Вітаю Вас Гість!
17:20 Лекція "Іван Мазепа: політик, ктитор, меценат" | |
| Лекція від 19 червня 2021 року, проведена для членів Печерської місцевої (районної в місті Києві) організації ВГО ВППІ, завдяки фінансовій підтримці Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, була присвячена видатному політичному діячу, талановитому дипломату, ктитору та меценату, людині, життя якої вже кілька століть викликає жваві суперечки, а саме - Івану Мазепі. В лекції йшлося саме про частину його життя, пов’язану з меценатством, а також про унікальний внесок Івана Степановича Мазепи в розвиток просвіти, культури і духовності, який він систематично і цілеспрямовано здійснював протягом багатьох років. В попередньому дописі вже згадувався невеличкий пам’ятник у вигляді голуба на кулі, який знаходиться на Печерську, поруч з Палацом дітей та юнацтва та має назву «Вічний Київ». Але насправді це – пам’ятник Івану Мазепі і його колосальному внеску у відродження історико-культурної спадщини нашого міста, на якому (тобто на пам’ятнику) зберіглися образи колишніх архітектурних шедеврів, збудованих коштом Івана Мазепи, які були своєрідною візитівкою нашого міста. На сьогодні це поки що перший і практично єдиний випадок в історії, коли відновлення старих, занепалих церков та будівництво нових церков, монастирів просвітницьких закладів в нашому місті (і не тільки в ньому) відбувався комплексно, за кошти одного й того ж ктитора-мецената. Недарма Київ за часів його гетьманування став символічним "другим Єрусалимом", духовною столицею України. І це при тому, що столицею Гетьманщини був на той час Батурин. Пам'ятаючи знаменний вислів київського митрополита Сильвестра Косова про те, що «Київ – наше небо», провід Гетьманщини вважав за краще відвести подалі від цього священного міста численні небезпеки й злигодні тогочасної військово-політичної боротьби, аби не наражати на загрозу руйнувань київські святині. Саме тому жоден із гетьманів навіть не намагався зробити Київ своєю постійною резиденцією, хоча всі вони дбали про нього, а Іван Мазепа мав тут свої будинки й любив не лише мешкати, а й збирати на наради козацьку старшину. У розбудову Києва Іван Мазепа вклав більше, ніж в Батурин – свою офіційну столицю, а саме понад півтора мільйона золотих – фантастичну суму навіть на сьогодні. А на той час така сума взагалі була поза уявою. Перша київська споруда, відома далеко за межами нашої держави і відновлена коштом Івана Степановича, це Софія Київська. Саме завдяки коштам Івана Мазепи (а сума була чималенька – цілих 50 тисяч злотих) Софійський собор набув форм, притаманних українському бароко, і став таким, яким ми його бачимо сьогодні. Окрім того, ще 5 тис. золотих дукатів було витрачено гетьманом на позолочення бані митрополичого собору. І це – не рахуючи золотої чаші вартістю 500 дукатів, подарованої відновленому храму. Саме Іванові Мазепі ми завдячуємо високими мурами з двома виходами, прикрашеними красивими дзвінницями, зведеними в 1699-1707 рр. навколо Софійського монастиря. Так, ви не помилилися. Чудова Тріумфальна дзвінниця, яку ви бачите на фото, була зведена саме завдяки пожертві гетьмана. Щоправда, спочатку вона була трьохярусною, і лише згодом «підросла» до чотирьох ярусів. Нагадаю, що 13-тонний дзвін, встановлений на дзвінниці, має назву «Мазепа». Аби обитель завжди знаходилася під небесним захистом, коштом державного ктитора на шпилі південої вежі «оселився» небесний покровитель нашого міста, архистратиг Михаїл. Щоб побачити ще одну київську пам’ятку, яка отримала свій сучасний вигляд завдяки гетьману, достатньо повернутися в бік Михайлівського Золотоверхого собору. Саме завдяки зусиллями та коштом гетьмана собор набув звичні нам пишні барокові форми собор набув за часів Івана Мазепи. Між іншим, саме він подарував обителі срібну 32-кілограмову раку св. Варвари, на якій освячувалися знамениті «варварини перстеники». Ними в день вінчання обмінювалися молодята, аби їхнє кохання було вічним. А поки варто спуститися на Поділ, до будівлі Києво-Могилянської Академії. Чи відомо вам, що саме завдяки клопотанням свого високого покровителя і мецената Івана Мазепи Києво-Могилянський колегіум 1701р. отримав офіційний статус вищого навчального закладу і назву "академія»? До речі, саме за його часів Київська академія мала найбільше за все свої існування число