Вітаю Вас Гість!
Четвер, 24.06.2021, 18:44
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 124

Пошук

Архів записів

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2021 » Березень » 28 » Аналітична довідка щодо Національної стратегії реформування системи інституційного догляду
17:28
Аналітична довідка щодо Національної стратегії реформування системи інституційного догляду
Розуміючи, що внаслідок правильної за ідеєю, але недолугою за змістом і шкідливої по суті Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки постраждають діти, їх батьки, суспільство в цілому, а в першу чергу – діти-сироти й всі нозології дітей з інвалідністю (незрячі та слабозорі, з проблемами слуху, з захворюваннями опорно-рухового апарату, зі стійкими інтелектуальними та/або психічними порушеннями тощо) команда фахівців з числа юристів, аналітиків і практикуючих фахівців підготувала аналітичну записку, на підставі якої аргументовано викладені пропозиції, які необхідно реалізувати на першому етапі, що передуватиме переходу до деталізованого опрацювання складових Стратегії, тобто розробки нової редакції і плану її реалізації на короткостроковий і довгостроковий періоди.
Представляємо текст аналітичної записки.
«Стратегію було схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України
від 9 серпня 2017 р. № 526-р. Судячи з її загальних положень, «реформування системи інституційного догляду та виховання дітей проводиться з урахуванням потреб, думки та інтересів кожної дитини», оскільки пріоритетом державної політики в першу чергу є «безпека і благополуччя дитини». Тобто реформа має відбуватися в інтересах не лише дитини, а й її батьків та опікунів, і, хай опосередковано, в інтересах всього суспільства. Це цілком відповідає також статті 20 «Конвенції про права дитини», згідно якої «дитина, яка постійно або тимчасово позбавлена сімейного оточення (…) має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою».
Не претендуючи на детальний аналіз згаданої Стратегії, все ж хотілося б звернути особливу увагу на категорію дітей, чиї інтереси в жодному разі не мають постраждати через її запровадження. Мова йде про інтереси дітей з інвалідністю (з розумовими та психічними розладами, вадами слуху й зору, захворюваннями опорно-рухового апарату тощо), кількість яких складає 18054 особи, тобто 17 % від загального числа вихованців закладів інтернатного типу. Нагадаємо, що, згідно «Конвенції про права дитини», держави, що її ратифікували, «визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів щодо досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним законодавством». В даному випадку, враховуючи специфіку діяльності закладів інтернатного типу для дітей з інвалідністю, ці заклади, згідно «Конвенції про права людей з інвалідністю», покликані «удосконалювати надання гарантованих цими правами допомоги та послуг».
Перш за все, створюючи Стратегію, її автори базувалися на позитивному досвіді розвинених країн світу, який передбачає поступове реформування існуючої в Україні системи інституційного догляду. Ключовим словом є «поступове», тобто підготовка необхідної законодавчої бази і відповідних умов для цього реформування. Аби проілюструвати свої слова, хотіли б наголосити на тому, що, судячи з розділу «Міжнародний досвід» згаданої Стратегії, королівству Швеція, яке є незрівнянним з Україною як за рівнем соціального захисту, так і за рівнем матеріального забезпечення, знадобилося 50 років, аби відмовитися від закладів інституційного догляду. А в нашій державі сподіваються зробити це вп’ятеро швидше.
Можливо, в перспективі ми могли б використати досвід Румунії, в якій, починаючи з 90-х років минулого сторіччя «було взято курс на закриття великих закладів інституційного догляду та зменшення кількості дітей у таких закладах, які продовжували функціонувати (…). З метою запобігання сімейному неблагополуччю та підтримці виховного потенціалу сім’ї держава впровадила «модель мінімального пакета соціальних послуг на рівні громади». Україна цілком може піти таким шляхом, коли в рамках децентралізації відбувається розукрупнення закладів інституційного догляду за рахунок збільшення невеликих закладів на рівні громад. Але це може стати можливим лише за умови детальної розробки відповідних програм, дієвих механізмів втілення, контролю та відповідальності, а також наявності коштів у громадах на виконання згаданих програм. Члени місцевих громад мають розуміти, яким чином і за рахунок якого ресурсу вона буде працювати. Поки що Україна до цього просто не готова.
Невблаганна статистика, наведена в Стратегії, свідчить про те, що станом на 2017 рік «на місцевому рівні не вистачає кваліфікованих спеціалістів, коштів для забезпечення надання послуг сім’ям з дітьми та розвитку інклюзивного навчання». Не думаємо, що на сьогодні ситуація змінилася на краще, тим більше, що навіть порівняно з 2013 роком в 2017 році кількість фахівців з соціальної роботи, які працюють з сім’ями та дітьми, скоротилася на 64 відсотки, а кількість працівників служб у справах дітей – на 19 відсотків (дані взяті зі Стратегії). Низька заробітна плата, важкі умови праці та інші чинники призводять до того, що в закладах інтернатного типу практично відсутній притік молодих кадрів, вони поповнюються лише за рахунок окремих ентузіастів. Однак замість підготовки кваліфікованих фахівців та підвищення рівня їх матеріальної зацікавленості держава, схоже, воліє знищувати всю систему в цілому. Більш за все це нагадує ампутацію хворої частини тіла замість її лікування.
Згідно до Стратегії, «основними учасниками процесу реформування системи інституційного догляду та виховання дітей мають бути держава, органи місцевого самоврядування, інститути громадянського суспільства, представники бізнесових кіл та міжнародні донори України. Значну роль у таких змінах відіграє суспільство в цілому». Зі зрозумілих причин, в першу нас в цьому процесі цікавить роль громади, оскільки на законодавчому рівні вона повинна мати важелі моніторингу і контролю за процесом реформи, а також ініціативи, в разі негативних результатів такого моніторингу, щодо внесення змін до Стратегії. В свою чергу, органи влади зобов’язані першочергово реагувати на такі ініціативи громадянського суспільства. Однак ні в Плані реалізації Стратегії, ні в ухвалених законодавчих актах жодних слідів таких можливостей ми не побачили. А за умови відсутності згаданих механізмів будь-які, навіть найкращі, наміри, залишаються лише декларацією.
Повертаючись до тексту Стратегії, хочемо звернути Вашу увагу на задекларовані нею цілі.
«Ціль 1. Інтегрування та координація дій для забезпечення реформування системи інституційного догляду та виховання дітей (…), розроблення фінансових механізмів забезпечення реформування системи інституційного догляду та виховання дітей, розвитку послуг з підтримки дітей і сімей з дітьми». Поки що таких механізмів ми не бачимо.
«Ціль 2. Розвиток ефективної та спроможної системи підтримки зростання дітей у сім’ї
створення ефективних механізмів підтримки сімей з дітьми, що поєднують фінансову, матеріальну допомогу та послуги для сприяння батькам у виконанні своїх обов’язків з догляду та виховання дітей і подолання складних життєвих обставин».
Знов-таки, такі механізми досі не розроблені. А отже, ми бачимо класичний приклад воза, який стоїть попереду коня. Тобто Стратегію вже ухвалено, судячи з наведених в ній дат, вже триває другий етап її реалізації (2019-2024 ррр), але не розроблений і не ухвалений навіть план цієї реалізації, не кажучи вже про механізми виконання, контролю за виконанням та відповідальності за результати цього процесу. Остання дата, яку ми бачимо в Стратегії, це 1-ша половина 2019 року. Тобто майже 2 роки її реалізація триває стихійно, поза будь-яким плануванням.
І, нарешті, очікувані результати. Судячи зі Стратегії, очікуваним результатом має стати «скорочення щороку (починаючи з 2019 року) кількості закладів інституційного догляду та виховання дітей (крім спеціальних шкіл-інтернатів і навчально-реабілітаційних центрів) на 10 відсотків кількості таких закладів, спеціальних шкіл-інтернатів та навчально-реабілітаційних центрів на 5 відсотків кількості таких закладів станом на 1 січня 2018 року».
На нашу думку, такі очікувані результати є суто декларативними і некомпетентними. Згадаємо, що за кожною з цих гіпотетичних цифр стоять долі живих, реальних людей, жодну з яких держава не має права зруйнувати.
А тепер переходимо до конкретики. Уявімо собі, що, згідно до Стратегії, завтра закриються всі заклади інтернатного типу для дітей з інвалідністю і діти повернуться до рідних осель. За логікою Стратегії, з цього моменту відповідальність за їх життя та реабілітацію мають взяти на себе їхні батьки або опікуни. Згідно ЗУ «Про соціальні послуги», в цьому випадку «розмір компенсації за догляд фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, визначається з розрахунку 70 відсотків мінімальної заробітної плати у погодинному розмірі за одну годину догляду за однією особою, але не більше 360 годин на місяць». Якщо перевести це на мову цифр, то людина, яка доглядає хвору дитину, станом на сьогодні отримуватиме близько 3500,00 грн на місяць. При цьому, згідно цього ж закону, вона не має права займатися будь-якою іншою діяльністю, яка приносить дохід. Чи зможе вона разом з хворою дитиною вижити на такі кошти, а надто – якщо в сім’ї не одна дитина? Відповідь, безумовно, одна: «ні»! Нажаль, в сучасних умовах батьки дитини з вадами здоров’я мають працювати, аби не померти голодною смертю. Але й це ще не все. Не викликає сумнівів, що робота (а це дійсно є роботою) по постійному догляду за дитиною з інвалідністю, яка не здатна себе обслуговувати, в моральному плані є надзвичайно складною та виснажуючою. Ще на 2018 рік, згідно Плану виконання Стратегії, мала б бути запроваджена соціальна послуга «тимчасового відпочинку для батьків або осіб, які їх замінюють, що здійснюють догляд за дітьми з інвалідністю». Чи варто казати, за нашими даними, нині подібна послуга існує лише у вигляді волонтерських проектів, а отже – проблеми не вирішує. Це ж стосується і «Удосконалення механізму участі інститутів громадянського суспільства у прийнятті рішень, які стосуються забезпечення захисту прав дитини, проведенні моніторингу дотримання прав дитини в закладах інституційного догляду та виховання дітей з передбаченням заходів реагування та впливу», «Розроблення методичних рекомендацій щодо діяльності; груп взаємодопомоги батьків або сімей, які виховують дитину з інвалідністю; індивідуальних мереж підтримки дітей з інвалідністю підгрупи “А” із залученням волонтерів», також згаданих в Плані реалізації Стратегії і запланованих на 2018 рік, то про них також лишається тільки мріяти. Про що взагалі можна розмовляти, якщо, згідно Плану заходів з реалізації Стратегії (пункт 3), поняття «інституційний догляд дітей» лише має бути визначене»!
Навіть побіжний перегляд 1-го етапу Плану заходів з реалізації Стратегії (на період до 2019 року), свідчить про те, що законодавчі документи, передбачені ним, або взагалі не підготовлені відповідними структурними одиницями Кабінету Міністрів України, або не вирішують проблеми реформи закладів інституційного типу, або в значній мірі залежать безпосередньо від ефективності роботи й компетенції місцевих органів влади. А головне, попри наявний стан справ з виконанням Плану заходів з реалізації Стратегії і повну відсутність такого на період після 1-го кварталу 2019 року, нині здійснюється спроба реалізації Стратегії безсистемно, в «ручному режимі», взагалі без чіткого розуміння, що саме, коли і як треба робити, дискредитуючи при цьому правильну за своєю суттю ідею реформи закладів інтернатного типу, власне Стратегію й державу, як інституцію, покликану захищати своїх громадян в цілому, та дітей з інвалідністю зокрема.
Таким чином, руйнуючи вже існуючу і цілком дієздатну, хоч і не бездоганну, систему інституційного догляду для дітей з інвалідністю, держава натомість не пропонує конструктивних заходів для її заміни. І до того часу, поки ситуація докорінно не зміниться, будь-яка реформа системи закладів інтернатного типу для дітей з інвалідністю (вадами зору та слуху, захворюваннями опорно-рухового апарату, розумовими та психічними розладами) є не лише шкідливою, але навіть злочинною, тобто такою, що здатна привести до соціального колапсу.
На сьогодні з усієї Стратегії реально робиться лише одне: системне знищення (ліквідація) закладів інтернатного типу, зокрема – тих, що мають надавати освітні та соціальні послуги дітям з інвалідністю. І це – за умови відсутності в Україні мережі доступних альтернативних закладів, які б могли стати їм гідною заміною у і повністю забезпечити потребу дітей з інвалідністю різних нозологій в навчанні, соціальному супроводі, нарешті - в постійному догляді. Зважаючи на те, що на даний час не розвинена система надання послуг на місцях, відсутні чіткі і гарантовані механізми отримання соціальних послуг на постійній стаціонарній основі, механізми контролю за отриманням згаданих послуг та механізми відповідальності за ненадання або надання не на належному рівні цих послуг, закриття спеціальних закладів інтернатного типу може привести до неконтрольованих наслідків, включно аж до соціального колапсу.
Отже, підсумовуючи все, викладене вище, звертаємося до Вас з проханням законодавчо прийняти наступні пропозиції:
1.1. Призупинити\накласти мораторій (окрім пункту 8 Плану заходів з реалізації Стратегії, щодо забезпечення дітей-сиріт житлом) на виконання «Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей» (далі за текстом - Стратегія) до часу її доопрацювання і створення комплексу необхідної законодавчої бази для її впровадження
1.2. Створити моніторингову групу у складі представників органів виконавчої влади, депутатів Верховної Ради України, представників всеукраїнських громадських організацій та громадських організацій на місцях, в тому числі – організацій людей з інвалідністю, представників міжнародних організацій, що працюють в Україні і опікуються проблемами людей з інвалідністю, для моніторингу закладів інституційного догляду і вивчення ситуації, що склалася з людьми з інвалідністю в Україні і впровадженням програми...
1.3. Розробити законодавчу базу, дієвий та дієздатний план реалізації Стратегії, створити на державному та місцевому рівнях моральне і матеріальне підґрунтя для зняття мораторію та подальшого впровадження Стратегії в Україні.
2.1. Вилучити з «Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей» все, що стосується реформування, а по суті – знищення закладів інтернатного типу для дітей з інвалідністю, що мають розумові та психічні розлади, вади зору, слуху, захворювання опорно-рухового апарату тощо.
2.2 Розробити окрему Стратегію реформування системи інституційного догляду (закладів інтернатного типу) для дітей з інвалідністю, з урахуванням міжнародного досвіду і специфіки України, що склалася внаслідок існування в Україні радянської системи інтернатних закладів.
2 3. Створити моніторингову групу у складі представників органів виконавчої влади, депутатів Верховної ради України, представників всеукраїнських громадських організацій людей з інвалідністю та громадських організацій людей з інвалідністю на місцях, представників міжнародних організацій, що працюють в Україні і опікуються проблемами людей з інвалідністю, для моніторингу реалізації в Україні Стратегії реформування системи інституційного догляду (закладів інтернатного типу) для дітей з інвалідністю та оперативного реагування.
3. Створити постійно діючу робочу групу з числа представників органів виконавчої влади, депутатів Верховної Ради України, представників всеукраїнських громадських організацій та громадських організацій на місцях, в тому числі – організацій людей з інвалідністю, представників міжнародних організацій, що працюють в Україні і опікуються проблемами людей з інвалідністю, по вдосконаленню і доопрацюванню «Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей» для подальшого схвалення її Верховної Радою України і прийняття її у вигляді законодавчого акту, чи постанови Кабінету Міністрів України.
4. Законодавчо передбачити існування постійно діючої моніторингової групи з числа осіб, перерахованих вище, з метою:
4.1. моніторингу впровадження створеної і законодавчо прийнятої «Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей»,
4.2. постійно діючого громадського контролю за діяльністю закладів інтернатного типу в Україні, зокрема - для навчання дітей з інвалідністю;
4.3. контролю за реформою закладів інституційного догляду та виховання дітей.»
Переглядів: 26 | Додав: vuppi | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: