Вітаю Вас Гість!
|
Законодавча база щодо інвалідів
[241]
Законодавча база щодо інвалідів
|
|
1-й в світі масовий стрибок незрячих з парашутом, 2009 рік
[7]
Перший в світі масовий стрибок незрячих з парашутом, 2009 рік
|
|
1-й фестиваль творчості інвалідів "Неспокій серця"
[13]
1-й фестиваль творчості інвалідів "Неспокій серця"
|
|
Законодавчі акти
[17]
Законодавчі акти, що стосуються працевлаштування та роботи інвалідів
|
|
Статті про ВГО ВППІ
[29]
Статті, які розміщувались в массмедіа про нас та нами
|
|
Звіти про діяльність структурних одиниць
[2]
Тут розміщені звіти про діяльність структурних одиниць ВГО ВППІ за роки їх існування
|
|
Статті наші
[15]
Тут розміщені статті, створені членами ВГО ВУППІ
|
| Головна » Статті » Законодавчі акти |
| ЗАТВЕРДЖЕНЕ постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. N 83 П О Л О Ж Е Н Н Я про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда 1. Реабілітація та адаптація інваліда - це комплекс заходів, спрямованих на відновлення здоров'я і здібностей інваліда та створення йому необхідних умов і рівних можливостей у всіх сферах життєдіяльності. 4. Основними видами реабілітаційної допомоги є: медична реабілітація (відновна терапія і реконструктивна хірургія з поступовим протезуванням); професійна реаблітація (професійна орієнтація, професійне навчання або перекваліфікація, раціональне працевлаштування); соціально-побутова реабілітація (соціально-побутове влаштування та обслуговування). Відсутність рівних можливостей. Всі вищезгадані види реабілітації – це тільки по відомству тіла, Але не за відомством душі і духа. Без реабілітації душі неможливо людиноподібне тіло перетворити на Людину. Ті види реабілітації, на які ми робимо упор в нашій доповіді і на нашій конференції – є види реабілітації душі, які зовсім не передбачені ні программою реабілітації інвалідів зокрема, ані всією могутньою законодавчою базою з цього питання, Але без яких Людина не може стати повноцінною Людиною. 5. Індивідуальна программа реабілітації має рекомендаційний характер. Інвалід може відмовитися від того чи іншого виду, форми й обсягу реабілітаційних заходів або від реалізації програми в цілому. За наявності згоди інваліда з індивідуальною програмою реабілітації він зобов'язується активно сприяти її реалізації.-порушує Положення про забезпечення технікою СХВАЛЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. N 1545 КОНЦЕПЦІЯ ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів 1. Загальні положення Міжнародна і вітчизняна практика свідчить, що на зміну ізольованому інтернатному вихованню дітей-інвалідів повинно прийти інтегроване навчання та виховання. Реабілітаційні заходи стосовно дітей-інвалідів мають розширюватись за рахунок розвитку сфери соціальної реабілітації повинна починатися досить рано, щоб діти-інваліди в ранньому віці могли максимально розвинути свої природні здібності без відриву від сім'ї і в подальшому своєчасно та найбільш повно інтегруватися в суспільство. 2. Напрями ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів Нинішній етап розвитку нашого суспільства з соціальною спрямованістю реформ потребує запровадження нових прогресивних підходів та найбільш ефективної і оптимальної ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Метою цієї Концепції є надання дітям-інвалідам можливості, незалежно від характеру і причин їх інвалідності, найбільшої участі в соціальному і економічному житті шляхом оволодіння ними певним обсягом знань, умінь і навичок, розвитку їхньої особистості в умовах спеціально організованого навчально-виховного процесу, органічно поєднаного з іншими формами реабілітації та інтеграції в суспільство, а також впровадження в Україні сучасної системи центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Концепція передбачає: здійснення ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів через мережу центрів реабілітації, максимально наближених до місця їх проживання; виявлення та відбір дітей-інвалідів, що потребують ранньої соціальної реабілітації, центрами в тісному контакті з органами охорони здоров'я і навчальними закладами; реалізацію для кожної дитини-інваліда індивідуальних реабілітаційних програм, розроблених з урахуванням рівня їх розвитку та можливостей; проведення, ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів з безпосередньою їх участю та без відриву від сім'ї (залучення батьків, інших членів сім'ї дитини до участі в реабілітаційному процесі); перебування дитини-інваліда у реабілітаційному центрі в денний час, що є соціальною підтримкою сім'ї; перебування дитини-інваліда у дитячому колективі, без ізоляції від суспільства (як це відбувається у закритих інтернатних установах), в умовах звичайного середовища; поступову інтеграцію дітей-інвалідів до дитячих дошкільних закладів та загальноосвітніх шкіл; ранню соціальну інтеграцію в суспільство. Гуманістичний характер системи полягає в тому, що дитина-інвалід залишається у сім'ї, із своєю родиною, у звичних для неї умовах. °ї штучно не відривають від біологічно рідного і психологічно знайомого оточення. З другого боку, сім'я, близькі дитині люди мають змогу щоденно виявляти свою любов та милосердя, беручи безпосередню участь у подоланні вад дитини. Батьки під керівництвом спеціалістів опановують методику виконання реабілітаційних прийомів і за завданням вчителів-реабілітологів продовжують реабілітаційний процес за межами центру. Реалізація Концепції дасть змогу: створити державну систему ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, яка зменшить прошарок соціально дезадаптованих дітей, навчити їх самообслуговуванню та максимально залучити до суспільно корисної праці; забезпечити право кожної дитини-інваліда на отримання кваліфікованої ранньої соціальної реабілітації; МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРА°НИ N 16.01/20 від 28.12.91 м.