Вітаю Вас Гість!
21:40 І знову про фінансову підтримку ВГОІ. Стаття В. Петровського | |
| Здавна повелося, що новий фінансовий рік приносить нам подарунки, так би мовити, «під ялинку». Вже навіть і не пам’ятаю, щоб було по-іншому. Новий рік – нові зміни, і не сказати, щоб до кращого. Але в цьому році Міністерство соціальної політики перевершило своїх попередників у бажанні принести радість всім об’єднанням громадян з інвалідністю. Користуючись гаслами щодо «рівності та недискримінації», «дотримання міжнародних стандартів» і навіть «виконання міжнародних зобов’язань в сфері соціального захисту» чиновники з Міністерства запропонували на обговорення громадянського суспільства зміни до Постанови № 183 від 14 березня 2018 року, за якою Всеукраїнські об’єднання громадян з інвалідністю отримують фінансову підтримку з державного бюджету. Однак, перш ніж пояснити, що змінюється, напевне, треба розповісти, як воно було досі, тобто яким чином всеукраїнські громадські організації людей з інвалідністю отримували державну фінансову підтримку. Згідно вимог Постанови № 183, до 31 травня поточного фінансового року будь-яка з цих організацій могла подати свій проект до Фонду соціального захисту людей з інвалідністю, ці проекти розглядалися, а вже в наступному фінансовому році відбувався остаточний розподіл коштів, підтримувалися або відхилялися якісь заходи, запропоновані проектами, організації відстоювали своє бачення і доцільність виконання саме цих проектів тощо. Виконання проекту (а точніше – окремих заходів, з яких, власне, кажучи, і складався проект) тривало протягом календарного року і, окрім виконання заходів, передбачало і оплату роботи апарату ВГОІ, і оплату приміщень, орендованих ними для здійснення поточної діяльності, і оплату комунальних послуг, а також ще деякі статті витрат, необхідних для безперебійного функціонування всеукраїнського об’єднання громадян з інвалідністю. Безумовно, і в цьому випадку існували, так би мовити, елітні організації, такі, як Українське товариство сліпих, Українське товариство глухих, Національна Асамблея людей з інвалідністю, фінансування яких здійснювалося за захищеним рядком державного бюджету. Однак в цілому процес розподілу бюджетних коштів для ВГОІ був досить прозорим та зрозумілим. Які ж зміни пропонує нам «під ялинку» Міністерство соціальної політики і чому ми вважаємо, що ці зміни є руйнівними для громадянського суспільства в сегменті об’єднань громадян з інвалідністю? Згідно інновацій, запропонованих для громадського обговорення, тепер під дію Постанови № 183 підпадають лише 4 об’єднання громадян з інвалідністю, фінансування яких і без того передбачено в бюджеті окремим рядком, а саме – Українське товариство сліпих (УТОС), Українське товариство глухих (УТОГ), Національна асамблея людей з інвалідністю України (НАІУ) і Союз організацій людей з інвалідністю України (СОІУ). А щодо інших об’єднань громадян з інвалідністю, то їм пропонується відстоювати своє право на фінансову підтримку з державного бюджету на конкурсних засадах, які передбачені зовсім іншим законодавчим актом, а саме Постановою № 1049 від 12. 10.2019 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з визначення програм (проектів, заходів), розроблених інститутами громадянського суспільства, для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка». Згідно цього законодавчого акту, організація подає свій проект, його підтримують або ж ні, проект виконується протягом якогось терміну, а після його завершення наступає пауза в фінансуванні, що може затягнутися на будь-який термін, від року до безкінечності. Про яку рівність може йти мова, якщо сама її ідея нівелюється подібним підходом, за яким існують організації рівні між собою, але й, так би мовити, ще рівніші? Такого кроку не дозволяв собі ані Радянський Союз, де громадянське суспільство було хоч і гіпертрофованим, але все ж наявним, ані жодна влада часів Незалежності України. І нам дуже хотілося б вірити, що подібне ставлення до об’єднань громадян з інвалідністю є свідченням лише непрофесійності або нерозуміння того, чим займаються згадані об’єднання. Але, як представники громадянського суспільства, ми маємо реагувати на нього, як на цілеспрямований акт, направлений на знищення демократії в Україні. Давайте спробуємо розібратися, до чого саме можуть призвести описані вище зміни, а заодно – озвучимо деякі цифри. Отже, проект бюджету на 2020 рік подався в двох редакціях. Згідно першої, датованої вереснем 2019 року, на фінансову підтримку об’єднань громадян з інвалідністю (за кодом програмної класифікації 2507020) було передбачено суму 89 362,4 млн грн. Ні про який окремий рядок мова не йшла, тобто планувалося, що всі ці кошти будуть розподілені між об’єднаннями громадян з інвалідністю згідно попередньо поданих заявок та на умовах, визначених Постановою № 183. А тепер давайте подивимося остаточну редакцію бюджету на 2020 рік, ухвалену народними депутатами України. Сума на фінансову підтримку не змінилася, вона так само складає 89 362,4 млн грн., але з’явився окремий рядок, за яким планується надання фінансової підтримки вже згаданим об’єднанням громадян з інвалідністю в сумі 76025,9 млн грн. Для інших ВГОІ, що не є обранцями долі, планується виділити лише 13 336,5 млн грн., нагадаємо, на конкурсних засадах. Принагідно хочеться наголосити на тому, що значна кількість об’єднань громадян представляє інтереси якоїсь однієї нозології людей з інвалідністю. І виникає запитання: кому з ким пропонують конкурувати – незрячому з онкохворим, або людині на візку з особою, яка має психічні розлади? Вам не здається, що навіть подібна постановка питання є досить дивною? Але ж вона комусь спала на думку. Тільки от цікаво: кому саме? А тепер про те, що ці конкурсні засади реально означають для об’єднань громадян з інвалідністю і чому ми вважаємо, що вони є руйнівними для громадянського суспільства в цьому сегменті? Нині створено досить багато громадських організацій людей з інвалідністю з всеукраїнським статусом. Безумовно, є зрозумілим, що деякі з них є, так би мовити, «мертвонародженими» і не працюють, існуючи лише на папері. Однак є й такі, що діють активно, повсякденно і навіть цілодобово, оскільки в громадській роботі немає поняття «робота від дзвоника до дзвоника». А це, в свою чергу, означає, що члени таких організацій можуть звернутися до їх керівництва зі своїми проблемами в будь-які день та годину, в тому числі – неробочі. Фінансова підтримка з боку держави давала таким організаціям можливість оплатити оренду приміщення для роботи та комунальні видатки, створити робоче місце і виплатити заробітну плату (яка називається красивим евфемізмом «матеріальне заохочення, але суть її від того не змінюється) невеликій кількості співробітників, більшість з яких старша за середній вік, оскільки молодь чомусь не дуже поспішає влаштовуватися на роботу за мінімальну або трохи вищу за неї заробітну плату. А ще – придбати деяке обладнання й витратні матеріали, необхідні для поточної діяльності будь-якої організації. І, безумовно, проводити заходи, спрямовані на висвітлення проблем та пошук рішень цих проблем для людей з інвалідністю різних нозологій. Але заходи проводяться далеко не кожного дня, а от поточна робота є щоденною. Вона включає участь в обговоренні законопроектів, які стосуються людей з інвалідністю, оперативне реагування на щоденні потреби і проблеми членів організації, відповіді на листи, відрядження тощо. І нині виявляється, що все це всеукраїнські об’єднання громадян з інвалідністю мають здійснювати на громадських засадах, адже очікувати на сплату членських внесків від людей з інвалідністю – марна справа, а діяльність на конкурсних засадах передбачає виконання окремих проектів, після чого, як вже було сказано вище, діяльність організації практично згортається. В умовах, які створюються в Україні, бізнес практично не підтримує організації громадянського суспільства, якщо не рахувати благодійні фонди, через які, В умовах, які створюються в Україні, бізнес практично не підтримує організації громадянського суспільства, якщо не рахувати благодійні фонди, через які, нажаль, гроші більше «відмиваються», а не працюють на громадянське суспільство. Останнім часом ми все частіше чуємо нарікання з боку високо посадовців на низьку заробітну плату і неможливість вижити за такі гроші. Однак вони, судячи з усього, чомусь вважають, що об’єднання громадян з інвалідністю мають працювати тільки на ентузіазмі. Але ентузіазм гарний, якщо ти і твоя родина маєте, що їсти. В інших випадках , особливо, коли це стосується людей з інвалідністю, подібні заяви є проявом цинізму в державних масштабах. Чому б державним чиновникам не попрацювати, бодай кілька місяців, за честь бути членом колективу шанованого усіма міністерства? Чому міністр вважає, що він має отримувати заробітну плату, адекватну витраченим зусиллям, а керівника громадської організації людей з інвалідністю (більшість з них, до речі, і самі мають проблеми зі здоров’ям) це зовсім не стосується. Хіба останній працює менше і хіба його робочий день є нормованим? Цікаво, чи замислився хоч один великорозумний чиновник над тим, як всеукраїнські об’єднання громадян з інвалідністю виживатимуть без фінансової підтримки держави? Протягом останніх років ВГОІ і так мали проблеми з розвитком, адже лише 4 згаданих вище організації мали можливість фінансувати свої осередки в областях України. Нагадаю, що, згідно ЗУ «Про об’єднання громадян» всеукраїнське громадське об’єднання може вважатися таким, якщо має свої осередки (відокремлені підрозділи) в більшості областей України. Отже, в областях мають працювати представництва (хоч би як їх не називали) в складі хоча б трьох осіб, які оперативно реагують на щоденні позаштатні ситуації. Як ви думаєте, чи працюватимуть ці особи, враховуючи те, що і вони здебільшого мають вади здоров’я, безкоштовно, знов-таки, на ентузіазмі? Навряд чи. Таким чином, вони також потребують фінансової підтримки. А це – розкіш, недоступна для більшості ВГОІ. Однак без такого фінансування повноцінна робота на місцях є неможливою, особливо зважаючи на недолуге законодавство, згідно якого відокремлені підрозділи всеукраїнського громадського об’єднання не мають права на фінансову підтримку з місцевого бюджету, оскільки вони не є юридичними особами. Отже, якщо організація не фінансується, вона не розвивається. А якщо вона не розвивається, то поступово занепадає, а потім вмирає, як людина. Альтернативи цьому процесу просто не існує. Введенням конкурсу на запропонованих засадах (а ми небезпідставно вважаємо, що це робиться навмисно) фактично будуть знищені всі об’єднання громадян з інвалідністю, окрім чотирьох, призначених державою єдиними об’єднаннями громадян з інвалідністю і, а також тих ВГОІ, які зуміють домовитися, щоб їм були виділені кошти. І зовсім неважливо, яким чином здійснюватимуться такі домовленості: корупційним шляхом, завдяки підтримці з боку органів влади чи партійних структур. Найголовнішим є те, що, по суті справи, запропоновані зміни узаконюють факт політичної, і не лише політичної, корупції в нашій державі. Введення державної фінансової підтримки всеукраїнських громадських об’єднань людей з інвалідністю на умовах конкурсу, в якому одні з них апріорі знаходяться в привілейованих умовах, можна кваліфікувати лише як цілеспрямований та спланований акт знищення організацій громадянського суспільства в особі об’єднань громадян з інвалідністю, більше того - як диверсію держави проти об’єднань громадян з інвалідністю і громадянського суспільства в цілому, з перспективою повного знищення громадянського суспільства. Більшість об’єднань громадян перестануть існувати, бо не матимуть можливість здійснювати свою поточну діяльність, а люди, які багато років складали їх актив і були рушійною силою, просто опиняться на вулиці. Чи означає це, що об’єднання громадян з інвалідністю проти фінансування на конкурсних засадах? Ні, це зовсім не так. Але умови мають бути рівними для всіх, прозорими, такими, що не містять корупційної складової. Якщо ми фінансуємося за конкурсом, то давайте вводити цей конкурс для всіх, без виключення. Давайте залишимо в минулому ганебний «окремий рядок» для обраних і залишки з барського столу для всіх інших. Нарешті, якщо держава так дбає про відсутність дискримінації стосовно ВГОІ, вона може надавати фінансову підтримку всім об’єднанням громадян з інвалідністю, які звертаються, щоб її отримати. Навряд чи це вийде для дорожче, аніж фінансування кількох політичних партій, які і без того утримуються найбагатшими громадянами України. Розумно й цілеспрямовано використовувати бюджетні кошти – дуже складна і відповідальна робота, тож ті, хто з тих чи інших причин не зможе її виконати, автоматично відсіються вже через рік. Тож, зважаючи на викладене вище, конкурс нині – не на часі. Його, як і будь-яке нововведення, потрібно ретельно підготувати, аби він не перетворився на корупційну годівничку, якою він є зараз і якою буде й надалі. Потрібно пам’ятати про те, що в державі, де практично не працює судова система і не побудовані механізми виконання, контролю та відповідальності, ввести фінансову підтримку об’єднань громадян з інвалідністю на конкурсних засадах, за фактом означає знищити їх. Однак нині головна загроза для громадянського суспільства – не конкурс. Я навіть не здивуюся, якщо ажіотаж навколо надання фінансової підтримки на конкурсних засадах роздувається штучно і комусь дуже вигідний. Він є своєрідною димовою завісою для того, щоб непомітно для громадянського суспільства протягти нерівність і дискримінацію, яка закладена змінами до Постанови № 183 і полягає в тому, що 4 всеукраїнські організації людей з інвалідністю (одна з яких, до речі, є спілкою, тобто об’єднанням організацій) з цього року пропонується фінансувати за окремим бюджетним рядком (на що вже виділена лев’яча частка грошей) та поза конкурсом. Тобто під гаслами «недискримінації» та «рівних умов для всіх» вони отримають своє бюджетне фінансування, незалежно від результатів своєї діяльності та в розмірі 90% від загальної суми коштів, передбачених для фінансової підтримки об’єднань громадян з інвалідністю. І, зручно вмостившись у ВІП-ложі, вони можуть спокійно спостерігати за тим, як чубляться інші об’єднання громадян з інвалідністю, сподіваючись отримати бодай якусь фінансову підтримку, аби елементарно вижити. Навряд чи варто думати, що люди з інвалідністю цього не розуміють. І найголовніше, чому ми маємо навчитися - грати за одними правилами для всіх й не намагатися обдурювати себе і одне одного. Тільки за цих умов стане можливою побудова цивілізованого суспільства й цивілізованих відносин, що ґрунтуються за взаємній повазі всіх сторін суспільного діалогу. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |