, ніби мертвому припарки, бо якщо немає реального механізму отримання коштів на підвищення пенсій, їх все одно з`їсть інфляція та підвищення цін. Таким чином, підвищення пенсій все одно не допоможе зробити життя інвалідів та пенсіонерів кращим, ні сьогодні, ні навіть завтра.
Другою ініціативою, що викликала неабияку зацікавленість найбідніших верств населення, є повернення 1000 гривень радянських заощаджень. Цей тактичний хід вже добре випробуваний часом. Адже немає сумніву, що попри ряд позитивних моментів, дії прем`єр-міністра Тимошенко в 2008 році щодо повернення 1000 грн вкладникам радянських заощаджень був оригінальним та дієвим піар-ходом. І навіть незважаючи на ряд суттєвих недоліків (величезні черги, навіть смерті в них, реальна виплата з тих чи інших причин меншої суми, ніж очікувалося, наявність інфляційного процесу внаслідок виплат), Тимошенко перша зробила дієвий крок з вирішення проблеми неповернутих заощаджень, заслужено отримавши з цього заплановані піар-дивіденди.
Наслідки, хоч і не настільки позитивні, як це замислювалося, нездатні були на той час негативно вплинути на цей процес. І навіть незважаючи на це, Юлія Володимирівна програла президентські вибори 2010 року. Яка ж ситуація сьогодні? Офіційні виступи перших осіб держави на початку поточного фінансового року про складне фінансове становище в країні і, відповідно, нереальність збільшення соціальних виплат, недофінансування за наслідками 2011 року урядом держави найбідніших в державному бюджеті України – громадських організацій інвалідів (навіть сумами в 20 тис. гривень не погребували), відсутність повного реєстру осіб, які потребують повернення вкладів, а відтак – і точної суми коштів, яка може на це знадобитися, відсутність надійного, заздалегідь визначеного джерела таких виплат, відсутність прорахованих наслідків для економіки країни від такого можливого кроку… І це – далеко не повний перелік перешкод, які постануть на шляху до 1000 гривень від Президента.
Певно, щось незвичайне сталося між виступами перших осіб держави на початку 2012 року та виступом Президента з соціальними ініціативами. Однак ніби нічого, судячи з офіційних повідомлень, аналізу економічних досягнень, даних з преси та інтернету. Загальнодержавний відпускний січень, ще гарячі виступи очільників країни, чергові підвищення цін на продукти харчування і комірне та суттєве зниження рівня життя вже сьогодні.
Якщо кошти на виплату заощаджень, як в цілому і на підвищення соціальних виплат не були передбачені бюджетом 2012 року, то значить, їх, за підрахунками фахівців уряду, взяти ніде. Тоді як відшукати кошти на «соціальні ініціативи»? Якщо держава не має вражаючих економічних успіхів, що дозволили б піти на такий «позаплановий» крок, то, можливо, уряд свідомо вводив в оману і Президента і суспільство. Тоді цей факт слід обговорювати в інших умовах, і вже поза рамками цієї статті. Інше припущення: уряд є нефаховим і тоді його слід негайно міняти, щоб не було більшої біди. Можливо статися так, що ресурсів на те, аби втілити в життя соціальні ініціативи Президента, дійсно ніде взяти не інфляційним шляхом.
За роки незалежності України так і не склали повний реєстр вкладників, які втратили заощадження часів СРСР, а Росія, їх правонаступник, ні коштів повертати не хоче, ні надати допомогу зі складенням такого реєстру, хоча треба визнати заради об`активності, що чия вина в ситуації, що склалася, Росії, України чи обопільна – питання також відкрите,. За приблизними підрахунками Ощадбанку, вкладників не 6 млн, які вже отримали по 1000 грн в 2008 році, і не 12 млн (бо 6 млн зареєстровані ще в 2008 році, але свою обіцяну 1000 грн так і не отримали), а приблизно вдвічі більше.
Принаймні, станом на 1992 рік в Ощадбанку було зареєстровано 54,3 млн рахунків, але реальна кількість вкладників складала приблизно 26 млн осіб. Враховуючичас, що минув з 1992 року, ця цифра стала значно меншою, але навряд чи вона складає навіть задекларовані 12 млн осіб. Скоріше за все, їх значно більше. Але щоб виплатити по 1000 грн вже зареєстрованим вкладникам, а також по 500 грн нащадкам померлих вкладників, Ощадбанку треба буде додатково прийняти на роботу ще 9 тис. співробітників. А тепер спробуємо подумати: чи реальними є всі ці цифри?
Підсумовучи все вищесказане, можна зазначити лише, що на сьогодні точно невідомо, якій кількості вкладників, кому саме і яку суму платити. Отже, виникає питання: чи є реальною ця ініціатива Президента і чи може вона бути втілена в життя до кінця 2012 року? Як на мене, навряд чи.
Ще 13 квітня минулого року в Верховній Раді України відбулися парламентські слухання з питання повернення втрачених заощаджень. На них була озвучена ціла низка думок та пропозицій, як якісно зрушити з місця цю проблему. Безумовно, всі вкладники потребують якомога швидкого та в повному обсязі повернення вкладів. Але з одного боку механізм, як це зробити, досі так і не вироблено, з іншого боку, є люди, для яких ці вклади по ціні життя та смерті – ті, хто не дочекалися і це би за що поховати, пенсіонери, які от-от підуть тим же шляхом, інваліди, які живуть не просто за межею бідності, а в суцільних злиднях, особливо це стосується інвалідів 1 групи.
По результатах парламентських слухань була створена робоча група, яка, щоправда, за рік зібралася 2 рази, але тим не менше робота по цьому питанню йде, і комітет Верховної Ради з питань соціальної політики та праці займається цим питанням. Тож проблема полягає лише в тому, кому, коли і скільки повертати коштів. Для декого ці кошти зараз взагалі нічого не варті, особливо через їх знецінення та несправедливу індексацію, для когось, можливо, ця тисяча гривень ні сонячної, ні похмурої погоди не зробить, для інших же вона, без перебільшення, справа життя та смерті. Тожі це питання є дуже дискусійним.
Але, якщо в бюджеті України на 2012 рік кошти для погашення заощаджень не були закладені (Росія ж, принаймні на сьогоднішній день, ж не збирається компенсувати ці кошти Україні), а також поки що на законодавчому рівні не визначені шляхи повернення цих заощаджень, то де джерела виголошених компенсацій? Не треба думати, що таких шляхів зовсім немає, вони є, їх лише треба знайти.
Тоді, по-перше, треба спробувати зрозуміти, яка причина пошуку цих шляхів і безпосередньо самих соціальних ініціатив, як каталізатора для пошуку шляхів. Що б ми не говорили одне одному з високих державних і парламентських трибун, численних шоу, а суспільство в Україні розумне і досвідчене, його важко чимось обдурити. Оцей кінь, а точніше – шкапа, стара соціальна політика, бо ще радянська, беззуба та безсила, тому і неспроможна везти на собі численних їдоків. Потрібна молода та сучасна кобила, здатна трансформуватися, еволюціонувати. Бо ж ця нехитра, від старості нерозумна, а іноді самовпевнена і нахабна. І хто б її не поганяв: сьогоднішня влада (вчорашня опозиція) чи навпаки, тягне свого воза з однаковим результатом.
Ось ця стара шкапа – соціальна політика, а точніше – її повна відсутність, дає можливість щедро роздавати обіцянки і навіть трохи підвищувати соціальні виплати, які обов`язково після свята з`їдає інфляція, а також збагачувати гаманці та рахунки зірок (тобто людей, які, завдяки сучасним можливостям техніки, зв`язкам і винахідливості продюсерів, природній зовнішності, досягненням медицини, хімії, а також в деякій мрізавдяки таланту ні перед чим не зупиняться заради досягнення мети), в тому числі і зірок політичного Олімпу, з нагоди всенародного свята. Це всенародне свято зветься «вибори».
І зовсім не важливо, хто є кандидатами, адже на протязі всіх років незалежності картина ідентична, як з боку владних, так і з боку опозиційних сил, залежно від того, у кого в руках адмінресурс. Як не прикро, сценарій, відпрацьований роками (а точніше, вже десятиліттями) не змінився і зараз.
Майже 2 роки триває героїчна боротьба з наслідками минулої «злочинної влади», причому чомусь не президентської, тобто законного і повноправного гаранта Конституції, а прем`єрської, обмеженої і далеко не самостійної. А ні Президента, ні опозиції, ні громадськості, ні міжнародного контролю в той час нібито не було. І весь цей проміжок часу, на протязі двох років, було зовсім не до соціальних проблем. Алевже наближається чергове всенародне свято – день виборів, напередодні якого дуже корисно полякати електорат тим, які важкі часи через шкоду, вдіяну ще за царя Гороха, на нас чекають завтра. (А що люди вибрали нову владу через те, що вона обіцяла подолати шкоду, заподіяну славнозвісним царем Горохом, вже сьогодні, певно, забуто).
І ось він нарешті, знайомий початок «шлюбного» періоду, приблизно за півроку до свята, напередодні стартового пострілу на забігання, який, як завжди, є стандартним – соціальні ініціативи. Саме тому єдиної, конкретної та прозорої соціальної програми не було і немає досі, бо тільки за її відсутності є сенс виступати з новими пропозиціями, що здатні перетягти народ на свій бік. Тим більше, що в Україні на сьогодні, як мінімум, 70-80 відсотків населення потребує соціальної підтримки. Оце електорат! Чверті підтримки вистачить, а з розумним, виваженим підходом більш ніж на половину розраховувати можна.
От тільки чи не заїздили стару шкапу? Чи зможе вона давати той самий результат? І чи не пора нарешті шукати нові методи задля досягнення старої мети? Чи прораховані можливі результати, навантаження на економіку і суспільні процеси в країні? Давайте спробуємо проаналізувати.
Альтернативних джерел повернення заощаджень на законодавчому рівні поки що не знайдено. Шляхів радикального (не на сотню, плюс –мінус гривня) підвищення соціальних виплат до рівня європейських та світових стандартів також не знайдено, крім бюджету, а відтак відсутнє і забезпечення пенсіонерів та інвалідів реальними гарантіями соціального захисту.
Мені можуть заперечити, що, мовляв, там, на Заході, рівень і стан економіки зовсім інший, як кількісно так і якісно, аніж на рідних теренах. Проте давайте ми краще порівняємо кількість їхніх мільйонерів та кількість українських чи російських, процент прибутків за окремий період часу західних та вітчизняних олігархів, маржу між рівнем зарплат та дивідендів робітника, найманого директора і господаря бізнесу. Результат порівняння наштовхує на думку, що не все так погано в нашому домі. Причина ж того, що ми маємо те, що маємо, тобто різні підходи і різні стандарти норм життєдіяльності, в тому, що їх звуть (і звуть заслужено) цивілізованими, а нас – нерозвиненими. Але це – тема для іншої розмови.
Чи здатний бюджет витримати такі соціальні навантаження і якщо так, то чому це не зроблено раніше? І першими особами країни неодноразово було заявлено, що таких можливостей немає. Отже, український бюджет на це не здатен.
Якщо це так, то єдиний вихід - включати друкарський станок. Чи не розкрутить цей крок маховик інфляції, яка знищить соціальні виплати і ще більше підірве економіку? Певно, що розкрутить, тим більше щонеобхідні кошти в бюджет не закладені, і необхідних розрахунків уряд поки що не оприлюднив. Навіть кошти, необхідні в цілому для втілення соціальних ініціатив, озвучуються щоразу інші. Нацбанк на початку березня повідомив про необхідність додатково мати на означені витрати суму в 8 млрд гривень, віце –прем`єр-міністр України, С. Л. Тігіпко, наголосив, що соціальні ініціативи потребуватимуть додатково ще 16 млрд гривень, а прем`єр- міністр, М. Я. Азаров, озвучив суму в 25 млрд гривень.
Чехарда з цифрами лише підкреслює той факт, що по-перше, ніхто досі не знає точних сум, необхідних для виплат, а найголовніше – складається враження, що і уряд, і самі відповідальні посадові особи не були готові до ініціатив президента і, відповідно, не змогли підготуватися до узгоджених дій з цього питання. Хай політики розбираються, що це може означати, а у суспільства виникає питання: якщо теоретичні кроки, дії і заяви не є єдиними і узгодженими в команді, що їх реалізує, що ж тоді говорити про реальну практику. От том, певно, на практиці і існує такий хаос та неузгодженість у всіх ланках, починаючи з місцевого рівня. Страждають від цього пересічні громадяни. Хотілося б вірити, щоб ініціативи не лише ще більше розбалансують ситуацію, а сприятимуть її упорядкуванню.
Значить, наші сумніви мають під собою ґрунт. Цікаво, хто виявиться крайнім, коли через незначні в цілому соціальні виплати, ще не зрозуміло кому, вартість життя зросте для всіх, і в тому числі для тих, хто їх отримує, вона також перевищить всі допустимі межі? Певно ж, що не Президент, Верховна Рада, уряд або партія влади. Мабуть, також все спишемо на прорахунки минулого уряду.
Повертаючись до виплати втрачених заощаджень, будемо сподіватися, щоцей крок детально прорахований або буде детально прорахований протягом найближчого часу. Може, громадськість якось неуважно відслідковувала процеси і щось не помітила, а якщо ні, то свято виборів може бути зіпсованим для когось з партійних сил. Крім того, коли виплати по заощадженнях починала Тимошенко, вона вже була першовідкривачем цієї справи. Попри всі недоліки, яких вистачало, вона лишила по собі світлий образ народної любові саме за цей крок.
І ті 6 мільйонівгромадян, які отримали ці кошти, в основній своїй масі або будуть її і далі підтримувати, або залишаться на боці її соратників. Двічі ж в одну річку тріумфально увійти неможливо, вона (тобто річка) повинна бути іншою, приваблювати якіснішими барвами. Та й часу до виборів лишилося вже дуже мало. Згідно виступів М.Я. Азарова, кінець 2012 року буде надзвичайно важким, тобто всі вкладники прагнутимуть отримати кошти ще до виборів. Тож можна собі уявити, що буде відбуватися у відділеннях Ощадбанку! Тим більше, що законодавчий акт, яким регулюватиметься процес виплати знецінених заощаджень, не тільки не відпрацьований, його не існує взагалі. Навіть на тих 6 мільйонів, що вже зареєстровані завдяки турботі С.Л. Тігіпка, після виплатних баталій навряд чи можна розраховувати, як на потенційних симпатиків. Інші ж вкладники елементарно не встигнуть отримати нічого, навіть якщо зареєструються протягом найближчого часу.
Гірше за все те, що ображені нерозумінням і неувагою до нихзалишаться вкладники (і ті, хто більше всіх потребує повернення коштів, і ті, хто реально пропонує ефективні рішення проблеми), а це – майже все населення держави, в тому числі і молодь – спадкоємці померлих вкладників. Здогадайтесь, на кому вони вимістять свою образу? Інша річ, що на кінцевому етапі цього процесу постраждають не Президент, не уряд, не Верховна Рада, не влада і не опозиція (адже всі вони - добре забезпечені люди, їх діти та навіть онуки мають все необхідне), а пересічні громадяни. І тому нам, громадянам, необхідно вимагати оприлюднення чіткого та прозорого виробленого урядом механізму виконання озвучених інціатив, щоб ясно усвідомлювати, що на нас очікує і як нам на це надалі реагувати.
А хто саме порадив Президенту ті кроки, які зроблені і ту послідовність, в якій вони зроблені – справа не громадськості, а парламенту і урядовоїкоманди. Може, цікрокибудутьвдалими, а може й ні. Принаймні, вартопам`ятати, що кожен народ вартийсвоїхвождів і повинен разом з ними нести відповідальність за свійвибір. В усякомуразі, оцінкаставленнядо політичних сил, щоприйматимуть участь в виборчих перегонах, з боку електоратуможевиявитисядуженесподіваною. Тожбуло б між ким реально обирати.
Протеінколи у пересічногогромадянинавиникаєспонтаннепитання: може, ніхтоне вибудовуєніякоїсоціальноїстратегії, діє, як Бого на душу покладе, будучи аж занадтовпевненим в своїх силах? В цьомувипадку все зрозуміло і прогнозовано.
А може, Президента навмиснехтосьхочепідставити і зробитийомувиборчий сюрприз?Тодіхтосамецеробить, і як Президент довірився таким підступним людям та їхдіям? Зрештою, може, все прораховано і професійна команда нарештівиведе нас з пітьми? От лишечомуінвалідівнемаєсоціальногозахисту і пенсій а лишезлидні, у вкладників – вкладів, у вчителів та медиків – можливостіжити не за межеюбідності? Висновкиробити не лише Президенту, а й нам з вами. Ми обома руками за позитивнідосягнення, а якщо і Президент, і Верховна Рада, і уряд отримають з цьогодивіденди, то суспільствоготоветількипорадіти за них.
Третьоюважливоюініціативою є введеннянарештіподатку на багатство. У складісоціальнихініціатив Президента вона виголошенапід рубрикою «механізмифінансуванняозначенихініціатив». Тожбулозапропонованоблискучу саму по собіідею, широко вживану в рядікраїн – податок на розкіш. Зпершогопоглядуздавалося б, що ось вона, золота жила для державного бюджету. Багатих, а тимбільшемільйонерів-підпільників на кшталтславетного Корейко, у нас хоч греблю гати. Ну Президент, ну голова! А все тому, щосправедливий! А всімкритиканам з опозиціївідповімо: дорогенькі, хто вамзаважавцезробити в ваш час при владі? От вононарешті, обличчяправди та демократії! І народу треба знати, хто за ньогодумає і щочекає на тих, хтожирує на людськомупоті.
Як це робиться за кордоном? Маєш стабільний, процвітаючий бізнес (десь ця сума менша, десь більша) – плати податок на багатство. Маєш розкішне авто – плати податок на розкіш. І взагалі: маєш надприбутки – платиш надподатки. Тепер і наші платити будуть, як тільки ініціатива на закон перетвориться. До речі, скільки? Дивно, але щось немає ніяких повідомлень про це. Ініціатива про податок на багатство є, а інформації про те, на що і скільки накладається податку, немає.
Здається, знайдено вихід з непростої ситуації щодо коштів на втілення соціальних ініціатив Президента. Наприклад, той, хто в місті більше 200 кв. м. жилплощі має і хто за його межами більше, ніж 400 «квадратами» жилплощі володіє, той за цей надлишок і платить. Саме з цих податків, певно, і наберуться кошти на соціальні ініціативи. Та зачекайте, чи ж це справді те, що ми шукали? Чи це справді ті податки, що закордонні капіталісти платять? Щось тут не те. Та й коштів цих навряд чи вистачить на реальну соціальну допомогу.
Тим більше, що з податком на розкіш не так вжеце й просто. Пригадаємо:спробиприйнятитакийзаконодавчий акт робилисянеодноразово, протедепутати, щопредставляютьпротилежніполітичнісили, виявлялищодоньогодивну і гіднупошануодностайність (тобтоодностайнобулипроти такого податку). І ніякіініціативи не спроможнізарадити тому стану речей, якщодепутати категорично проти.
В цьомувипадку, як, доречі, і в інших, потрібні не ініціативилокальноголатаннябездонноїдірки, а кардинальнісистемнізміни. Ну хібащо, як вжебулозапропоновано, збільшимо бюджет цього року на 6млрдгривень за рахунокзбільшенняприватизованихпідприємств (нещодавно промайнула інформація від заступника міністра фінансів промайнула 10,5 млрд від приватизації буде, і ще 6 млрд планується отримати додатково від продажу народного добра).Чого б ці кошти не проїсти, тобто не пустити на пенсійні виплати? Не на розвиток економіки, не на модернізацію, не на розвиток науки, а просто проїсти одним махом. Наступного року продамо залізницю, потім – газову «трубу», потім – землю, поки все не продамо та не проїмо. А там хай діти з онуками викручуються, як собі знають. Головне – щоб нам вистачило!
Припустимо,щотакеджерелокоштівдопоможе,бодай, частково, вирішитисоціальніпитаннясьогодні (тобто на період до виборів). А щоробитимемозавтра? Як і за рахунокчоговиживатимемо і щопродамо? Суспільство, до речі, не вважає,щозарадивладиможнажертвувативсім – совістю, державністю, долею громадян.
Такий у цих аналітичних роздумів виявився невеселий підсумок. Але зрештою, може ще все попереду, адже Мінфін розробляє законодавство, опрацьовуються пропозиції інших міністерств, виконуються доручення Президента і уряду тощо. Що з цього всього вийде, зрештою, будемо бачити. Щоправда,поки радітинічому. Є факт чергових соціальних ініціатив, замість багаторічної програми соціальної політики і соціальних гарантій для малозабезпечених верств населення, є факт продовження радянської політики маніпулювання населенням через соціальну незахищеність і соціальні чинники, є факт перебування переважної більшості населення (пенсіонерів, інвалідів, багатодітних, молоді, сімей з дітьми тощо) за межею бідності, є факт чергової спроби рекрутування електорату за допомогоюсоціальних ініціатив. Немає лише реальних зрушень на краще ні в політиці, ні в економіці, в тому числі «покращення життя вже сьогодні», немає реального фінансового ресурсу ні для розвитку країни, ні для забезпечення соціальних гарантій. Немає зрештою і бачення позитивних перспектив на завтра.
Хоч картина вимальовується і не зовсім позитивна, але це ще не означає, що інших соціальних ініціатив не треба. Просто, напевне, потрібні не локальні ініціативи, а програма розвитку країни, в тому числі в гуманітарній та соціальній політиці, реальна, прозора і перспективна, де кінцевим результатом на кожному з її етапів будуть конкретні зрозумілі досягнення, які можна запланувати, виконати та проконтролювати, а не нереальні обіцянки, джерела коштів для виконання якихне знає ні влада, ні опозиція, ні громадськість.
Але давайте, хоча б коротенько, спинимося на інших соціальних ініціативах. Одна з найголовніших – так зване відновлення соціальної справедливості, а також введення адресної допомоги лише тим, хто її потребує. Так, ця ініціатива дуже своєчасна, особливо для тих, хто не знає, на що прожити завтрашній день. Проте хотілося б спитати наступне: чи не залишиться вона на рівні простого побажання. Адже для того, щоб вона набула сили, потрібні законодавчі акти, потрібні механізми її втілення, а також контролю і відповідальності за виконання або невиконання цих законодавчих актів. Але найперше, що потрібне – це точний і докладний реєстр пільговиків та пільг, які вони отримують. Такого реєстру на сьогодні немає і найближчим часом він навряд чи з`явиться. А без нього ініціативи дійсно залишаться лише на рівні побажань.
Ще одним напрямком, в якому будуть вестися соціальні реформи, глава держави назвав сприяння ефективній зайнятості та введення нових робочих місць. Цікаво, чи не ті це робочі місця, які були скорочені завдяки «нововведенням» нового Податкового кодексу? А взагалі ми не вважаємо, що варто зупинятися на цій темі. Хотілося б сказати лише одне: на сьогодні реально стати на облік та отримати статус безробітного – це надзвичайно складна проблема, подолати яку не можуть тисячі громадян. Але тим не менш саме завдяки цьому зменшується офіційний процент безробітних громадян. Отже і тут без бачення реального механізму, який обов`язково потрібно обговорити з громадянським суспільством, ні в якому разі не можна здійснювати кардинальних кроків. Це також, без пафосу, справа життя і смерті для тисяч і тисяч громадян.
Вище вже йшлося про збільшення прожиткового мінімуму та збільшення соціальних виплат для пільгових категорій населення. От тільки хотілося б бачити реальні механізми наповнення бюджету держави або інші джерела зростання прожиткового мінімуму. А головне – треба зауважити, що за офіційний прожитковий мінімум прожити в Україні, на жаль, неможливо, про що аргументовано доведено в статті.
Також Президент виступив з ініціативою збільшити щомісячні та разові виплати деяким категоріям населення, таким, наприклад, як інваліди і учасники війни, військовослужбовці тощо. Це, звичайно, не викликає заперечень, але ж і ці ініціативиповинні базуватися на конкретних механізмах, які показують, де взяти гроші і як забезпечити реальний контроль за виконанням кроків, прийнятих відповідно до норм чинного законодавства.
Здається, стара шкапа, про яку вже йшлося вище, не в змозі тягти далі не реформовану, радянську соціальну політику. І ми чекаємо реальних змін, бо ми, інваліди, пенсіонери, інші верстви, що потребують соціальної підтримки, вже не в змозі жити за межею бідності, не бачачи навіть найменшого проблиску надії. Це не сумна казка «про коня та про мене», це – роздуми про соціальну політику, соціальні ініціативи і аналіз її окремих життєво важливих складових. Давайте пробувати, аналізувати і робити висновки разом. Це обов`язково допоможе і Президенту, і уряду, і Верховній Раді, і владі, і опозиції, і громадянському суспільству в Україні.
Аналізуючи наведені в статті думки і аргументи, кожен має можливість зробити правильні висновки. Однак хотілося б підкреслити ще одну дуже важливу соціально-політичну (адже ми говоримо саме про соціальну політику) особливість. Хоче хтось цього чи ні, але питання, яке ми розглядаємо, не лише соціальне, але й політичне. Ну так випадково співпало, що соціальні ініціативи Президента з`явилися напередодні виборів. І скільки не називай гірчицю медом, вона медом не стане, тобто скільки на кажи, що це – не передвиборний трюк, а турбота про людей, народ не повірить, адже його «кидають» все свідоме життя. Навіть якщо припустити, що все сказане – чистісінька правда.
Ні Президент, ні уряд, ні будь—хто інший, окрім солоденьких обіцянок, не навели жодного переконливого аргументу на користь того, що це не системні зміни, які мають під собою політичний та економічний ґрунт. А інакше весь цей клопіт, крім виборчого піару, нічого не важить. Крім батьків дітей, що мають розумову відсталість (поки ще немає підстав вважати, що ця частина акції не закінчиться після виборів), всі інші виплати з великою долею вірогідності з`їсть інфляція.
Щоб народ повірив що вищеназвані ініціативи – не лише передвиборний піар-хід, потрібні не слова, а конкретні і переконливі кроки. Їх, на превеликий жаль, поки що немає. А так хочеться побачити ці кроки і повірити у щирість намірів! Тож зробіть нарешті перший крок хоч хтось, тоді у нас будуть підстави вірити і підтримувати.
По великому рахунку, більшість політиків в Україні підтримує досить незначний відсоток від загальної кількості населення держави, адже жодна влада не принесла їм жодної практичної користі, навпаки, вела себе, згідно відомій кіноцитаті «Белыеприходят–грабят, красныеприходят – грабят. Карусель какая-то получается!» (К\ф «Чапаєв»). І нині пересічні громадяни дивляться не на кольори партійних прапорів, а на те, чи відбуваються в їхньому житті позитивні зміни, чи зростає рівень життя і чи є позитиви на завтра, не кажучи вже про післязавтра. Поки що, як неодноразово підкреслювалося вище, соціальні ініціативи Президента викликають не так позитивну, як негативну реакцію в суспільстві, в тому числі і в середовищі, на покращення життя якого вони безпосередньо спрямовані. І це вже питання до іміджмейкерів…
А чи зміниться таке ставлення, скажімо, до виборів, залежить від реальних, конкретних кроків, можливо – і від перегляду, тактики та якісного наповнення вищезгаданих ініціатив. Суспільство підтримає лише практичні кроки та якісні зміни, але реальні, а не удавані, оскільки легковірних дурнів серед українців стає все менше і менше. Суспільство хоче і очікує цих змін, і якщо отримає від них користь, підтримає і Президента, і уряд обома руками. Питання лише в тому, який це буде уряд, і який Президент.
 
В. Б. Петровський,

голова ВГО «Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів»
Категорія: Статті наші | Додав: Moder (10.06.2012)
Переглядів: 764 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0