Вітаю Вас Гість!
Вівторок, 19.03.2024, 10:40
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 129

Пошук

Архів записів

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2017 » Лютий » 11 » Герої Крут, історична довідка
18:06
Герої Крут, історична довідка

Концерт «Шануймось, панове», який ГО ВГО ВППІ проводила 6 лютого 2017 року , був присвячений пам`яті Героїв Крут, які 16 січня (29 січня за новим стилем) 1918 року встали на захист вільної та суверенної Української держави та віддали своє життя  за її незалежність. Напевне, перш ніж розповідати власне про перебіг концерту, варто було б згадати, хто вони, ці герої і що вони зробили як безпосередньо для Української народної республіки, так і для всіх нас, їхніх нащадків.

Отже, 22 січня 1918 року було прийнято Четвертий Універсал, згідно якого Україна нарешті стала суверенною, незалежною державою. Завершувався Четвертий Універсал закликом до громадян вільної України захистити свою державу від армії більшовиків, яка невпинно рухалася до Києва. За півроку (з літа 1917 по січень 198 рр) українська армія зменшилася практично в 20 разів – з 300 до 15 тисяч в усій країні. Історики звертають увагу на здеморалізований стан українських військ, на їхню стомленість війною та, передусім, на відмінну систему революційних агітаторів у складі більшовицьких військ, які схиляли на свій бік цілі загони армії УНР.

Однак, випередивши згаданий вище заклик до боротьби з більшовицькими військами, ще 5 січня 1918 року на зборах студентів молодших курсів Київського університету Cв. Володимира і Українського народного університету було ухвалено створення студентського куреня Січових Стрільців. Незабаром  у київських газетах з'явилося звернення до українського студентства з закликом вступати до лав захисників України. До новоствореного куреня навіть вступили учні старших класів української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Хотілося б принагідно відзначити, що серед добровольців не було підлітків, їх  середній вік  був від 20 до 25 років. Вступ до куреня Січових Стрільців був виключно добровільним.

З числа студентів та гімназистів удалося скласти дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського народного університету — старшину (сотника) Андрія Омельченка.  Переважна більшість студентів була без жодної військової підготовки, дві швидко сформовані сотні мали недостатньо боєприпасів та були погано озброєні: мали лише 16 кулеметів та саморобний бронепоїзд у вигляді артилерійської гармати на залізничній платформі.  Вони так і не отримали військової форми, тож були вдягнені в домашній одяг, поверх якого вдягли видані їм старі шинелі. Взуття у більшості також знаходилося в жалюгідному стані. І новеньку зброю, і теплий одяг, які не отримали  добровольці, через кілька днів, увійшовши до Києва, захопили більшовики.

26 січня прийшло повідомлення від командира військового загону, що знаходився під Бахмачем,  Аверкія Гончаренка, що він негайно потрібує допомоги проти підступаючих більшовицьких загонів. А вже 27 січня прибуло підкріплення з числа добровольців: перша сотня новоствореного Студентського куреня. На додаток, уже під час самого бою, приєдналося ще й 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва.

Не наважуючись зустріти противника в Бахмачі, де перебувало до двох тисяч робітників, налаштованих по-більшовицькому, Аверкій Гончаренко наказав відступити до залізничної станції Крути і зайняти оборону. Туди українські вояки дісталися вже 28 січня. Позиції, розташовані за кілька сотень метрів від самої станції, були непогано підготовлені для бою. На правому фланзі вони мали штучну перешкоду — насип залізничної колії, на лівому — студентська сотня в складі вже наявного там загону почала рити окопи й споруджувати земляні укріплення. Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні близько чотирьох сотень бійців, переважно студентів та юнкерів. Студентський курінь було поділено на чотири чоти (взводи) по 28 — 30 людей. Три з них зайняли позиції в окопах, четверта, що складалася з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, перебувала у резерві.

Наступного ранку 29 січня (за іншими даними – 30 січня), близько 9 години ранку розпочався наступ. Загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крут, яких  підтримували з тилу ще й бронепоїзд і гармата, що здійснювали виїзди у тил наступаючого та вели їх обстріл. На залізничній платформі знаходилася і гармата сотника Лощенка, за допомогою якої також стримували наступ більшовиків. Однак, втрачаючи вбитих і поранених, вони вперто просувалися вперед.