Київ vd911228 vn16.01/20 Затверджую Погоджено Міністр охорони Голова Федераці∙ незалежних здоров'я Укра∙ни профспілок Укра∙ни Ю.П.Спіженко А.М.Мопалеський Інструкція про встановлення групп інвалідів 1. Загальні положення При винесенні рішення про інвалідність складається індивідуальна програма реабілітації, що передбачає послідовність з проведеними раніше медико-соціальними заходами, розглядається питання про потребу у різних видах реабілітації, соціально-побутових послуг, матеріальної допомоги. 2. Критерії визначення інвалідності 2.1. Підставою для встановлення першо∙ групи інвалідності ї різко виражене обмеження життїдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами, що призводять до різко виражено∙ соціально∙ дезадаптаці∙ внаслідок неможливості навчання, спілкування, оріїнтаці∙, контролю за своїю поведінкою, пересуванням, самообслуговуванням, участю у трудовій діяльності, якщо вказані порушення викликають потребу у постійному сторонньому догляді чи допомозі. При забезпеченні засобами компенсаці∙ анатомічних дефектів чи порушених функцій організму, створенні спеціальних умов праці на виробництві чи вдома, можливе виконання різних видів праці. 2.2. Підставою для встановлення друго∙ групи інвалідності ї різко виражене обмеження життїдіяльності, обумовлене захворюванням, наслідками травм, уродженими дефектами, що не потребують постійного стороннього догляду чи допомоги, але призводять до виражено∙ соціально∙ дезадаптаці∙ внаслідок різко вираженого утруднення навчання, спілкування, оріїнтаці∙, контролю за своїю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності або при неможливості працювати. 2.3. Підставою для встановлення третьо∙ групи інвалідності ї обмеження життїдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами, що призводять до значного зниження можливостей соціально∙ адаптаці∙ внаслідок вираженого утруднення навчання, спілкування, пересування, участі у трудовій діяльності (значне зменшення обсягу трудово∙ діяльності, значне зниження кваліфікаці∙, значні утруднення у виконанні професійно∙ праці внаслідок анатомічних дефектів). З А К О Н У К Р А Ї Н И Основи законодавства України про охорону здоров'я ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 4, ст.19 ) ( Вводиться в дію Постановою ВР N 2802-XII ( 2802-12 ) від 19.11.92, ВВР, 1993, N 4, ст.20 ) ( Із змінами, внесеними згідно з Декретом N 23-92 від 31.12.92, ВВР, 1993, N 11, ст. 93 Законами N 2978-XII ( 2978-12 ) від 03.02.93, ВВР, 1993, N 15, ст.132 N 4039а-XII ( 4039а-12 ) від 25.02.94, ВВР, 1994, N 28, ст.235 N 183/94-ВР від 23.09.94, ВВР, 1994, N 41, ст.376 N 200/94-ВР від 13.10.94, ВВР, 1994, N 45, ст.404 N 70/97-ВР від 14.02.97, ВВР, 1997, N 15, ст.115 N 1489-III ( 1489-14 ) від 22.02.2000, ВВР, 2000, N 19, ст.143 N 380-IV ( 380-15 ) від 26.12.2002 ) Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Стаття 4. Основні принципи охорони здоров'я Основними принципами охорони здоров'я в Україні є: визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України; дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій; гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення; рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я; відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість; орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров'я; попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я; багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції; децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі. Стаття 6. Право на охорону здоров'я Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає: а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини; б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає; г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; д) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я; е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь; є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я; ж) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством; з) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я; и) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я; і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди; ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я; й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина. 57, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статей 15, 29, 40, 62, 202 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06, 1502-06 ), статті 69 Основ законодавства України про охорону здоров'я ( 2801-12 ), тексту Клятви лікаря ( 349/92 ), затвердженої Указом Президента України від 15 червня 1992 року, Положення про медико-соціальну експертизу (пункти 22, 23, 24, 31, 32) і Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інвалідів ( 83-92-п ), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року, Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності (пункти 3, 8, 15) ( 221-94-п ), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 року, Інструкції про встановлення груп інвалідів ( v1_20282-91 ), затвердженої Міністром охорони здоров'я України 21 грудня 1991 року | |
| Переглядів: 1068 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |