Вітаю Вас Гість!
Четвер, 18.04.2024, 04:09
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 129

Пошук

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Законодавча база щодо інвалідів » Медичні аспекти інвалідності

Витяги з законів по медичній реабілітації

ЗАТВЕРДЖЕНЕ

постановою Кабінету Міністрів України

від 22 лютого 1992 р. N 83

 

П О Л О Ж Е Н Н Я

про індивідуальну програму реабілітації

та адаптації  інваліда

 

     1. Реабілітація та адаптація інваліда - це комплекс заходів,

спрямованих на  відновлення  здоров'я  і  здібностей  інваліда  та

створення йому необхідних умов і рівних можливостей у всіх  сферах

життєдіяльності.

 

4.  Основними  видами  реабілітаційної  допомоги  є:  медична

реабілітація  (відновна  терапія  і  реконструктивна  хірургія   з

поступовим  протезуванням);  професійна  реаблітація  (професійна

орієнтація, професійне навчання або перекваліфікація,  раціональне

працевлаштування);        соціально-побутова          реабілітація

(соціально-побутове влаштування та обслуговування). Відсутність рівних можливостей. Всі вищезгадані види реабілітації – це тільки по відомству тіла, Але не за відомством душі і духа. Без реабілітації душі неможливо людиноподібне тіло перетворити на Людину. Ті види реабілітації, на які ми робимо упор в нашій доповіді і на нашій конференції – є види реабілітації душі, які зовсім не передбачені ні программою реабілітації інвалідів зокрема, ані всією могутньою законодавчою базою з цього питання, Але без яких Людина не може стати повноцінною Людиною.

 

     5. Індивідуальна программа реабілітації  має  рекомендаційний

характер. Інвалід може відмовитися від того чи іншого виду,  форми

й обсягу реабілітаційних заходів або  від  реалізації програми  в

цілому. За наявності згоди  інваліда  з  індивідуальною  програмою

реабілітації він зобов'язується активно сприяти її реалізації.-порушує Положення про забезпечення технікою

 

 

                                           СХВАЛЕНО

                            постановою Кабінету Міністрів  України

                                 від 12 жовтня 2000 р. N 1545

 

                            КОНЦЕПЦІЯ

                 ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів

  1. Загальні положення

     Міжнародна і  вітчизняна  практика  свідчить,  що  на   зміну

ізольованому інтернатному вихованню дітей-інвалідів повинно прийти

інтегроване навчання та виховання.  Реабілітаційні заходи стосовно

дітей-інвалідів  мають  розширюватись  за  рахунок  розвитку сфери

соціальної реабілітації повинна починатися досить рано,  щоб

діти-інваліди в  ранньому  віці  могли максимально розвинути свої

природні здібності без відриву від сім'ї і в подальшому  своєчасно

та найбільш повно інтегруватися в суспільство.

            2. Напрями ранньої соціальної реабілітації

                         дітей-інвалідів

 

     Нинішній етап  розвитку  нашого  суспільства   з   соціальною

спрямованістю  реформ  потребує  запровадження  нових прогресивних

підходів та найбільш ефективної і оптимальної  ранньої  соціальної

реабілітації дітей-інвалідів.

 

     Метою цієї  Концепції  є  надання дітям-інвалідам можливості,

незалежно від  характеру  і  причин  їх  інвалідності,  найбільшої

участі  в  соціальному і економічному житті шляхом оволодіння ними

певним обсягом знань, умінь і навичок, розвитку їхньої особистості

в  умовах  спеціально  організованого навчально-виховного процесу,

органічно поєднаного з іншими формами реабілітації та інтеграції в

суспільство,  а  також  впровадження  в  Україні  сучасної системи

центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

 

     Концепція передбачає:

 

     здійснення ранньої  соціальної  реабілітації  дітей-інвалідів

через мережу центрів реабілітації, максимально наближених до місця

їх проживання;

 

     виявлення та відбір дітей-інвалідів,  що  потребують  ранньої

соціальної  реабілітації,  центрами  в тісному контакті з органами

охорони здоров'я і навчальними закладами;

 

     реалізацію для    кожної    дитини-інваліда    індивідуальних

реабілітаційних   програм,  розроблених  з  урахуванням  рівня  їх

розвитку та можливостей;

 

     проведення, ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів з

безпосередньою  їх  участю  та  без  відриву  від сім'ї (залучення

батьків,  інших членів сім'ї дитини до участі  в  реабілітаційному

процесі);

 

     перебування дитини-інваліда   у   реабілітаційному  центрі  в

денний час, що є соціальною підтримкою сім'ї;

 

     перебування дитини-інваліда   у   дитячому   колективі,   без

ізоляції   від   суспільства   (як   це  відбувається  у  закритих

інтернатних установах), в умовах звичайного середовища;

 

     поступову інтеграцію дітей-інвалідів  до  дитячих  дошкільних

закладів та загальноосвітніх шкіл;

 

     ранню соціальну інтеграцію в суспільство.