Нарешті гарматна батарея більшовиків, яка до того стріляла не досить вдало, зосередила вогонь на українських позиціях. Приблизно у цей час на допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова (зокрема, 1-й Петроградський загін), а з боку Чернігівської колії підійшов радянськиий бронепоїзд, що розпочав обстріл оборонців із тилу. Недалеко від станції Бобрик знаходився досить великий загін українського війська під керівництвом Симона Петлюри, але, отримавши звістку про збройне повстання на заводі «Арсенал», Петлюра покинув позиції в Крутах і рушив на Київ, оскільки, на його думку, саме там була найбільша небезпека.

В цілому бій тривав більш ніж 5 годин.  Українці відбили кілька атак, під час яких зазнали значних втрат.  Тим часом, за свідченням очевидців, у студентів та юнкерів закінчувалися набої й скінчилися снаряди для гармати. Загони більшовиків почали обходити позиції захисників із лівого флангу. Таким чином, з`явилася небезпека оточення, і юнкери зі студентами почали відхід у напрямку Києва. Юнкери відступали під прикриттям насипу, а в студентів спереду й позаду була відкрита місцевість. Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня зазнала втрат, загинув і сам Омельченко. Допомога резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відійшло до ешелону. Більшості з них вдалося відступити на потязі, який на них чекав.

Більшовики, не хотіли, або, швидше за все, не могли  наздогнати основні сили, і продовжувати наступ на Київ того ж дня, оскільки  залізницю в Крутах їх захисники розібрали заздалегідь.

Близько 17-ї години зібралися всі українські підрозділи, і з'ясувалося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла найближче до станції: у сум'ятті бою в полон потрапив розвідувальний звід (близько 30 осіб). Відступаючи в сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Червоний командир Єгор Попов, розлючений значними втратами з боку радянських військ (близько 300 осіб), наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців, зі 27-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства м. Києва,  Григорій Піпський зі Старосамбірщини,  перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих. І тільки 18 березня 1918 року, вже після того, як більшовики відступили з Києва, кияни урочисто перепоховали своїх молодих героїв на Аскольдовій могилі. Ми часто кажемо «герої Крут», інколи навіть не замислюючись, що кожен з цих хлопців був особистістю, людиною зі своєю долею  і власним життям. Але об`єднали їх героїзм та мученицька смерть на славу Української держави. Імена та прізвища деяких з них не збереглися,не кажучи вже про фотографії. Нам відомі лише 19 молодих героїв з 29 загиблих. Хай їх імена прозвучать тут. Отже,  на Аскольдовій могилі було поховано 19 осіб, а саме:

  1. Андрій Омельченко, сотник
  2. Володимир Шульгин
  3. Павло Кольченко
  4. Лука Дмитренко
  5. Микола Лизогуб
  6. Попович Олександр
  7. Андріїв
  8. Микола Божинський-Божко
  9. Ізидор Курик
  10. Олександр Шерстюк
  11. Головощук
  12. Чижів
  13. Кирик
  14. Андрій Соколовський
  15. Микола Корпан
  16. Микола Ганкевич
  17. Євген Тарнавський
  18. Гнаткевич
  19. Григорій Піпський

Похорон Героїв Крут настільки вразив молодого (а йому тоді було лише 27 років) поета Павла Тичину, який на той час очолював відділ хроніки київської газети «Нова Рада», що він створив вірш «Пам`яті Тридцяти», який увійшов пізніше до його першої виданої збірки поезій «Сонячні кларнети». Хотілося б навести його повністю, оскільки це перший вірш, присвячений Героям Крут.  

***

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців
Славних, молодих…

На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

На кого посміла знятись
Зрадницька рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад усе вони любили
Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.

1918
© Павло Тичина

 

Матеріал підготовлений і викладений С.Ю. Петровською, головою освітньо-культурологічного департаменту ГО ВГО ВППІ, заслуженим працівником культури України

Переглядів: 327 | Додав: Kuratornet | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: