Вітаю Вас Гість!
Неділя, 29.01.2023, 05:19
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Законодавча база щодо інвалідів [241]
Законодавча база щодо інвалідів
1-й в світі масовий стрибок незрячих з парашутом, 2009 рік [7]
Перший в світі масовий стрибок незрячих з парашутом, 2009 рік
1-й фестиваль творчості інвалідів "Неспокій серця" [13]
1-й фестиваль творчості інвалідів "Неспокій серця"
Законодавчі акти [17]
Законодавчі акти, що стосуються працевлаштування та роботи інвалідів
Статті про ВГО ВППІ [29]
Статті, які розміщувались в массмедіа про нас та нами
Звіти про діяльність структурних одиниць [2]
Тут розміщені звіти про діяльність структурних одиниць ВГО ВППІ за роки їх існування
Статті наші [15]
Тут розміщені статті, створені членами ВГО ВУППІ

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 129

Пошук

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Законодавчі акти

Медичні аспекти інвалідності
ЗАТВЕРДЖЕНЕ
постановою Кабінету Міністрів України
від 22 лютого 1992 р. N 83

П О Л О Ж Е Н Н Я
про індивідуальну програму реабілітації
та адаптації інваліда

1. Реабілітація та адаптація інваліда - це комплекс заходів,
спрямованих на відновлення здоров'я і здібностей інваліда та
створення йому необхідних умов і рівних можливостей у всіх сферах
життєдіяльності.

4. Основними видами реабілітаційної допомоги є: медична
реабілітація (відновна терапія і реконструктивна хірургія з
поступовим протезуванням); професійна реаблітація (професійна
орієнтація, професійне навчання або перекваліфікація, раціональне
працевлаштування); соціально-побутова реабілітація
(соціально-побутове влаштування та обслуговування). Відсутність рівних можливостей. Всі вищезгадані види реабілітації – це тільки по відомству тіла, Але не за відомством душі і духа. Без реабілітації душі неможливо людиноподібне тіло перетворити на Людину. Ті види реабілітації, на які ми робимо упор в нашій доповіді і на нашій конференції – є види реабілітації душі, які зовсім не передбачені ні программою реабілітації інвалідів зокрема, ані всією могутньою законодавчою базою з цього питання, Але без яких Людина не може стати повноцінною Людиною.

5. Індивідуальна программа реабілітації має рекомендаційний
характер. Інвалід може відмовитися від того чи іншого виду, форми
й обсягу реабілітаційних заходів або від реалізації програми в
цілому. За наявності згоди інваліда з індивідуальною програмою
реабілітації він зобов'язується активно сприяти її реалізації.-порушує Положення про забезпечення технікою

СХВАЛЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 12 жовтня 2000 р. N 1545

КОНЦЕПЦІЯ
ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів
1. Загальні положення
Міжнародна і вітчизняна практика свідчить, що на зміну
ізольованому інтернатному вихованню дітей-інвалідів повинно прийти
інтегроване навчання та виховання. Реабілітаційні заходи стосовно
дітей-інвалідів мають розширюватись за рахунок розвитку сфери
соціальної реабілітації повинна починатися досить рано, щоб
діти-інваліди в ранньому віці могли максимально розвинути свої
природні здібності без відриву від сім'ї і в подальшому своєчасно
та найбільш повно інтегруватися в суспільство.
2. Напрями ранньої соціальної реабілітації
дітей-інвалідів

Нинішній етап розвитку нашого суспільства з соціальною
спрямованістю реформ потребує запровадження нових прогресивних
підходів та найбільш ефективної і оптимальної ранньої соціальної
реабілітації дітей-інвалідів.

Метою цієї Концепції є надання дітям-інвалідам можливості,
незалежно від характеру і причин їх інвалідності, найбільшої
участі в соціальному і економічному житті шляхом оволодіння ними
певним обсягом знань, умінь і навичок, розвитку їхньої особистості
в умовах спеціально організованого навчально-виховного процесу,
органічно поєднаного з іншими формами реабілітації та інтеграції в
суспільство, а також впровадження в Україні сучасної системи
центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Концепція передбачає:

здійснення ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів
через мережу центрів реабілітації, максимально наближених до місця
їх проживання;

виявлення та відбір дітей-інвалідів, що потребують ранньої
соціальної реабілітації, центрами в тісному контакті з органами
охорони здоров'я і навчальними закладами;

реалізацію для кожної дитини-інваліда індивідуальних
реабілітаційних програм, розроблених з урахуванням рівня їх
розвитку та можливостей;

проведення, ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів з
безпосередньою їх участю та без відриву від сім'ї (залучення
батьків, інших членів сім'ї дитини до участі в реабілітаційному
процесі);

перебування дитини-інваліда у реабілітаційному центрі в
денний час, що є соціальною підтримкою сім'ї;

перебування дитини-інваліда у дитячому колективі, без
ізоляції від суспільства (як це відбувається у закритих
інтернатних установах), в умовах звичайного середовища;

поступову інтеграцію дітей-інвалідів до дитячих дошкільних
закладів та загальноосвітніх шкіл;

ранню соціальну інтеграцію в суспільство.
Гуманістичний характер системи полягає в тому, що
дитина-інвалід залишається у сім'ї, із своєю родиною, у звичних
для неї умовах. °ї штучно не відривають від біологічно рідного і
психологічно знайомого оточення. З другого боку, сім'я, близькі
дитині люди мають змогу щоденно виявляти свою любов та милосердя,
беручи безпосередню участь у подоланні вад дитини. Батьки під
керівництвом спеціалістів опановують методику виконання
реабілітаційних прийомів і за завданням вчителів-реабілітологів
продовжують реабілітаційний процес за межами центру.
Реалізація Концепції дасть змогу:

створити державну систему ранньої соціальної реабілітації
дітей-інвалідів, яка зменшить прошарок соціально дезадаптованих
дітей, навчити їх самообслуговуванню та максимально залучити до
суспільно корисної праці;

забезпечити право кожної дитини-інваліда на отримання
кваліфікованої ранньої соціальної реабілітації;

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРА°НИ

N 16.01/20 від 28.12.91
м.Київ

vd911228 vn16.01/20

Затверджую Погоджено
Міністр охорони Голова Федераці∙ незалежних
здоров'я Укра∙ни профспілок Укра∙ни
Ю.П.Спіженко А.М.Мопалеський

Інструкція про встановлення групп інвалідів

1. Загальні положення

При винесенні рішення про інвалідність складається
індивідуальна програма реабілітації, що передбачає послідовність з
проведеними раніше медико-соціальними заходами, розглядається
питання про потребу у різних видах реабілітації,
соціально-побутових послуг, матеріальної допомоги.
2. Критерії визначення інвалідності

2.1. Підставою для встановлення першо∙ групи інвалідності ї
різко виражене обмеження життїдіяльності, обумовлене
захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами, що
призводять до різко виражено∙ соціально∙ дезадаптаці∙ внаслідок
неможливості навчання, спілкування, оріїнтаці∙, контролю за своїю
поведінкою, пересуванням, самообслуговуванням, участю у трудовій
діяльності, якщо вказані порушення викликають потребу у постійному
сторонньому догляді чи допомозі. При забезпеченні засобами
компенсаці∙ анатомічних дефектів чи порушених функцій організму,
створенні спеціальних умов праці на виробництві чи вдома, можливе
виконання різних видів праці.
2.2. Підставою для встановлення друго∙ групи інвалідності ї
різко виражене обмеження життїдіяльності, обумовлене
захворюванням, наслідками травм, уродженими дефектами, що не
потребують постійного стороннього догляду чи допомоги, але
призводять до виражено∙ соціально∙ дезадаптаці∙ внаслідок різко
вираженого утруднення навчання, спілкування, оріїнтаці∙, контролю
за своїю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у
трудовій діяльності або при неможливості працювати.
2.3. Підставою для встановлення третьо∙ групи інвалідності ї
обмеження життїдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками
травм, уродженими дефектами, що призводять до значного зниження
можливостей соціально∙ адаптаці∙ внаслідок вираженого утруднення
навчання, спілкування, пересування, участі у трудовій діяльності
(значне зменшення обсягу трудово∙ діяльності, значне зниження
кваліфікаці∙, значні утруднення у виконанні професійно∙ праці
внаслідок анатомічних дефектів).

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Основи законодавства України про охорону здоров'я

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 4, ст.19 )

( Вводиться в дію Постановою ВР
N 2802-XII ( 2802-12 ) від 19.11.92, ВВР, 1993, N 4, ст.20 )

( Із змінами, внесеними згідно з Декретом
N 23-92 від 31.12.92, ВВР, 1993, N 11, ст. 93
Законами
N 2978-XII ( 2978-12 ) від 03.02.93, ВВР, 1993, N 15, ст.132
N 4039а-XII ( 4039а-12 ) від 25.02.94, ВВР, 1994, N 28, ст.235
N 183/94-ВР від 23.09.94, ВВР, 1994, N 41, ст.376
N 200/94-ВР від 13.10.94, ВВР, 1994, N 45, ст.404
N 70/97-ВР від 14.02.97, ВВР, 1997, N 15, ст.115
N 1489-III ( 1489-14 ) від 22.02.2000, ВВР, 2000, N 19, ст.143
N 380-IV ( 380-15 ) від 26.12.2002 )

Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на
охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед
сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження
генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони
здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання,
побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем,
вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу
життя.
Стаття 4. Основні принципи охорони здоров'я

Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:
визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності
суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та
розвитку народу України;
дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі
охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних
гарантій;
гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету
загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими
або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний
захист найбільш вразливих верств населення;
рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність
медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я;
відповідність завданням і рівню соціально-економічного та
культурного розвитку суспільства, наукова
обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;
орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної
допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим
досвідом в галузі охорони здоров'я;
попереджувально-профілактичний характер, комплексний
соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;
багатоукладність економіки охорони здоров'я і
багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з
демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;
децентралізація державного управління, розвиток
самоврядування закладів та самостійності працівників охорони
здоров'я на правовій і договірній основі.
Стаття 6. Право на охорону здоров'я

Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що
передбачає:
а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний
догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є
необхідним для підтримання здоров'я людини;
б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне
середовище;
в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного
пункту, де він проживає;
г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та
відпочинку;
д) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний
вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;
е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я
і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику
та їх ступінь;
є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і
внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі
охорони здоров'я;
ж) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні
громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому
законодавством;
з) можливість об'єднання в громадські організації з метою
сприяння охороні здоров'я;
и) правовий захист від будь-яких незаконних форм
дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;
і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;
ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників,
закладів та органів охорони здоров'я;
й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у
разі незгоди громадянина з висновками державної медичної
експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та
в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть
бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.

57, 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статей 15, 29, 40, 62, 202
Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06, 1502-06 ),
статті 69 Основ законодавства України про охорону здоров'я
( 2801-12 ), тексту Клятви лікаря ( 349/92 ), затвердженої Указом
Президента України від 15 червня 1992 року, Положення про
медико-соціальну експертизу (пункти 22, 23, 24, 31, 32) і
Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації
інвалідів ( 83-92-п ), затверджених Постановою Кабінету Міністрів
України від 22 лютого 1992 року, Порядку організації та проведення
медико-соціальної експертизи втрати працездатності
(пункти 3, 8, 15) ( 221-94-п ), затвердженого Постановою Кабінету
Міністрів України від 4 квітня 1994 року, Інструкції про
встановлення груп інвалідів ( v1_20282-91 ), затвердженої
Міністром охорони здоров'я України 21 грудня 1991 року
Категорія: Законодавчі акти | Додав: Moder (24.05.2012)
Переглядів: 1001 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0