Гуманістичний характер   системи   полягає   в    тому,    що

дитина-інвалід  залишається у сім'ї,  із своєю родиною,  у звичних

для неї умовах.  °ї штучно не відривають від біологічно рідного  і

психологічно знайомого оточення.  З другого боку,  сім'я,  близькі

дитині люди мають змогу щоденно виявляти свою любов та  милосердя,

беручи  безпосередню  участь  у  подоланні вад дитини.  Батьки під

керівництвом   спеціалістів    опановують    методику    виконання

реабілітаційних  прийомів  і  за завданням вчителів-реабілітологів

продовжують реабілітаційний процес за межами центру.

 Реалізація Концепції дасть змогу:

 

     створити державну  систему  ранньої  соціальної  реабілітації

дітей-інвалідів,  яка зменшить прошарок  соціально  дезадаптованих

дітей,  навчити  їх  самообслуговуванню та максимально залучити до

суспільно корисної праці;

 

     забезпечити право   кожної   дитини-інваліда   на   отримання

кваліфікованої ранньої соціальної реабілітації;

 

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРА°НИ

 

 N 16.01/20 від 28.12.91

     м.Київ

 

 vd911228 vn16.01/20

 

Затверджую                             Погоджено

Міністр охорони                        Голова Федераці∙ незалежних

здоров'я Укра∙ни                       профспілок Укра∙ни

Ю.П.Спіженко                           А.М.Мопалеський

 

 

            Інструкція про встановлення групп інвалідів

 

 

                      1. Загальні положення

 

При винесенні рішення про інвалідність   складається

індивідуальна програма реабілітації, що передбачає послідовність з

проведеними   раніше  медико-соціальними  заходами,  розглядається

питання    про    потребу    у    різних    видах    реабілітації,

соціально-побутових послуг, матеріальної допомоги.

               2. Критерії визначення інвалідності

 

     2.1. Підставою  для  встановлення першо∙ групи інвалідності ї

різко виражене     обмеження      життїдіяльності,      обумовлене

захворюваннями, наслідками   травм,   уродженими   дефектами,   що

призводять до різко виражено∙  соціально∙  дезадаптаці∙  внаслідок

неможливості навчання,  спілкування, оріїнтаці∙, контролю за своїю

поведінкою,  пересуванням,  самообслуговуванням, участю у трудовій

діяльності, якщо вказані порушення викликають потребу у постійному

сторонньому   догляді   чи  допомозі.  При  забезпеченні  засобами

компенсаці∙ анатомічних дефектів чи порушених  функцій  організму,

створенні спеціальних умов праці на виробництві чи вдома,  можливе

виконання різних видів праці.

     2.2. Підставою для встановлення друго∙ групи  інвалідності  ї

різко виражене      обмеження      життїдіяльності,     обумовлене

захворюванням,  наслідками  травм,  уродженими  дефектами,  що  не

потребують   постійного   стороннього  догляду  чи  допомоги,  але

призводять  до  виражено∙  соціально∙ дезадаптаці∙ внаслідок різко

вираженого  утруднення навчання, спілкування, оріїнтаці∙, контролю

за  своїю  поведінкою,  пересування,  самообслуговування, участі у

трудовій діяльності або при неможливості працювати.

     2.3. Підставою для встановлення третьо∙ групи інвалідності  ї

обмеження життїдіяльності,  обумовлене захворюваннями,  наслідками

травм, уродженими дефектами,  що призводять до  значного  зниження

можливостей соціально∙  адаптаці∙  внаслідок вираженого утруднення

навчання, спілкування,  пересування,  участі у трудовій діяльності

(значне зменшення  обсягу  трудово∙  діяльності,  значне  зниження

кваліфікаці∙, значні  утруднення  у  виконанні  професійно∙  праці

внаслідок анатомічних дефектів).

 

 

З А К О Н  У К Р А Ї Н И

 

         Основи законодавства України про охорону здоров'я

 

 

 ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 4, ст.19 )

 

 ( Вводиться в дію Постановою ВР

   N 2802-XII ( 2802-12 ) від 19.11.92, ВВР, 1993, N 4, ст.20 )

 

 ( Із змінами, внесеними згідно з Декретом

   N 23-92 від 31.12.92, ВВР, 1993, N 11, ст. 93

                                   Законами

  N 2978-XII ( 2978-12 ) від 03.02.93, ВВР, 1993, N 15, ст.132

  N 4039а-XII ( 4039а-12 ) від 25.02.94, ВВР, 1994, N 28, ст.235

  N 183/94-ВР від 23.09.94, ВВР, 1994, N 41, ст.376

  N 200/94-ВР від 13.10.94, ВВР, 1994, N 45, ст.404

  N 70/97-ВР  від 14.02.97, ВВР, 1997, N 15, ст.115

  N 1489-III ( 1489-14 ) від 22.02.2000, ВВР, 2000, N 19, ст.143

  N  380-IV  ( 380-15  ) від 26.12.2002 )

 

 

     Кожна людина має природне невід'ємне  і  непорушне  право  на

охорону  здоров'я.  Суспільство  і  держава  відповідальні   перед

сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і  збереження

генофонду  народу  України,  забезпечують  пріоритетність  охорони

здоров'я в діяльності держави,  поліпшення умов  праці,  навчання,

побуту і відпочинку населення,  розв'язання  екологічних  проблем,

вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового  способу

життя.

Стаття 4. Основні принципи охорони здоров'я

 

     Основними принципами охорони здоров'я в Україні  є:

     визнання охорони здоров'я  пріоритетним  напрямом  діяльності

суспільства і держави, одним  з  головних  чинників  виживання  та

розвитку народу України;

     дотримання прав  і  свобод  людини  і  громадянина  в  галузі

охорони здоров'я  та  забезпечення  пов'язаних  з  ними  державних

гарантій;

     гуманістична    спрямованість,    забезпечення     пріоритету

загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими

або  індивідуальними  інтересами,  підвищений    медико-соціальний

захист найбільш вразливих верств населення;

     рівноправність громадян,  демократизм  і  загальнодоступність

медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я;

     відповідність завданням  і  рівню  соціально-економічного  та

культурного        розвитку        суспільства,            наукова

обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

     орієнтація  на  сучасні  стандарти  здоров'я   та    медичної

допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень  із  світовим

досвідом в галузі охорони здоров'я;

     попереджувально-профілактичний    характер,       комплексний

соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;

     багатоукладність    економіки    охорони    здоров'я        і

багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій  з

демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

     децентралізація    державного     управління,        розвиток

самоврядування  закладів  та  самостійності  працівників   охорони

здоров'я на правовій і договірній основі.

Стаття 6. Право на охорону здоров'я

 

     Кожний громадянин України має право на охорону  здоров'я,  що

передбачає:

     а) життєвий рівень,  включаючи  їжу,  одяг,  житло,  медичний

догляд  та  соціальне  обслуговування   і   забезпечення,  який  є

необхідним  для підтримання здоров'я людини;

     б)  безпечне  для  життя  і  здоров'я  навколишнє    природне

середовище;

     в) санітарно-епідемічне благополуччя території  і  населеного

пункту, де він проживає;

     г) безпечні  і  здорові  умови  праці,  навчання,  побуту  та

відпочинку;

     д) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний

вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;

     е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я

і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі  фактори  ризику

та їх ступінь;

     є)  участь  в  обговоренні  проектів  законодавчих  актів   і

внесення пропозицій щодо формування державної  політики  в  галузі

охорони здоров'я;

     ж)  участь  в  управлінні  охороною  здоров'я  та  проведенні

громадської експертизи  з  цих  питань  у  порядку,  передбаченому

законодавством;

     з) можливість об'єднання в  громадські  організації  з  метою

сприяння охороні здоров'я;

     и)  правовий  захист   від    будь-яких    незаконних    форм

дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

     і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

     ї)  оскарження  неправомірних  рішень  і  дій    працівників,

закладів та органів охорони здоров'я;

     й) можливість проведення  незалежної  медичної  експертизи  у

разі  незгоди  громадянина  з  висновками    державної    медичної

експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та

в інших випадках, коли діями працівників охорони  здоров'я  можуть

бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.

 

 

57,  129

Конституції України ( 254к/96-ВР ),  статей 15,  29,  40,  62, 202

Цивільного процесуального кодексу України (  1501-06,  1502-06  ),

статті 69   Основ   законодавства  України  про  охорону  здоров'я

( 2801-12 ),  тексту Клятви лікаря ( 349/92 ), затвердженої Указом

Президента   України  від  15  червня  1992  року,  Положення  про

медико-соціальну  експертизу  (пункти  22,  23,  24,  31,  32)   і

Положення  про  індивідуальну  програму  реабілітації та адаптації

інвалідів ( 83-92-п ),  затверджених Постановою Кабінету Міністрів

України від 22 лютого 1992 року, Порядку організації та проведення

медико-соціальної експертизи         втрати         працездатності

(пункти 3,  8, 15) ( 221-94-п ), затвердженого Постановою Кабінету

Міністрів  України  від  4  квітня  1994  року,   Інструкції   про

встановлення   груп   інвалідів   (  v1_20282-91  ),  затвердженої

Міністром охорони здоров'я України 21 грудня 1991 року

Категорія: Медичні аспекти інвалідності | Додав: Moder (03.07.2012)
Переглядів: 943 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0