Вітаю Вас Гість!
Вівторок, 29.11.2022, 21:02
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 129

Пошук

Архів записів

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2021 » Червень » 27 » Екскурсія "На полі "поза градом"
20:51
Екскурсія "На полі "поза градом"
25 червня 2021 року члени Печерської місцевої (районної в місті Києві) організації ВГО ВППІ, завдяки фінансовій підтримці Печерської РДА, стали учасниками надзвичайно цікавої та пізнавальної пішохідної екскурсії під назвою «На полі «поза градом». Назва екскурсії є відсилкою до тексту «Повісті минулих літ», в якій йдеться про те, що: «Ярослав (…) виступив із города, приготував до бою дружину. І поставив він варягів посередині, а на правій стороні — киян, а на лівім крилі — новгородців, і стали вони перед городом. А печеніги почали йти на приступ, і зступилися вони на [тім] місці, де ото є нині свята Софія, митрополія руська; /89/ бо тоді [це] було поле поза городом.»
Отже, мова під час екскурсії йшла про частину старого Києва, яка знаходилася за Великою Житомирською вулицею, якщо рухатися в бік Софійської площі.
«Героями» екскурсії були Пожежна Каланча і Софійський собор, історія будівництва якого й досі є предметом для дискусії науковців, Брама Заборовського і Дзвінниця Софійського собору, Їжачок в тумані і художник Васнєцов. Не варто переказувати все, аби не позбавляти вас можливості самим стати учасниками цієї пізнавальної подорожі.
Проте одну історію, пов’язану саме з цим районом Києва, все ж хотілося б розповісти. Нині нам важко навіть уявити собі Софійську площу без пам’ятника Богданові Хмельницькому. Але ж зрозуміло, що він стояв там не завжди.
Отже, історія про те, як в Києві з’явився пам’ятник українському гетьману.
Автором ідеї створення пам'ятника Богданові Хмельницькому був професор Київського університету, історик Микола Костомарова ще 1840-х роках. Однак дозвіл царського уряду на будівництво пам’ятника було отримано лише за 20 років по тому, в 1869 році, а через рік було дано дозвіл на збір коштів. Слід відзначити, що кошти жертвували дуже неохоче, що в підсумку і визначило зовнішній вигляд скульптури.
Перший проєкт пам'ятника, створений Михайлом Микешиним, був багатофігурним (на той час багатофігурні композиції були дуже модними): кінь Богдана Хмельницького скидав польського шляхтича, єврея-орендаря та єзуїта зі скелі, перед якою малорос, червонорос, білорус та великорос слухали пісню сліпого кобзаря. Барельєфи п'єдесталу зображували битву під Збаражем, Переяславську раду та сцену в'їзду козацького війська на чолі з Хмельницьким у Київ.
І, хоча скульптор відмовився від гонорару, коштів в сумі 37 000 рублів, все ж катастрофічно не вистачало. Поки збирали ці кошти, минула мода на багатофігурні композиції, та й російський цар з політичних мотивів «заборонив» коню гетьмана топтати польський прапор. Тож в кінцевому підсумку вирішили зупинитися тільки на фігурі Богдана Хмельницького.
Морське відомство Російської імперії передало на відливку пам’ятника 1600 пудів (25,6 т) старої корабельної міді, і спорудження монументу нарешті розпочалося.
Тут слід відзначити, що, попри широко розповсюджену думку, Михайло Микешин не був скульптором, хоча й добре вмів малювати проекти. Як згадував в своїй автобіографії Артемій Обер, один з двох реальних скульпторів, які втілювали в життя його задум, М. Микешин, бувши «весьма опытным рисовальщиком… если что и исполнял, то только руками скульпторов».
Насправді статую гетьмана відлив в Петербурзі, на заводі Берда, скульптор Пій Адамович Веліонський, а згаданий вище Артемій Лаврентійович Обер створив фігуру коня. Це відбулося в 1879 році.
А наступного, 1880 року, композицію було доставлено в Київ і розміщено у дворі будинку так званих Присутственних місць, де вона й простояла довгих 8 років. Кияни відреагували на цей факт з притаманним їм гумором. «Прийшов Богдан до Києва вдруге, та ще й без пачпорту, а його заарештували», - так відреагували вони на «ув’язнення» пам’ятника.
Чому ж скульптуру одразу не було встановлено на постамент? Справа в тому, що початковий задум: встановити пам’ятник на великій природній скалі (на кшталт Мідного вершника в Петербурзі) неможливо було втілити з економічних питань. Коштів катастрофічно не вистачало.
Лише у 1885 році архітектор Володимир Ніколаєв склав більш дешевий проєкт постаменту і втілив його у життя. Управа Київської фортеці подарувала каміння для постаменту, що лишилося від зведення опор Ланцюгового мосту. З нього і спорудили постамент, який виявився трохи непропорційним по відношенню до скульптури. При цьому сам Володимир Ніколаєв працював безкоштовно. А на зекономлені гроші він спроєктував ще й огорожу з ліхтарями навколо пам’ятника. Одним з меценатів будівництва був український підприємець-філантроп Павло Харитоненко.
Аби трохи приховати диспропорцію, постамент було вирішено «задрапувати» плющем та диким виноградом. Але й після цього, за свідченням архівних джерела, скандали навколо пам’ятника не завершилися і навіть почали вирувати з новою силою. Бо до справи підключилося міське духовенство. Саме воно поскаржилося Святішому Синоду на те, що Київська міська Дума на своєму засіданні від 16 липня 1888 року вирішила поставити пам’ятник на Софійській площі, навпроти вівтарної частини Софійського собору. Далі надаємо слово самим авторам скарги (цитується мовою оригіналу): «При означенном положении и высоте памятника на площади не только будет закрыт вид на собор со стороны Крещатика и Михайловского монастыря, где проходят массы богомольцев (…), но еще всякому, направляющемуся с этой стороны к собору, будет представляться уже не алтарная стена собора, а задняя часть лошади. Естественно, таким видом смущен будет каждый благочестивый христианин (…)».
Саме з цим мотивуванням духовенство пропонувало взагалі заборонити спорудження пам’ятника на цьому місці. Але міська влада знайшла вихід з ситуації. Скульптурну композицію було розвернуто на постаменті, і гетьманська булава, яка, за задумом, повинна була загрожувати Польщі, виявилася спрямованою кудись у бік Швеції. А от на Москву, всупереч іншій поширеній легенді, Богдан не вказував ніколи.
Про московську орієнтацію пам'ятника нагадували хіба що плити з написами на постаменті: «Волимъ подъ царя восточнаго, православнаго» і «Богдану Хмельницкому единая недѣлимая Россія». У 1919 і 1924 роках їх було замінено на «Богдан Хмельницький. 1888». Цей напис можна бачити і зараз.
Пам’ятник Богданові Хмельницькому було урочисто відкрито 11 липня 1888 року. Він пережив ще багато складних моментів: і демонтаж навколишньої решітки та ліхтарів, і спробу знесення (як частину проекту побудови найбільшої площі Європи), і багато іншого. Але це вже – зовсім інша історія, яка виходить за рамки екскурсії «На полі «поза градом»
Переглядів: 61 | Додав: vuppi | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: