Вітаю Вас Гість!
Вівторок, 29.11.2022, 21:04
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 129

Пошук

Архів записів

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2021 » Червень » 6 » Друга сесія проекту "Відкритий мікрофон" ГРомадської ради при КМДА
13:55
Друга сесія проекту "Відкритий мікрофон" ГРомадської ради при КМДА
Виступ Голови ГО ВГО ВППІ, Володимира Петровського, під час другої сесії проекту "Відкритий мікрофон" Громадської ради при Київській міській державній адміністрації:
"Друга сесія проекту «Відкритий мікрофон» Громадської ради при Київській міській державній адміністрації відбулася 3 червня 2021 року, навпроти Київської міської державної адміністрації, під аркою, від якої починається вулиця Лютеранська. Оскільки я також був присутній на цьому заході і навіть мав честь виступити на ньому, хотів би викласти текст свого виступу
Дорогі друзі й колеги, ті, хто знаходиться при владі, і ті, хто не має до неї ніякого відношення! Ті, хто володіє цілим автопарком, будинками і рахунками не лише в Україні, а й за її межами, і вважає, що його життя склалося на заздрість всім. А також пересічні громадяни з життям, наповненим повсякденними турботами.
Уявіть собі, що ви - людина з інвалідністю на візку, яка все життя з народження не має змоги виїхати з власної квартири, цього не дозволяє ширина дверних пройомів, ліфт (якщо він взагалі є) не дозволяє в’їхати візку, а на східцях будинку ніколи не існувало пандусу, а отже – спуск до виходу з під’їзду стає недосяжною мрією. Чи незрячий, який, якщо і вийшов на вулицю з власного під’їзду, то вуличні шуми, джерела яких ти не можеш побачити, як і напрямку, в якому йти куди йти. І де ти опинишся навіть подумати страшно. Розумію, що це моторошно собі уявляти, навіть на мить.
Проте життя непередбачуване, тож на місці цих людей будь-якої миті, сьогодні або завтра, в силу різних життєвих обставин можете опинитися Ви самі, або, що навіть страшніше – ваші діти.
Полегшити життя людини з інвалідністю, зробивши його справжнім життям, а не щоденною боротьбою за виживання, в значній мірі могло б створення в Україні безбар’єрного простору, доступного для всіх, без виключення людей з інвалідністю.
Якщо ми звернемося до цивілізованого співтовариства, то побачимо, що в його рамках цей безбар’єрний простір побудований. А отже люди з інвалідністю різних нозологій мають право і можливість навчатися, отримувати освіту, здобувати професію, працювати й здійснювати власну самореалізацію і соціалізацію.
В Україні ж, в тому числі – в її в столиці, місті Києві, такого безбар’єрного простору фактично не існує. Для переважної більшості людей з інвалідністю всіх нозологій, в 1-у чергу - незрячих і людей з захворюваннями опорно-рухового апарату, практично все їхнє свідоме життя, з самого народження - це межі власної квартири.
Починаючи з того, що вони фізично не мають змоги самостійно вийти за її межі і опинитися на вулиці, а якщо й опиняться, то вулиці, дороги, парки і сквери, транспорт, заклади освіти, заклади культури (бібліотеки, музеї, театри), готелі, заклади харчування, кафе, магазини, аптеки і навіть вбиралні недоступні для людей з інвалідністю різних нозологій, в 1-у чергу - незрячих і людей з захворюваннями опорно-рухового апарату.
Тобто органи влади, неважливо, навмисно чи через нефаховість, халатність або з інших причин, так і не змогли створили доступні умови для життєдіяльності значної кількості власних громадян, через через що значна кількість їх кількість і в 1-у чергу - люди з інвалідністю, діти і літні люди в Україні і зокрема - в її столиці, позбавлені можливості жити нормальним, повноцінним життям, яким живуть громадяни країн цивілізованого світу. І яке гарантоване громадянам України Конституцією, законами України і міжнародним правом, згоду на впровадження якого Україна взяла на себе зобов’язання.
Хтось може мені заперечити: мовляв, останнім часом в столиці зокрема стартував процес створення безбар’єрного простору. І він таки до певної міри розпочався. Однак в переважній більшості випадків, за окремими виключеннями, і пандуси, і з’їзди для візків, і тактильні доріжки, і світлофори, і підземні переходи, не кажучи вже про інфраструктуру, робляться з порушенням не лише міжнародних стандартів а й державних будівельних норм. В свою чергу, це витрачені бюджетні кошти, а інколи навіть травматизм, аж до втрати життя Але ніхто не несе відповідальність за наші з вами податки, без перебільшення закопані в землю, не кажучи вже про виправлення браку.
І неможливо законодавчо примусити горе-будівників нести відповідальність за скоєне (збудоване), бо не існує реальних механізмів контролю за процесами підготовки документів на виконання робіт, контролю за виконанням робіт і процесом цивілізованого їх завершення.
Органи влади фактично самоусунулися від належного контролю за цим питанням, заодно позбавивши такої можливості і громадянське суспільство. Громадська рада при Київській міській державній адміністрації і Комітет соціальної політики ГР при КМДА зокрема, починаючи з 18-го року намагалася впровадити в місті Києві службу Уповноваженого з питань людей з інвалідністю. Бо саме уповноважений (омбудсмен) і його служба в цивілізованих країнах міжнародного співтовариства відіграють ключову роль в допомозі державі, містам і їхнім агломераціям вирішувати проблеми людей з інвалідністю, в тому числі – питання, пов’язані зі створенням безбар’єр ного простору.
Адже побудова безбар’єрного простору, як і інші напрямки соціальної політики - це надзвичайно масштабні питання, які не обмежується виключно обов’язками департаменту соціальної політики.
До сфери інтересів цього департаменту (з яким, до речі, я, я, як голова Комітету з питань соціальної політики громадської ради при КМДА, за 2 роки так і не зміг зустрітися), мали б відносяться і освіта, і культура, і інфраструктура, і транспорт, і комунальна та економічно-правова сфера, принаймні в тій частині, що стосується людей з інвалідністю. Зрозуміло, що, навіть відповідно до своїх функціональних обов’язків, Департамент соціальної політики не може вирішувати весь комплекс цих питань, оскільки вони знаходяться у відання різних департаментів Київської міської державної адміністрації.
Саме для координації дій згаданих департаментів і існує служба уповноваженого з питань людей з інвалідністю на чолі з омбудсменом, який, до речі, в усіх країнах є людиною з інвалідністю. Що ж стосовно України, то на загальнодержавному рівні в Україні і Уповноважений Президента, і Урядовий уповноважений з питань людей з інвалідністю також є людьми з інвалідністю. І це цілком зрозуміло та природньо, бо кому ще, як не їм, відомі власні проблеми.
Повертаючись до питання Уповноваженого з прав людей з інвалідністю в місті Києві, могу зауважити, що через 3 роки активних зусиль з боку Громадської ради при КМДА нас начебто почули, і питання щодо Уповноваженого зрушилося з місця.
Однак в столиці, де сконцентровані найпотужніший лідери, громадські діячі з інвалідністю, керівники всеукраїнських і київських громадських організацій, що займаються проблемами людей з інвалідністю, напевне, не вистачило кандидатур, тому на посаду Уповноваженого з питань людей з інвалідністю призначається фізично здорова особа (що, безумовно є темою окремої розмови).
Представницька і виконавча влада міста Києва чи то через нефаховість, чи то через халатність, чи з інших причин (хотілося б вірити, що зовсім з тих, які офіційно озвучуються на підставі перевірок контролюючих органів державної влади) «не помітила» або ж навмисне зробила вигляд, що не помітила, головний меседж, надісланий Громадською радою при КМДА.
Оскільки саме Служба Уповноваженого, як інституція, на чолі з омбудсменом, людиною з інвалідністю, повинна бути створена в столиці та наділена відповідними повноваженнями для контролю за всіма процесами, які здійснюється органами влади, підприємствами, установами і організаціями як по створенню і впровадженню безбар’єрного простору в столиці так і за соціальною політикою в цілому стосовно людей з інвалідністю в столиці.
Ні омбудсмен, ні працівники, що працюють в його команді, не можуть бути придатком будь-якого департаменту КМДА. Це окрема незалежна служба, наділена належними повноваженнями, без погодження з якою не можуть прийматися життєво важливі рішення ні стосовно безбар’єрного простору, стосовно соціального, економічного чи правового захисту людей з інвалідністю.
Окрім того, певний об’єм функцій, як консультативна допомога службі уповноваженого, повинна бути делегована створеній Раді громадських організацій.
Тобто повинен бути створений не черговий уявний не діючий, без реальних повноважень, так званий «місток між владою і громадськістю», на кшталт Комітетаків доступності, дорадчих, чи робочих груп тощо, а дієвий орган, який би мав повноваження зупинити те свавілля, яке розпочалося по відношенню до людей з інвалідністю ще з радянських часів і триває всі роки Незалежності.
Думаю, проблема окреслено досить чітко. Хто в ній винний? Ну, мабуть не самі люди з інвалідністю і не громадські організації, які намагається допомогти людям з інвалідністю в тих умовах, які є, а, на превеликий жаль, органи влади. І не лише на загальнодержавному рівні, а й, у значній мірі, органи місцевої влади.
Адже, незважаючи на низку проблем і перешкод які, безумовно, існують, саме органи місцевої влади відповідають за рівень стану життєдіяльності громадян в кожному конкретному місті чи певній агломерації.
І вирішення цих проблем залежить також від органів влади. Від Президента, Верховної Ради та Уряду - на загальнодержавному рівні, від органів виконавчої влади – на місцях. В нашому випадку - від Київської міської державної адміністрації, мера, заступника з означених питань, до певної міри – від профільних департаментів.
Тож ми вимагаємо саме від них не робити вигляд і нарешті зрозуміти, що проблема існує й сама по собі нікуди не дінеться. Її необхідно вирішувати. І чим швидше цей процес розпочнеться, тим легшим і безболіснішим буде перебіг вирішення названих вище проблем. Хоча, безумовно, і на це потрібен певний час.
Тож вимагаємо звернути увагу на проблеми соціальної політики і безбар’єрного простору в столиці, зокрема - стосовно людей з інвалідністю, хоч це конче потрібно також і іншим верствам населення, в першу чергу, таким як сім’ї з дітьми і люди літнього віку. Це вимога як громадських організацій людей з інвалідністю, так і всього громадянського суспільства, оскільки проблеми громадянського суспільства неможливо розв’язати без вирішення соціальних проблем, в тому числі - питань побудови безбар’єрного простору.
В тій чи іншій мірі ця проблема стосується переважної більшості мешканців нашого міста, тож сподіваємося, що влада нарешті нас почує."
Переглядів: 109 | Додав: vuppi | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: