Вітаю Вас Гість!
16:46 Лекція "Богдан Хмельницький: гра долі" | |
| 28 червня 2021 року Київський міський благодійній фонд «Інтеграція», за фінансової підтримки Департаменту суспільних комунікацій Київської міської державної адміністрації провів надзвичайно цікаву та змістовну лекцію «Богдан Хмельницький: гра долі». Лекцію було приурочено до 25 річниці прийняття Конституції України, а також до 370 річниці битви під Берестечком, про яку пізніше ми розповімо окремо. Трохи про Богдана-Зіновія Хмельницького (саме таким було його повне ім’я). Датою народження майбутного гетьмана вважається 27 грудня 1595 року. Він походив з сім'ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького, який служив у корсунсько- чигиринського старости осадником, тобто засновником нових поселень. Мати Богдана належала до козацького роду з Переяслава. Початкову освіту Богдан Хмельницький здобув у Київській братській школі. Згодом батько віддав його до Львівської єзуїтської колегії, де Богдан добре вивчив латинську й польську мови. А загалом великий гетьман вільно володів латинською, польською, турецькою та французькою мовами. По завершенні навчання, Богдан служив реєстровим козаком у кінній сотні свого батька в Чигирині. У 1620 році він брав участь у битві на Цецорських полях проти турецьких військ. У цій битві загинув батько Хмельницького, а сам Богдан потрапив у турецький полон, в якому перебував досить недовго.За одними джерелами, з неволі Богдана викупила мати, за іншими – його обміняли запорожці на турецьких бранців. Відомо також, що у 1621 році, коли Сагайдачний бив турків під Хотином, Богдан Хмельницький очолював морський похід і розбив великий турецький флот – потопив 12 турецьких галер, а решту пошкоджених ворожих кораблів розкидало по морю, причому переможці добре поруйнували передмістя Стамбула.. В 1637 році Богдан Хмельницький зайняв високу посаду серед старшин – він став генеральним військовим писарем, а отже - не тільки керував військовою канцелярією, а й виконував важливі політично-дипломатичні завдання, здійснював листування з іншими державами і вів переговори з іноземними послами. Коли ж козацький апарат управління був ліквідований (1638), Богдан Хмельницький став одним із сотників, причому його авторитет був настільки високим, що у 1644 р. саме до Богдана звернувся посол французького короля з проханням допомогти Франції у війні з Іспанією. Хмельницький пристав на цю пропозицію і, очоливши 2400 охочих козаків, взяв участь у цій війні війні. У 1648 році запорозьке військо одностайно і одноголосно назвало Богдана Хмельницького своїм гетьманом й обіцялося стояти за нього у війні з поляками, навіть якщо потрібно буде задля цього накласти головами. На початку весни 1648 р. козацька армія під проводом Б. Хмельницького завдала перших нищівних поразок польському війську під Жовтими Водами та під Корсунем. В цьому ж році козаки під проводом Б. Хмельницького розгромили польське військо під Пилявцями (1648 р.). Під проводом Богдана Хмельницького було створено так звану Гетьманщину, тобто Українську державу на території центральної і північно-східної України (1649 рік, за Зборівським договором). Він створив понад 300-тисячне українське військо, яке було першорядною збройною силою в тогочасній Європі й основою, на якій будувалася нова українська держава. У своїй боротьбі проти Речі Посполитої Хмельницький створив, одну за одною, три коаліції: 1. Українсько-кримсько-турецьку ( 1647–1648); 2. уукраїнсько-московська (1654) 3. Антипольська. (1656–1657рр.) – союз між Україною, Швецією, Семигородом та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія), внаслідок якої було укладено Раднотський договір. У 1651-1653 роках Богдан Хмельницький власним коштом побудував в місті Суботові Іллінську церкву (її бачили учасники автобусно екскурсії) і заповів поховати себе в її стінах. З цікавих даних про українського гетьмана можна згадати, що він вважався гарним знавцем зброї та коней, грав на бандурі, був гарним оратором, прикрашаючи свої промови народними приказками та яскравими прикладами з життя. Підписував документи таким підписом «Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького, його королівської милості, рука власна». У 1657 році Хмельницький тяжко захворів. Він помер 6 серпня 1657 р. і був похований у збудованій ним Іллінській церкві в Суботові. Таким, якщо коротко, був життєвий шлях Богдана-Зіновія Хмельницького, видатного українського гетьмана. Що ж до битви під Берестечком 28 (18 червня) 1651 року, то вона виявилася для гетьмана зовсім не переможною. Позаду лишилися півтора роки тріумфальних перемог Богдана Хмельницького та вже згадані вище Зборівські угоди, які, серед іншого, передбачали гетьманську автономію в межах Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств і далі по східні райони Волині та Поділля до ріки Случ з власною адмінстрацією з числа православної руської шляхти, збільшення козацького реєстру до 40 тисяч осіб, відновлення у правах православної Київської митрополії і амністію усім причетним до повстанських виступів. Затвердження Зборівської угоди сеймом Речі Посполитої проходило складно. Безумовно, у цих угод знайшлося чимало супротивників, які закликали польського короля воювати доки «вся земля не почервоніє від козацької крові». Зрештою вони взяли верх, і грудневий сейм ухвалив збільшити чисельність коронного війська та оголосити на наступний рік загальну мобілізацію шляхти. Розуміючи невідворотність війни, збирати військо почав і Хмельницький. До травня під його булаву стало 40-50 тисяч козаків і десь така ж кількість мобілізованих селян та міщан. Обидві армії зійшлись у низовині в околицях Берестечка (нині райцентр Волинської області), що починалася від ріки Стир, з одного боку обмеженої болотами, а з другого – великим лісом. Перші сутички відбулись 28 (18) червня 1651 року між невеликими підрозділами на терені між таборами, які не дали переваги жодній стороні. Наступного дня, поляки спробували значними силами кавалерії атакувати ще недобудований козацький табір, але фланговим ударом Хмельницького були зупинені, після чого контратаковані козацько-турецьким військом і зазнали великих втрат. На світанку третього дня Хмельницький почав шикувати військо до бою. У центрі фронту шириною 9 км він розмістив чотири табори: один великий, захищений десятьма рядами возів, у центрі, один менший лівіше і ще два справа під прикриттям козацької кінноти. На лівому фланзі стала татарська кавалерія, позаду якої на узвишші був їх основний табір. Поляки у центр, яким командував король, висунули артилерію, трохи позаду розташувалася піхота, за ними – підрозділи кінноти, драгунів і рейтарів. На правому фланзі під командою великого коронного гетьмана Миколая Потоцького розмістилась кіннота й майже половина посполитого рушення шляхти, на лівому, укомплектованим аналогічно, командував польний гетьман Мартин Калиновський. В результаті активного наступу польського війська та численних втрат татарське військо.залишило поле битви Армії Хмельницького довелось відступити в долину ріки Пляшівка, звідки гетьман разом з генеральним писарем Іваном Виговським і невеликим конвоєм кинувся навперейми татарському хану Ісламу Гірею. Полишене напризволяще українське військо, що стало табором над рікою Плісня обрало наказним гетьманом прилуцького полковника Філона Джалалію. Уночі під страшним дощем були вириті окопи й насипані земляні укріплення, що перетворило табір між двома річечками на своєрідну фортецю. Вимогу Яна Казимира здатись було відхилено, але серед обложених розпочався розбрат. Згодом новим гетьманом було обрано кальницького полковника Івана Богуна, під керівництвом якого 8 липня розпочалася підготовка до виходу з оточення, фактично – відступу, що перетворився на панічну втечу. В загальному цьому хаосі полягло зо 8 тисяч чоловік, весь ар'єргард, що прикривав відступ. Без втрат Богуну вдалося вивести лише 20-тисячний корпус кінноти і врятувати частину артилерії. З-під Берестечка коронне військо рушило на Поділля, а паралельно йому, у бік Києва, — литовська армія під командою Януша Радзивила. Їх марш проходив в умовах безперервних партизанських вилазок селян і голоду — довелось забивати і їсти власних коней й харчуватись збираним у полі смаженим зерном. Ситуацію погіршували епідемії і масове дезертирство. Центром концентрації українських військ стала Біла Церква, звідки 17 липня Богдан Хмельницький розіслав накази правобережним полковникам «не відкладаючи ані на тиждень» прибувати до нього з уцілілими полками. Уже у кінці серпння була зібрана нова боєздатна армія: 25 тисяч козаків і 6 тисяч ногайців, приведених Карач-беєм, а на Лівобережжі навпроти Києва, здобутого Янушем Радзивилом, столо два лівобережні полки чисельністю до 4 тисячі осіб. Відродження козацького війська змусило коронного гетьмана Миколая Потоцького відкинути мову ультиматумів і погодитись на переговори, які почались 16 вересня у Білоцерківському замку. 28 (18) вересня 1651 року вони завершились укладанням договору, за яким козацькою територією визнавались лише землі Київського воєводства, козацький реєстр зменшувався до 20 тисяч осіб, шляхта отримувала дозвіл вернутися до своїх маєтків, у т.ч. тих, що розміщувалися на козацькій території, Богдан Хмельницький отримав підтвердження своїх гетьманських повноважень і привілей на Чигирин, однак підпорядковувався владі гетьманів великих коронних. До завершення визвольної війни залишалося два з половиною довгих роки. До здобуття Україною Незалежності – понад три століття | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |