Вітаю Вас Гість!
Четвер, 09.02.2023, 04:57
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Законодавча база щодо інвалідів [241]
Законодавча база щодо інвалідів
1-й в світі масовий стрибок незрячих з парашутом, 2009 рік [7]
Перший в світі масовий стрибок незрячих з парашутом, 2009 рік
1-й фестиваль творчості інвалідів "Неспокій серця" [13]
1-й фестиваль творчості інвалідів "Неспокій серця"
Законодавчі акти [17]
Законодавчі акти, що стосуються працевлаштування та роботи інвалідів
Статті про ВГО ВППІ [29]
Статті, які розміщувались в массмедіа про нас та нами
Звіти про діяльність структурних одиниць [2]
Тут розміщені звіти про діяльність структурних одиниць ВГО ВППІ за роки їх існування
Статті наші [15]
Тут розміщені статті, створені членами ВГО ВУППІ

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 129

Пошук

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Статті про ВГО ВППІ

Суспільна еліта з обмеж.можливостями. Аспект
Газета Конфедерації вільних профспілок України «АСПЕКТ»
№20 жовтень 2009 / момент істини

Суспільна еліта з обмеженими можливостями
Благодійно-просвітницький аукціон мистецьких творів людей з обмеженими
можливостями відбувся. Як і було заплановано –16–17 жовтня, у Києві, на території Києво-Печерської лаври.


Як на смаки наших співвітчизників, звиклих до того, що значне – це завжди політичне, аукціон – подія нібито й пересічна, і, гадаю, більшість читачів буде здивована тим, що саме вона знайшла своє місце на першій шпальті газети. Однак, певна, те, що відбулося, за
своєю значущістю, показовістю і драматизмом має силу вибухівки. І не лише соціальної, а й політичної потужності. Судіть самі. Для нас, громадян посттоталітарних країн, проблема людей з обмеженими можливостями (інвалідів – так звикли ми називати їх позаочі й неофіційно) – одна з болючих граней загальносуспільної проблеми ставлення до Іншого як відмінного і в тій відмінності – рівного, необхідного й гідного поваги та шани. Інші грані цієї проблеми мають різні назви– релігійної або ж національно-етнічної толерантності (як поважного ставлення до представників інших конфесій і вір або іншої етнічної належності), гендерної проблеми (як ствердження соціальної повноцінності людини незалежно від її статі), навіть проблеми доброго ставлення до всього живого. Цивілізований світ, який не допускає дискримінації за ознаками кольору шкіри, етнічного
походження, статі, релігії тощо не лише в правовому, а й у побутовому сенсі, так само ставиться і до людей з обмеженими можливостями – забезпечуючи їм повноцінне соціальне життя шляхом створення умов, що враховували б їхні особливі потреби та можливості, останні – інколи більші, ніж у пересічної людини. У цивілізованому світі такі люди – цілковито повноцінні громадяни суспільства. На жаль, Україна і в цьому сенсі робить лише перші кроки на шляху цивілізованості. Не завжди вдалі. Наш, український, світ – для середньої, стандартної людини, тієї, яка має повний комплект рук, ніг, очей тощо, яка добре бачить і чує. Для тієї, що не ризикує забитися, спускаючись крутими сходами, добре бачить кольори світлофору й може уникнути коліс авто на проїжджій частині дороги, рухається на своїх двох, а не в інвалідному візку. Цей світ не пристосо-ваний для Інших, небезпечний і в цьому вже – дискримінаційний для них. Ба більше. Ще з часів СРСР у нас зберігається ставлення до інвалідів як до людей, що «вийшли в тираж», чия присутність у суспільстві в кращому разі майже непомітна людям без фізичних вад. Таке ставлення «проектується» і на їхню самооцінку: значну частину людей з обмеже-ними можливостями ця ситуація спонукає до самоусунення від активного соціального життя. А проте – не всіх. Більшість, усупереч байдужому ставленню до них суспільства, намагається Бути. Боротися за свою людську гідність, приносити користь іншим і в цій щоденній боротьбі здійснювати те, що під силу не кожному.
І от тут повернімося до благодійного аукціону. На ньому були представлені унікальні художні та декоративні роботи, виконані на межі, а інколи й за межею можливого. Світлі й радісні за своїм емоційним насиченням картини прикутих до ліжка, чудові майстерні іграшки, зроблені незрячими, ажурні квіти ікебани, виплетені не руками – ні, ногами й губами! ВИ так змогли б? Це – мистецтво. Адже сенс мистецтва – у подоланні обмеження, у виході за межу.
Мета благодійного заходу була шляхетною і високою: показати, що люди з обмеженими можливостями – є, їхній світ – це наш світ, тільки сповнений буденного героїзму. І привернути, таким чином, увагу суспільства до його власних «обмежених можливостей», до його світоглядної хвороби. А ще була й інша мета: кошти, виручені від продажу, мали піти на придбання гама-ножа – відсутнього в Україні медичного апарата, що міг врятувати життя людині, тяжко хворій Оксані Шаленко.


Організаторами заходу виступили Київське об’єднання Конфедерації вільних профспілок України та Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів, до них долучилися Міжнародна жіноча організація «Жіноча громада» та громадська організація інвалідів «Разом». Про аукціон було оголошено в засобах масової інформації, розказано на прес-конференції в УНІАН. Він привернув увагу багатьох телеканалів і друкованих ЗМІ. Персональні запрошення з рук членів оргкомітету отримали дуже й дуже знані в Україні люди, серед них і ті, від кого особисто може залежати, чи зміниться на краще становище інвалідів в українському суспільстві і державі: політики, депутати Верховної Ради, підприємці та діячі культури. Представники преси і телеканалів, присутні на аукціоні, довго не могли повірити власним очам і все питали: чи прийшли наші очільники, чи хоч надіслали своїх представників? Та їх, запрошених особисто, не було. Ані лідера опозиційної Партії регіонів Віктора Януковича, який «почує кожного» (а тут – недочув?), ані голови ВР Володимира Литвина, такого потрібного країні (виявилося – не всій), ані Ніни Карпачової, парламентського захисника прав людини (цікаво б дізнатися прізвище цієї захищеної людини)… Не було екс-спікера, лідера «Фронту змін» Арсенія Яценюка (мабуть, на фронті йдуть запеклі бої за зміни), не було Сергія Тігіпка, який точно знає, що потрібно країні (видається, у переліку потрібного інваліди не присутні), не було екс- міністра юстиції, першого віце-спікера ВР і заступника голови Партії регіонів Олександра Лавриновича, національних поводирів і за сумісництвом діячів мистецтва Володимира Яворівського, Павла Мовчана, Івана Драча…
А от перший заступник міського голови Києва пані Ірена Кільчицька на аукціоні була. Тільки – на іншому. На тому, де продавалися власноручні вироби нашої політико-інтелектуальної еліти – розписані свині, козли й барани. Ясна річ, козли – це ближче до теми, це – значно важливіше, адже в них вкладено неабияку – елітну – душу.
Вони кличуть нас у світле майбутнє – усі разом і кожен окремо. З трибун і біг-бордів, з газетних шпальт і екранів ТБ вони переконують, що знають, куди йти. Вони запевняють, що почують, побачать, врахують і змінять. Сліпі і глухі.
Гірко, панове, гірко…
Серед усіх запрошених знайшовся тільки один діяч мистецтв – оперний співак Олександр Федоренко, який прийшов на аукціон і залишався там до останнього, та одне підприємство – Полтавський хлібокомбінат (ТМ «Живий хліб»), керівник якого – Василь Гаврилюк, хоч і не зміг бути присутнім на заході особисто, однак надіслав подарунки для учасників-інвалідів. Відгукнулися й Міністерство праці та соціальної політики та Центр зайнятості, надіславши своїх представників і навіть зробивши певний фінансовий внесок на потреби людей з обмеженими можливостями.
А що ж з аукціоном? Коли стало остаточно зрозуміло, що політиків, меценатів і навіть творчих людей-митців учергове й усіх скопом уразив напад духовної сліпоти, аукціон було розпочато без них. Аби задумане таки відбулося, аби безпрецедентний для України аукціон – був. Аби заявити: ми – є, і ми – можемо! Єдиний проданий лот – лялька ручної роботи в національному вбранні. Рятуючи спільну мрію, її купив інвалід по зору...
От тільки гроші на лікування Оксани Шаленко – молодої матері двох діточок, коханої дружини й доньки зібрати так і не вдалося. І вже не вдасться – днями її не стало.

Тетяна Метельова
Категорія: Статті про ВГО ВППІ | Додав: Moder (25.05.2012)
Переглядів: 639 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0