Вітаю Вас Гість!
| Головна » Статті » Законодавча база щодо інвалідів » Об`єднання громадян |
СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПОЛІТИКО-ПРАВОВОГО ПОЛЯ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ Анотація В аналітичній записці розглядаються стан та перспективи розвитку політико-правового поля діяльності громадських організацій. Проведено аналіз діючого законодавства про громадські організації. Його основними недоліками визначено: - відсутність єдиного підходу до реформування правового забезпечення організацій громадського сектору; - дискримінаційні умови реєстрації громадських організацій; - невизначеність неприбуткового статусу громадських організацій; - недосконале правове регулювання фінансування громадських організацій; Запропоновано шляхи подальшого розвитку політико-правової бази діяльності громадських організацій, які спроможні поліпшити легалізацію, фінансування, надання соціальних послуг та інші важливі аспекти їх функціонування. СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПОЛІТИКО-ПРАВОВОГО ПОЛЯ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ Дискримінаційні умови реєстрації громадських організацій Вже тривалий час найбільших труднощів громадські організації зазнають на етапі їх створення. Про гостроту проблеми свідчать результати експертного опитування керівників громадських організацій, благодійних організацій, релігійних організацій, професійних спілок з різними статусами та різних регіонів України, яке проводило у 2007 році Товариство сприяння українсько-польській співпраці у галузі юридичної освіти і науки за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Так, у 87 % опитаних виникали проблеми під час реєстрації, перереєстрації та легалізації свого правового статусу. 73 % респондентів вказали, що при поверненні документів та відмові у реєстрації, багато із зауважень реєструючого органу до документів є необґрунтованими [1]. Чинне законодавство створює нерівні умови реєстрації непідприємницьких та бізнесових структур: 1. Подвійна процедура реєстрації. Порядок легалізації громадських організацій у формі реєстрації регламентується Положенням про легалізацію об’єднань громадян від 26 лютого 1993 р. Відповідно до норм Положення легалізація здійснюється Міністерством юстиції та його територіальними органами, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад. У разі реєстрації об’єднання громадян засновникові видається свідоцтво про реєстрацію [2]. У той же час, частина 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року передбачає, що об’єднання громадян, благодійні організації, політичні партії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, банки, торгово-промислові палати, фінансові установи (у тому числі кредитні спілки), біржі, інші установи та організації, для яких законом встановлені особливості державної реєстрації, набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом. Таким чином, для набуття статусу юридичної особи, організації громадського сектору мають пройти ще другий етап їх державної реєстрації. Згідно Закону Міністерство юстиції України та його територіальні органи здійснюють реєстрацію об’єднань громадян та видають свідоцтво про державну реєстрацію, яке оформлюється державними реєстраторами виконавчих комітетів міських рад міст обласного значення або у районних, районній у містах Києві та Севастополі державних адміністраціях за місцезнаходженням юридичної особи [3]. Отже, практичного впровадження принципу «єдиного вікна» реєстрації юридичних осіб, на яке очікували у 2006 р. після набуття чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», для об’єднань громадян та інших громадських формувань не відбулося через відсутність змін щодо органів та порядку їх реєстрації. Крім того, неузгодженість норм Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» із іншими законами про організації громадського сектору ускладнили розуміння законного порядку легалізації (реєстрації) їх засновниками та реєструючими органами. На складність процедури реєстрації організацій громадянського суспільства в українському законодавстві та практиці, її нерозуміння керівниками організацій вказують результати опитування громадських організацій. Так у згаданому опитуванні, 25 % опитаних невірно визначили орган легалізації і реєстрації, 48 % не знали порядку легалізації та реєстрації, у 47 % організацій виникали проблеми з формуванням пакету документів. 2. Відсутність єдиного органу реєстрації громадських організацій. Визначення органу легалізації об’єднань громадян залежить від статусу організації. Відповідно до п.2 Положення легалізація всеукраїнських об’єднань громадян і міжнародних громадських організацій здійснюється Міністерством юстиції, місцевих осередків та місцевих об’єднань громадян Головним управлінням юстиції Мін’юсту в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими, районними, районними в містах Києві та Севастополі управліннями юстиції, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад. Відповідно до Закону державна реєстрація юридичних осіб здійснюється державними реєстраторами відповідних виконавчих комітетів міських рад міст обласного значення або у районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністраціях за місцезнаходженням юридичної особи. Отже, лише організації з місцевим статусом, діяльність яких поширюється на територію міста, селища і села, звертаються до одного органу для легалізації своєї організації та отримання статусу юридичної особи. На практиці це призводить до помилок при виборі органу легалізації та державної реєстрації об’єднань громадян. Крім того, виникають труднощі і у самих державних реєстраторів. За інформацією Міністерства юстиції про підсумки діяльності у 2007 році після набрання чинності 18 жовтня 2006 року змін до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 16 березня 2006 року № 3575-ІV [4] у своїх зверненнях до Міністерства юстиції міські голови висловлюють думку про те, що норми Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» (а саме частина четверта статті 3 Закону) позбавляють органи місцевого самоврядування делегованих повноважень та обов’язків щодо реєстрації місцевих об’єднань громадян та покладають їх на органи юстиції [5]. 3. Тривалий період реєстрації громадських організацій. За результатами зазначеного вище опитування 33 % респондентів вважають проблемою реєстрації (перереєстрації) її довгі строки. Стаття 15 Закону України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року встановлює одномісячний термін розгляду заяв про реєстрацію всеукраїнської та міжнародної громадської організації[6]. Стаття 8 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 року передбачає двомісячний термін розгляду заяв про державну реєстрацію благодійних організацій [7]. Натомість приватне підприємство чи товариство із обмеженою відповідальністю згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» реєструється і набуває повноцінного статусу юридичної особи максимум у триденний термін. Такі дискримінаційні строки реєстрації громадських організацій суперечать міжнародній практиці. У Західній Європі порядок реєстрації асоціацій простіший, аніж комерційних юридичних осіб. У Данії і Швеції, наприклад, асоціації набувають прав юридичної особи з моменту підписання статуту, в Нідерландах і Португалії – з моменту нотаріального засвідчення підписів засновників статуту. 4. Подвійна плата за реєстрацію громадських організацій. Чинне законодавство встановлює подвійну плату за реєстрацію громадських організацій: збір за реєстрацію громадського об’єднання та збір за реєстрацію юридичної особи. Всеукраїнські організації сплачують за реєстрацію свого об’єднання 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; міжнародні 2,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і 250 доларів США (за наявності ліцензії Національного банку) або еквівалент цієї суми у валюті України[8]. Всеукраїнські благодійні організації сплачують збір у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; міжнародні півтора неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Від сплати реєстраційного збору звільняються лише дитячі громадські організації та професійні спілки[9]. Крім зазначеного реєстраційного збору громадські організації мають сплачувати також збір за реєстрацію юридичної особи, який становить десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, виходить, що для створення всеукраїнської громадської організації засновники мають заплатити 340 гривень, міжнародної громадської організації – 300 доларів США, проте бізнесовій корпорації досить заплатити 170 гривень. Невизначеність неприбуткового статусу громадських організацій. Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року містить недосконалі нормативні конструкції щодо визначення критеріїв та порядку надання громадським організаціям статусу неприбутковості: 1) Відповідно до п. 7.11.1. присвоєння громадській організації ознаки неприбутковості здійснюється за умови її створення з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності [10]. Таким чином, норма Закону обмежує отримання неприбуткового статусу громадськими організаціями окремими сферами їхньої діяльності. Такий критерій визначення неприбутковості організації звужує діяльність громадських організацій за змістом, що не відповідає меті їх створення згідно Закону України «Про об’єднання громадян». 2) Відповідно до п. 7.11.3. Закону від оподаткування звільняються доходи від основної діяльності неприбуткових організацій. На практиці громадські та благодійні організації переважно не можуть скористатися цією нормою без втрати свого статусу неприбутковості через відсутність у законодавстві чітких критеріїв та процедур визнання діяльності неприбуткових організацій як «основної». Це призводить до вирішення питання про їх відповідність ознаці неприбутковості на розсуд органів державної податкової служби. 3) Пункт 7.11.11. Закону передбачає, що у разі ліквідації неприбуткової організації її активи повинні бути передані іншій неприбутковій організації відповідного виду або зараховані до доходу бюджету. Формулювання зазначеної норми ускладнює припинення діяльності неприбуткової організації через відсутність у національному законодавстві визначення видів неприбуткових організацій. Крім того, не зазначається до якого бюджету може бути зараховане майно організації, що ліквідується. У контексті вирішення долі майна неприбуткової організації, що ліквідується, варто відзначити Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно правового статусу неурядових організацій у Європі № СМ/Rec(2007)14[11]. Відповідно до п. 56 даного документу майно неурядової організації, яка отримувала напередодні припинення своєї діяльності державне фінансування чи іншу державну підтримку, має бути передано або іншій неурядовій організації чи юридичній особі, цілі яких найбільше відповідають її цілям, або державі на здійснення відповідних завдань. Недосконале правове регулювання фінансування громадських організацій Головним джерелом фінансування громадських організацій залишаються приватні донори, причому частка іноземного фінансування дедалі скорочується. Якщо у 2006 році загальна сума гуманітарної допомоги становила 89,8 млн доларів США, то відповідно у першому півріччі 2007 р. – 36,2 млн доларів США. Також, доводиться констатувати вкрай недостатнє державне фінансування громадського сектору. За інформацією Секретаріату Кабінету Міністрів України, у 2007 році на підтримку деяких організацій громадянського суспільства було витрачено 173 млн грн., що становить 0,1 % видаткової частини державного бюджету. Для порівняння слід зазначити, що у країнах Європи на підтримку проектів організацій громадянського суспільства із державного бюджету витрачається приблизно 2 3 % [12]. Враховуючи недостатність державної підтримки громадських організацій, для забезпечення їх ефективної діяльності необхідно забезпечити сприятливі умови фінансування громадського сектору українськими інвесторами та отримання громадськими організаціями доходів від надання послуг. Аналіз чинного законодавства про фінансування громадських організацій дозволяє дійти висновку, що на даний час воно неспроможне виконати зазначені вище умови через такі чинники: 1. Відсутність у податковому законодавстві необхідних стимулів для збільшення фінансування у формі приватних субсидій. 1) Норми податкового законодавства встановлюють нижню межу суми пожертвувань, яку фізична особа має включити до складу податкового кредиту, а юридична особа – до валових витрат. Відповідно до п. 5.3.2. Закону України «Про оподаткування доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року фізична особа до податкового кредиту може включити суму коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим організаціям у розмірі, що перевищує два відсотки, але не є більшим п’яти відсотків від суми його загального оподатковуваного доходу звітного року [13]. Для юридичних осіб передбачаються такі самі межі розміру сум, які вони можуть включати до валових витрат. Встановлення нижньої планки перешкоджає багатьом фізичним та юридичним особам робити невеликі благодійні внески чи пожертви; 2) Існують обмеження джерел пожертвувань та благодійних внесків, які звільняються від оподаткування. Згідно вказаного вище Закону, фізична особа не може скористатися правом на податковий кредит, якщо здійснює пожертви із джерел, що не включаються до річного загального оподатковуваного доходу, наприклад, з сум прибутку від операцій із інвестиційними активами, який не підлягає оподаткуванню, або одержаних нею дивідендів у вигляді акцій. Відповідно до п. 5.2.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. суми коштів, перерахованих (переданих) до неприбуткових організацій, включаються до складу валових витрат у розмірі, що перевищує два відсотки, але не більше п’яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року[14]. Отже, підприємства, які не отримали за звітний період прибутку, позбавлені легальної можливості здійснювати благодійні внески та пожертви. 2. Нерівні можливості з надання соціальних послуг населенню за рахунок державного й місцевих бюджетів для організацій громадянського суспільства. 1) у Законі України «Про соціальні послуги» 19 червня 2003 року немає переліку послуг, які можуть бути делеговані недержавним суб’єктам, та не встановлено спеціальних процедур для їх здійснення [15]; 2) передбачається необхідність ліцензування діяльності недержавних суб’єктів з надання соціальних послуг; 3) бюджетне законодавство орієнтоване на фінансове забезпечення стаціонарних закладів, які надають соціальні послуги, та не створює фінансових стимулів для надання альтернативних соціальних послуг недержавними суб’єктами. 3. Встановлення заборони для громадських організацій займатися комерційною діяльністю. Закон України «Про об’єднання громадян» надає право громадським організаціям займатися комерційною діяльністю лише шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій з статусом юридичної особи. Це призводить до обмеження джерел фінансування та знижує фінансову стійкість громадських організацій. Заборона безпосередньої комерційної діяльності громадських організацій не відповідає практиці розвинених країн, в яких таке право у неприбуткових організацій передбачено за умовою використання прибутків на виконання статутної діяльності. Відсутність єдиного підходу до реформування законодавства для організацій громадянського суспільства. За роки реформування системи законодавства для організацій громадянського суспільства склалися два підходи до її моделі. Перший підхід полягає у створенні трирівневої системи законодавства: Цивільний кодекс – Закон про непідприємницькі організації або Закон про неприбуткові організації та спеціальні закони про різні види непідприємницьких (неприбуткових організацій). До останнього часу розробники законопроектів намагалися створити єдині правила створення, діяльності та ліквідації непідприємницьких організацій. Проект Закону «Про неприбуткові організації», поданий народним депутатом Покотило Н.О. 14.08.2000 р., встановлював єдині правила існування для усіх організацій за ознакою неприбутковості. Такий об’єднувальний критерій не враховував приватноправову природу організацій громадянського суспільства. Інший Проект Закону «Про недержавні неприбуткові організації», внесений народними депутатами Шепою В.В., Марченком О.А., Мартиновським В.П., Борзих О.І. 06.07.2000 р., при визначенні організацій врахував таку ознаку, як незалежність від фінансування з державних та місцевих бюджетів. У той же час, автори проекту до недержавних неприбуткових організацій віднесли тільки громадські організації та їх об’єднання. Прийнятий за основу 19.10.2000 р. проект Закону про непідприємницькі організації, внесений народними депутатами України Матвієнком А.С., Омельченком Г.О., Єрмаком А.В. та Ситником К.М., мав на меті визначити правовий статус непідприємницьких організацій та надати зрозумілі критерії їх класифікації. Проте, поділ непідприємницьких організацій на суспільнокорисні та приватнокорисні, запропонований авторами проекту, ускладнював розуміння щодо віднесення окремих непідприємницьких організацій до зазначених категорій (наприклад, науково-дослідних закладів, «мозкових центрів», аналітичних установ, творчих колективів та спілок). Відкликання проекту після семи років його опрацювання засвідчило, що знайти уніфіковані критерії, за якими організації мають відноситися до непідприємницьких та узгодити їх з іншими нормативно-правовими актами національної системи законодавства є завданням підвищеної складності. Негативний результат багаторічної роботи змінив бачення експертами системи законодавства про організації громадянського суспільства. Інший підхід спрямований на формування тільки двох рівнів системи законодавства: Цивільного кодексу та спеціальних законів. Отже, на думку експертів необхідно зосередитися саме на удосконаленні спеціального законодавства та, передусім, завершити роботу над проектом Закону України «Про громадські організації». Розробку проекту нової редакції Закону України «Про об’єднання громадян» передбачав Кабінет Міністрів України у заходах щодо виконання Плану дій Україна – ЄС протягом 2005-2007 років, Верховна Рада України у Перспективному плані законодавчих робіт Верховної Ради України, затвердженому Постановою № 397 від 30.11.2006 р.[16] Міністерство юстиції ще у 2006 році підготувало проект «Про внесення змін до Закону «Про об’єднання громадян», який неодноразово обговорювався з громадськими організаціями. Оскільки не всі важливі для громадськості пропозиції були враховані Міністерством юстиції, громадські організації 19 лютого 2007 р. на круглому столі «Європейське законодавство – українським громадським організаціям» презентували свій консолідований проект змін до Закону України «Про об’єднання громадян»[17]. У законопроекті пропонується, зокрема, визначити громадську організацію як добровільне об’єднання осіб на основі індивідуального членства та спільних інтересів для здійснення і захисту прав та свобод, що в цілому відповідає нормам Цивільного кодексу України. Серед головних новел законопроекту, слід зазначити: запровадження єдиної плати за реєстрацію для всіх громадських організацій; скасування територіальних статусів для громадських організацій; надання права юридичним особам бути засновниками та членами громадських організацій; надання можливості громадським організаціям захищати інтереси не тільки своїх членів, але й і інших осіб; запровадження терміну повної реєстрації громадської організації не більший ніж два тижні; запровадження вільного доступу громадян до державних реєстрів громадських організацій. За інформацією Міністерства юстиції станом на 7.02.2008 р. строк доопрацювання нової редакції Закону України «Про об’єднання громадян» подовжено до 1 березня 2008 року[18]. Подальше затягування прийняття нової редакції Закону України «Про об’єднання громадян» (про громадські організації) унеможливлює ефективну реалізацію права громадян на свободу об’єднання у громадські організації. Висновки та рекомендації: 1. Основною перспективою розвитку правового забезпечення діяльності громадських організацій має стати подальше зміцнення партнерських відносин між органами державної влади і організаціями громадянського суспільства у процесі реформування законодавства для «третього сектору» та реалізація органами виконавчої влади задекларованих можливостей активної участі громадськості у формуванні політичних рішень. 2. Найбільш сприятливою в сучасних реаліях нормотворення слід визнати дворівневу модель законодавства громадського сектору: «Цивільний кодекс» - «спеціальні закони», оскільки вона найбільше мінімізує можливість виникнення правових колізій. Прийняття Закону України «Про неприбуткові організації» на виконання вимог Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Український прорив: для людей, а не політиків», затвердженої Постановою № 14 від 16.01.2008 р., є передчасним на даному етапі розвитку законодавства громадського сектору може призвести до дублювання законодавчих норм, а отже до появи низки проблем у правозастосовчій практиці. Адже його підготовка потребує не тільки ретельного перегляду й реформування правового забезпечення діяльності організацій громадянського суспільства (Цивільного, Господарського кодексів, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», спеціальних законів про особливості утворення, реєстрації та управління окремих форм непідприємницьких організацій), але й суміжного законодавства щодо статусу неприбутковості (Бюджетного кодексу, Законів «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти») та ін. 3. Подальший розвиток політико-правової бази діяльності громадських організацій потребує: 1) прийняття нової редакції Закону «Про об’єднання громадян» (Про громадські організації), яка має передбачити: - скасування обов’язкових вимог щодо територіального статусу громадських організацій; - приведення статусу громадських організацій у відповідність із нормами Цивільного кодексу; - спрощену процедуру реєстрації громадських об’єднань, яка не буде створювати дискримінаційні умови їх реєстрації порівняно із підприємницькими структурами; - визнання права юридичних осіб бути засновниками громадських організацій; - порядок ведення реєстру громадських організацій та доступу до нього; підстави і порядок проведення перевірок, перереєстрації та припинення діяльності громадських організацій органами влади; - визнання права громадських організацій захищати інтереси не тільки своїх членів. 2) внесення змін до основних розглянутих Законів: в Законі «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» визначити, що функції державних реєстраторів непідприємницьких організацій здійснює Міністерство юстиції та встановити єдиний реєстраційний збір; в Законі «Про благодійництво та благодійні організації» зменшити термін їх реєстрації; в Законі «Про оподаткування прибутку підприємств»: передбачити порядок надання громадським організаціям статусу неприбутковості, встановити чіткі критерії відповідності видів основної діяльності непідприємницьких організацій статусу неприбутковості; встановити, що у разі ліквідації неприбуткової організації її активи мають бути передані іншій неурядовій організації чи юридичній особі, цілі яких найбільше відповідають її цілям, або державі на здійснення відповідних цілей; ліквідувати нижню межу суми пожертвувань, яку юридичні особи можуть включити до валових витрат; скасувати обмеження суми пожертвувань та благодійних внесків розміром оподатковуваного прибутку попереднього звітного року. в Законі «Про оподаткування доходів фізичних осіб» ліквідувати нижню межу суми пожертвувань, яку юридичні особи можуть включити до валових витрат; скасувати обмеження суми пожертвувань та благодійних внесків розміром річного загального оподатковуваного доходу. в Законі «Про соціальні послуги» визначити перелік соціальних послуг, які можуть бути делеговані недержавним суб’єктам; встановити порядок здійснення соціальних послуг непідприємницькими організаціями; скасувати дискримінаційне положення для недержавних структур, які надають соціальні послуги щодо їх ліцензування. в Бюджетному кодексі передбачити: перехід від фінансування закладів, які надають соціальні послуги, до фінансування конкретних видів соціальних послуг; планування бюджетних коштів виходячи з вартості послуг та попиту на них. Відділ стратегій розвитку громадянського суспільства та соціальних відносин (Н. Пеліванова) [1] Експертне опитування організацій громадянського суспільства щодо проблем, які виникають у процесі легалізації та державної реєстрації, яке організувало Товариство сприяння українсько-польській співпраці у галузі юридичної освіти і науки за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» http://maidan.org.ua/static/news/2007/1201948583.html [2] Постанова Кабінету Міністрів України: Про затвердження Положення про порядок легалізації об’єднань громадян № 140 від 26 лютого 1993 р. //www.rada.gov.ua/ [3] Закон України: Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 755-IV від 15 травня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003 р. - № 31. – Ст. 263. [4] Закон України: Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» №3575-ІV від 16 березня 2006 року // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - №37. - Ст.310. [5] Інформація про підсумки діяльності Міністерства юстиції у 2007 році //http://www.minjust.gov.ua/0/zvit_2007/ [6] Закон України: Про об’єднання громадян № 2460-XII від 16 червня 1992 року. // Відомості Верховної Ради України. - 1992 р. - № 34. – Ст.504. [7] Закон України: Про благодійництво та благодійні організації № 531/97-ВР від 16 вересня 1997 року // Відомості Верховної Ради. – 1997. - № 46. - Ст.292. [8] Постанова Кабінету Міністрів України: Про порядок справляння і розміри збору за реєстрацію об’єднань громадян № 143 від 26 лютого 1993 р. // www.rada.gov.ua [9] Постанова Кабінету Міністрів України: Про розміри і порядок справляння плати за державну реєстрацію благодійних організацій № 383 від 30 березня 1998 р. // www.rada.gov.ua [10] Закон України: Про оподаткування прибутку підприємств №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року. // Відомості Верховної Ради. – 1995. - № 4. - Ст. 28. [11] Пріоритети розвитку громадянського суспільства України. / М. Лациба, О. Вінніков, Л. Сідєльнік, Д. Український. ; Український незалежний центр політичних досліджень. – К., 2008. – С. 184. [12] Пріоритети розвитку громадянського суспільства України. / М. Лациба, О. Вінніков, Л. Сідєльнік, Д. Український. ; Український незалежний центр політичних досліджень. – К., 2008. – С. 40. [13] Закон України: «Про оподаткування доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року №889-IV // Відомості Верховної Ради України. - № 37. – Ст. 308. [14] Закон України: «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 4. – Ст. 28. [15] Закон України: «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 року № 966-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 45. – Ст. 358. [16] Розпорядження Кабінету Міністрів України: «Про затвердження заходів щодо виконання у 2007 році Плану дій Україна – ЄС» від 26 квітня 2007 р. № 238-р // www.rada.gov.ua/ [17] Матеріали круглого столу «Європейське законодавство – українським громадським організаціям», м. Київ, 19 лютого 2007 року. // www.ucipr.kiev.ua/ [18] Звіт про виконання плану роботи Мін’юсту на 2007 рік // http://www.minjust.gov.ua/0/zvit_2007 | |
| Переглядів: 1073 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |