Вітаю Вас Гість!
Четвер, 09.02.2023, 05:08
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Законодавча база щодо інвалідів [241]
Законодавча база щодо інвалідів
1-й в світі масовий стрибок незрячих з парашутом, 2009 рік [7]
Перший в світі масовий стрибок незрячих з парашутом, 2009 рік
1-й фестиваль творчості інвалідів "Неспокій серця" [13]
1-й фестиваль творчості інвалідів "Неспокій серця"
Законодавчі акти [17]
Законодавчі акти, що стосуються працевлаштування та роботи інвалідів
Статті про ВГО ВППІ [29]
Статті, які розміщувались в массмедіа про нас та нами
Звіти про діяльність структурних одиниць [2]
Тут розміщені звіти про діяльність структурних одиниць ВГО ВППІ за роки їх існування
Статті наші [15]
Тут розміщені статті, створені членами ВГО ВУППІ

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 129

Пошук

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Статті наші

Стаття з питань попередження інвалідності
Увага! Об`явлений в розшук автор патенту ліків від незахищеності!
 
Інвалідність, якої могло б і не бути.
 
«Увага! Об`явлений в розшук автор патенту ліків від почуття небезпеки та незахищеності! За будь-яку інформацію – винагорода».
Я сподіваюся, що нестандартна назва, нестандартна тема статті, і нестандартний підхід до проблеми, яка стосується практично всіх членів суспільства, не дозволить вам, як всім відомому птаху, сховати голову в пісок, а змусить не лише серйозно замислитися над цією проблемою всього суспільства, а й вчинити, кожен на своєму місці, належні кроки, що залежать конкретно від вас, для подолання означеної проблеми. Адже вона, ця проблема, може прийти в дім до кожного з нас, не питаючи нашої думки і не зважаючи на те, що ми навіть не замислювалися над такою можливістю.
Вірогідно, переважна більшість членів суспільства, окрім зовсім незначної його частини, інстинктивно не відносить себе до категорії захищених. А мова в подальшому піде не про політику, економіку або право захист, тобто питань, навколо яких традиційно зосереджуються тривожні почуття, а про соціально-побутову безпеку: робота, відпочинок, щоденна життєдіяльність, тобто про сферу життя, яка нібито не повинна викликати тривоги. Між тим, це зовсім не відповідає істині.
Так вже склалося, що близько 20 років тому я був частим відвідувачем Дитячого опікового центру м. Києва (колишня лікарня імені Калініна). Дивлячись на нестерпні (особливо для батьківського ока) страждання дітей, значна кількість з яких навіть не розуміла, чому на них звалилося це нещастя, я не міг не замислитися над тим, яку роль грає в нашому житті попередження нещасних випадків в цілому і попередження нещасних випадків, що спричиняють інвалідність, зокрема. Всі ми, навіть ті, хто не розуміє цього, родом з дитинства. І коріння більшості наших проблем, сумнівів, жахів проростає саме звідти, з тих часів, які ми інколи не пам`ятаємо. Тому найголовніша роль в попередженні і мінімізації інвалідності, неважливо, дитяча це інвалідність чи доросла, належить саме сім`ї, батькам, що заклали до дитячого розуму думку про необхідність розумної обережності, а також знання, які в подальшому допоможуть уникнути інвалідності або ж не зробили ні першого, ні другого. Тож на початку цієї статті наша мова піде саме про мінімізацію і уникнення інвалідності засобами відповідального, небайдужого батьківства. Мене можуть запитати: «Яке ж це батьківство, коли воно байдуже до найголовнішого – до власної дитини?» Як на мене, байдужі батьки виправдовують себе словами про власну заклопотаність, неймовірну зайнятість, неможливість знайти для дітей жодної хвилини тощо. Все це так, ритм нашого життя, нажаль, невпинно прискорюється, але в ньому завжди і за будь-яких обставин, має бути місце для власної дитини, для питань, що інколи визначають її життя та здоров`я.
Згодом, аналізуючи побачене в опіковому центрі, я розробив для себе три періоди життя дитини, під час яких вона знаходиться, так би мовити «в зоні підвищеного ризику».
Перший такий період триває приблизно з 1 до 2-х років життя дитини. Чому саме так? В віці від 1 до 2-х років дитина знайомиться з навколишнім світом, пізнає його, так би мовити, на смак та на дотик. Саме в цей період надзвичайно високим є ризик побутового травматизму, що в подальшому може спричинити інвалідність. Роль батьків в цей період важко переоцінити, адже практично все, що намагається вивчити на дотик дитина, криє в собі неабияку небезпеку. Електророзетка (ураження електричним струменем), плита (відкрите полум`я), відчинене або навіть зачинене вікно, важкі предмети, які не закріплені щільно і можуть впасти дитині на голову, гострі, колючі, ріжучі тощо предмети – це тільки невелика кількість ризиків, що підстерігають маленьку людину на шляху пізнання світу. Так, все передбачити неможливо, але головна задача батьків – мінімізувати можливість побутового травматизму та максимально доступно пояснити дитині небезпеку, на яку вона (дитина) наражається. Широко відомі за радянських часів педагоги (і водночас – багатодітні батьки) Б. та Л. Нікітіни радили в цьому випадку вчити дитину, так би мовити, на дотик. «Так, в чашці знаходиться окріп, ти можеш обережно доторкнутися до неї» (краще, якщо ручку дитини буде тримати рука мами або тата). Не пошкодувавши свого часу, який, з нашої точки зору, ми могли б витратити більш продуктивно, ми, батьки, закладемо в голівку нашої дитини думку про необхідність розумної обережності, яка в подальшому може врятувати життя і здоров`я нашого малюка.
Щоб не бути голослівним, я наведу кричущий, на мій погляд, приклад батьківської безвідповідальності, яка, зовсім не з вини дитини, призвела до досить тяжких наслідків. До опікового центру, про який мова йшла вище, привезли дівчинку з опіком спини. Навіть звичні до всього лікарі були вражені, адже їхньою пацієнткою була дитинка, якій щойно виповнився місяць. Любляча матуся наливала собі каву, тримаючи дитину на руках. Дівчинка поворухнулася, смикнулася рука жінки, окріп потік по спинці дитини… Так, можливо (і навіть вірогідно), що ця травма в подальшому не стане причиною інвалідності, але немає сумніву в тому, що саме вона призведе до розладу нервової системи маленької пацієнтки, яка з часом навіть не буде пам`ятати про причини своїх проблем. Це скоріше – виключення з правил, але практично кожного випадку побутового травматизму можна було б уникнути, якби батьки завчасно подбали про безпеку власної дитини.
І ще одне, стосовно добрих намірів, якими, як всім відомо, вимощений шлях до пекла. Лікарі-гастроентерологи впевнено свідчать про «помолодшення» інвалідності, що настає внаслідок гастроентерологічних проблем, причому не вроджених, а, так би мовити, набутих протягом перших трьох років життя дитини. Причиною цього є надмірне захоплення деяких батьків, особливо молодих, фаст-фудом, до якого дитину починають привчати приблизно з першого року життя. Так яскраві обгортки, цікаві іграшки та повітряні кульки, які пропонують нашим дітям продавці «цього західного дива», обертаються на інвалідність у дво-трирічної дитини та тривалі роки виснажливого лікування, в результаті якого зовсім не обов`язково настане одужання.
Повертаючись до другого «критичного періоду» в житті дитини, можу сказати, що, на мою думку, він починається, коли дитині виповнюється 5-6 років, і закінчується в 7-8 років. Чим він характерний? Дитина отримує деяку самостійність, вперше виходить сама за межі рідної домівки. І тут, навіть трохи раніше, надзвичайно важливим є особистий приклад батьків. Хотілося б нагадати деякі дуже прості істини, яких, втім, ми далеко не завжди дотримуємося. Ці істини в тому, що дитина, свідомо чи несвідомо, копіює поведінку своїх батьків, робить так, як, на її думку, в цій ситуації повелися б її батько чи мати. Тому, переходячи вулицю поза межами пішохідного переходу на червоне світло, але розповідаючи дитині правила поведінки на вулиці, ви можете не сумніватися, що, залишившись на вулиці сама, ваша дитина вестиме себе так, як вели себе ви. Тому моя порада батькам, яка, можливо, дозволить уникнути інвалідності і їм, і їх дітям: «Завжди переходьте вулицю за правилами, незалежно від того, чи є поряд з вами ваша дитина, чи її немає». Ви можете заперечити мені, що це аж надто банально. Так, можливо це банально, але згадайте-но, скільки українців щорічно гине на дорогах нашої держави і скільки залишається інвалідами внаслідок ДТП. Хіба ви хочете поповнити цей сумний список? Хочеться також нагадати, що саме травми, отримані на дорогах, найчастіше є причиною пошкодження хребта, що призводить до повної або часткової нерухомості. А чи знаєте ви, що 80 відсотків спинальників (саме так звуться люди, що отримали травму хребта) помирають протягом року з моменту настання інвалідності? Невже ви байдужі до власної долі або долі вашої дитини?
І ще хотілося б сказати ось про що. Досить часто (як на мою думку, навіть занадто часто) на сторінках української преси ми можемо прочитати про дитину, яка впала з другого (третього, четвертого) поверху і дивом залишилася живою. Прошу зрозуміти мене правильно: я дуже радий, що саме цій дівчинці чи цьому хлопчику випало щастя лишитися живим, але скільком дітям такого щастя не випало! І навіть ці, щасливо врятовані, чи не відчують наслідки свого падіння через багато років? Можливо той, давній, напівзабутий випадок колись в майбутньому стане причиною інвалідності і зламаного життя. Нам, на щастя, цього знати не дано. Але всі вони, і ті, хто лишилися в живих, і ті, що загинули – невинні жертви неуважності і недбалості власних батьків.
Нарешті, наступний, третій «період ризику» підстерігає нашу дитину в віці 11-14 років. Це вік непростий, підлітковий, коли дитина надкритично сприймає і власних батьків, і їх зауваження (на думку дитини, несправедливі), і їх досвід. Між тим, саме в цьому віці дитина, як ніколи, знаходиться в небезпеці. Вона досить тривалий час і практично неконтрольовано (якщо не рахувати мобільного телефону, який деякі батьки навіть звуть «мамою в кишені») перебувають за межами рідної оселі. Зрештою, саме в цьому віці дитина, як ніколи пізніше, впевнена в безкінечності свого життя, а отже, легко погоджується на найризикованіші вчинки. В цей період, як на мене, надзвичайно важливими є два фактори. Про перший з них мова вже йшла вище, але я повторюся. Підсвідомо дитина копіює власних батьків, а отже, марно чекати від неї, що вона не буде палити чи вживати спиртні напої, якщо практично щоденно бачить такий приклад в рідній домівці. Погодьтеся, якось доцільніше розмовляти з сином чи донькою про шкідливість паління, не тримаючи в руці цигарку! Здавалося б, дрібниці. І справді, яке відношення мають паління чи вживання спиртних напоїв в юному віці до інвалідності? Але все не так просто, адже, враховуючи особливості дитячого організму, інвалідність чи смертельна хвороба дитини, породжені шкідливими звичками, може увійти до вашої оселі навіть скоріше, ніж ви думаєте. Нелімітований вільний час, відсутність цікавих та змістовних занять, недовіра до порад і досвіду батьків – все це вороги дитини підліткового віку та потенційні вороги всіх небайдужих батьків.
Другим важливим фактором є дружні, довірливі стосунки з власною дитиною. Я розумію, що ви з нетерпінням очікували на той час, коли дитина підросте і, отже, буде потребувати меншої уваги. Але це зовсім не так. Ваша дитина потребуватиме вашої уваги навіть тоді, коли сама стане батьком чи мамою, але, якщо ви дійсно цікавитеся життям власних сина чи доньки, якщо вам небайдужі їхні проблеми, якщо у вас довірливі, дружні стосунки, у вас є більше шансів на те, що зі своїми проблемами дитина прийде саме до вас, що саме до вашої поради вона прислухається, а отже – з`явиться можливість вберегти її від непоправного. Зрозуміло, неможливо передбачити усе. Але навчивши дитину хоча б найважливішим нормам і принципам безпеки, ми можемо сподіватися, що вбережемо її від інвалідності та навіть від смерті. За статистикою, в Україні нещасні випадки щоденно забирають життя 4-х дітей, ще більша кількість залишається інвалідами на все життя. Що може бути страшніше цих сухих цифр?
Я свідомо не торкався в цій статті нещасних випадків, що сталися не з вини потерпілих, спричинивши важкі травми і, в подальшому – інвалідність. Ніхто не знає і не може знати, де саме чатує на нас смертельна небезпека, але наше завдання – не наражатися, свідомо чи не свідомо, на цю небезпеку самим і не дозволити робити це своїм дітям. Завершуючи цю «дитячу» тему в недитячій статті, хочу сказати наступне. Саме в житті наших дітей, як в краплині води, віддзеркалюються ті ризики і небезпеки, які очікуватимуть на нас в дорослому віці. Від того, наскільки ми будемо озброєні знаннями та розумінням, до чого можуть призвести ті чи інші наші дії, в подальшому залежатиме тривалість нашого життя та його якість.
Повертаючись безпосередньо до теми даної статті, хотілося б відзначити, що саме соціально-побутова безпека є однією з найболючіших проблем суспільства, результатом якої є особисті трагедії, травматизм, інвалідність. Відсутність безпеки життєдіяльності та відчуття незахищеності перетворюють це явище в загрозу національного масштабу. Однак не меншу небезпеку несуть в собі ризики, пов`язані з трудовими процесами, в яких так чи інакше приймає участь практично все доросле населення країни.
Ми говорили вже про те, що в повсякденній життєдіяльності має значення все, починаючи з догляду і виховання дітей, про що мова йшла вище, наявності чи відсутності певних обов`язків, надання необхідних навичок сім`єю та, трохи пізніше, школою, оволодіння поняттями репродуктивного здоров`я, здорового способу життя та ключовими поняттями технічної і медичної освіти і екологічної безпеки, і закінчуючи застосуванням цих знань в повсякденному житті, побуті, на відпочинку, дотриманням елементарних правил техніки безпеки, дорожнього руху (за статистикою, в Україні кожні дві години в ДТП гине людина, щодня понад 100 чоловік зазнають травм різного ступеню), а також норм та правил поведінки в суспільстві. Все це так, але чи не найгострішою є ситуація в процесах організації трудової діяльності, і не лише в сфері виробництва, а й в сферах торгівлі та надання послуг. Тут має неабияке значення практична відсутність в організації цього процесу захищеності і безпеки працівників на виробництві, належного контролю за дотриманням цих процесів, відповідальності за допущені порушення. В сфері послуг, а особливо – в сфері торгівлі, взагалі відсутні і на практиці, і, фактично, на законодавчому рівні, елементарний захист працівників і персоналу. Щоб не бути голослівним, наведу лише один приклад. Практично кожен з нас, і автор цих рядків не є виключенням, хоч раз купував продукти та товари щоденного вжитку в лотках і бачив, наскільки важкою є робота продавців на таких лотках. Вони працюють в будь-яку пору року та незважаючи на погоду, в найсильніші морози «зігріваючись» спиртним або цигаркою, щоденно переохолоджуючись та піднімаючи непосильну вагу. Результатом такої роботи є тільки одне: виникнення і загострення хронічних хвороб та інвалідність в перспективі. Я проти того, щоб водночас закрити всі ці торгівельні точки, позбавивши людей робочого місця, але всі вони мають бути надійно захищені в законодавчому порядку і бути впевнені в своєму завтрашньому дні.
Нині ж с сумом можна констатувати, що загальна безвідповідальність та безкарність призвели до масових випадків, м`яко кажучи, порушень навіть в таких сферах, як освіта, медицина, правозахист. Сукупним результатом означених суспільних процесів є депресивне суспільство (за офіційними даними ВООЗ Україна входить в першу десятку країн світу з найвищим рівнем самогубств - понад 20,0 самогубств на 100 000 населення), психологічний і фізичний травматизм (який подекуди лікується не лікарем, а розрекламованими лікарськими засобами, що призводить тільки до загострення проблеми), і, в кінцевому підсумку – інвалідність, якої могло б і не бути. Тому мінімізація і попередження інвалідності – це не просто першочергове завдання держави і суспільства в Україні, а, не більше і не менше – питання національної безпеки, збереження генофонду нації, фізично здорового, працездатного населення, етнокультурної та національної самоідентичності українського народу.
Що ж можна і треба зробити в ситуації, що склалася? По-перше, надзвичайно важливим є комплексний підхід до вирішення проблеми попередження інвалідності. Цей комплексний підхід має включати до себе два взаємопов`язані напрямки: 1. попередження інвалідності, що виникає на побутовому рівні; 2. попередження інвалідності внаслідок травми на виробництві.
В першому напрямку робота має спрямовуватися на виховання відповідального батьківства, реальну, а не на папері, охорону здоров`я дітей та юнацтва, в тому числі на попередження та раннє виявлення захворювань, що можуть призвести до інвалідності, роз`яснювально-виховну діяльність, як для батьків, так і для дітей, що дозволить скоротити випадки побутового травматизму дітей; психологічну підтримку і допомогу дітям та їх батькам, спільну роботу сім`ї та школи, спрямовану на уникнення побутового травматизму; пропаганду здорового способу життя тощо. Докладна інформація про конкретні проблеми, що існують в нашому суспільстві та шляхи їх вирішення, міститься в програмі «Майбутнє нації», розробленій головою Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів», тобто мною, ще в 2005 році. Свого часу очолювана мною організація зробила все можливе і неможливе, аби донести цю програму до відома державних чиновників та найвищих посадовців, але, нажаль, нас так і не почули. Хотілося б підкреслити, що злам у свідомості наших співвітчизників, що дозволить мінімізувати та попередити побутовий травматизм всіх форм і всіх рівнів, наслідком якого є інвалідність, можливий лише за умови партнерства та постійної свідомої співпраці членів громадянського суспільства і держави, спрямованої на вирішення цього питання.
Що стосується другого напрямку роботи, тобто попередження травматизму на виробництві і інвалідності, що виникла внаслідок такого травматизму, то окремі кроки, хоча, нажаль, і не системні, держава намагається здійснювати, розуміючи необхідність вирішення цілого комплексу означених проблем. Однак від розуміння проблеми та необхідності її подолання до політичної волі і розробки конкретної програми подолання цієї проблеми пролягає тривалий та тернистий шлях. Нажаль, яскравим підтвердженням моїх слів є катастрофічне погіршення протягом останніх років ситуації щодо промислової безпеки та охорони праці як на промислових підприємствах, так і в сфері послуг та торгівлі (особливо роздрібної). Порівняно нещодавно, в листопаді 2010 року, відбулися парламентські слухання на тему «Про стан промислової безпеки та охорони праці», на яких мав честь бути присутнім і я. В процесі гарячої та гострої дискусії з цього питання народними депутатами і представниками громадянського суспільства запропоновано було багато, а сказано – ще більше. Мною, як представником ВГО «Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів», також був наданий ряд пропозицій, які не були озвучені іншими виступаючими, в першу чергу – тих, що хвилюють працюючих інвалідів. Здавалося б, в максимально швидкому та якісному результаті зацікавлені і Президент, і парламент, і громадянське суспільство, а головне – самі суб`єкти господарювання та їх колективи. Однак жодних зрушень за півроку, що минули з моменту завершення парламентських слухань, так і не відбулося. Це і є найяскравішим підтвердженням того факту, що на найвищому державному рівні або немає достатнього розуміння гостроти цієї проблеми для України, або існує її явна недооцінка, чи просто немає політичної волі для вирішення цього питання. Але факт лишається фактом: на сьогоднішній день ситуація, нажаль, не міняється. Хоча, на мою думку, як, до речі, і на думку значного прошарку громадянського суспільства, яке опікується даними питаннями, мінімізація та попередження інвалідності – одна з найважливіших і найтерміновіших проблем держави, яку необхідно вирішувати негайно, оскільки, як вже було сказано вище, це на сьогодні - питання національної безпеки, збереження генофонду нації, фізично здорового, працездатного населення, етнокультурної та національної самоідентичності українського народу.

Голова ВГО «Всеукраїнська профспілка працездатний інвалідів», В.Б. Петровський

Категорія: Статті наші | Додав: Moder (10.06.2012)
Переглядів: 1098 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0