студентів – понад 2 тисячі, а якість освіти, яку вона надавала, була надзвичайно високою і була вищою за ту, яку давали в країнах Західної Європи. Григорій Сковорода роботи скульптора Івана Кавалерідзе «дивиться» на старий, головний будинок Академії, який протягом тривалого часу мав назву «Мазепин корпус». Думаю, зайве казати, хто саме пожертвував кошти на будівництво першого поверху. А загалом Гетьман так багато зробив для Академії, що сучасники називали його "ктитором преславної академії Могило-Мазепинської". Колись окрасою Контрактової площі був Братський Богоявленський собор Братського (академічного) монастиря, збудований за проектом архитектора Йосипа Старцева. Цей шедевр українського бароко ми зараз можемо побачити лише на фотографії, оскільки більшовистською владою його було зруйновано. А колись, після свого завершення в 1693 році, він однією з найбільших споруд тогочасного Києва. Собор було збудовано в рекордні терміни, з 1691 по 1693 рік, а витрати на його будівництво склали понад 200 000 золотих, пожертвуваних особисто Іваном Мазепою. Біля південної стіни собору в інтер’єрі було поховано славетного гетьмана Івана Конашевича-Сагайдачного, а в ризниці храму зберігався його восьмикінцевий срібний хрест. Ще однією безцінною реліквією собору був напрестольний срібний хрест із розп'яттям, подарований Петром Могилою. Нині місце, де колись стояв дивний храм, ми можемо побачити лише за кам'яними контурами на асфальті. З Подолу ми легко переміщаємося на Печерськ, де в Києво-Пустинському монастирі за проектом знов-таки Йосипа Старцева й Івана Зарудного коштом Івана Мазепи була змурована нова велична соборна церква Св. Миколая, зруйнована в 1934 році. А між тим, цей собор, згодом перейменований у Військово-Микільський, тривалий час був справжньою окрасою нашого міста. Цікаво, що в різниці цієї церкви на стіні вівтаря тривалий час залишався портрет Івана Мазепи як "Зиждителя храму", хоч водночас в ній же проголошували гетьманові анафему. Окрім Миколаївської церкви, в Києво-Пустинському монастирі коштом гетьмана було поставлено ще трапезну церкву Покрови Пресвятої Богородиці та келії для монастирської братії, а також дзвінницю. На їхнє будівництво гетьманом було виділено більше ніж 100 000 золотих. Шкода, що ці архітектурні шедеври нині ми також можемо побачити лише на листівках: на місці дзвінниці збудовано готель «Салют», частину колишньої території обителі займає Київський палац дітей та юнацтва. Якщо попрямувати трохи далі, а саме – до Києво-Печерської Лаври, ми зможемо в повній мірі оцінити внесок Івана Мазепи в розбудову нашого міста. І починати потрібно від головного її входу – Троїцької надбрамної церкви. Кияни та гості нашого міста, милуючись її витонченими рисами, навіть не здогадуються, що цю церкву було відновлено та розбудовано завдяки спонсорській (як ми сказали б зараз) допомозі Івана Мазепи. Якщо одразу ж за брамою повернути наліво, можна побачити чудову Микільську лікарняну (шпитальну) церкву, купол якої сяє золотими зорями. Так, і вона була зведена коштом гетьмана Мазепи. Ясновельможний гетьман подарував кошти також на побудову мурованої дзвіниці в сумі 73 000 золотих дукатів та великий дзвін. Щоправда, дзвінниця, яка протягом тривалого часу була найвищою спорудою нашого міста, була збудована вже значно пізніше. Розуміючи силу та вплив друкованого слова, Іван Мазепа виділив також гроші на відбудову лаврської друкарні. Якщо від дзвінниці повернути наліво, до так званої Економічної брами, яка слугувала для господарських потреб монастиря, можна побачити над нею церкву Всіх Святих (Всіхсвятську), також збудовану коштом гетьмана Мазепи. Києво-Печерську Лавру важко уявити собі без собору, барочного дива, грушоподібні бані якого сяють на сонці, а легкий і водночас величний храм здіймається до неба, наче щира молитва. Між тим, на початку гетьманування Івана Мазепи собор занепадав, як і багато інших київських церков. Не дивно, що славетний ктитор виділив на його відновлення 20 500 дукатів, а також подарував храму великий срібний підсвічник за 2000 імперіалів, золоту чашу з Євангелієм у золотій оправі (2400 дукатів), золоту митру (3000 дукатів). У 1704 р. покровитель лаври профінансував оздоблення вівтаря над похованням Феодосія Печерського коштовними срібними бляхами і виділив 863 талери на придбання срібних лампад, які освітлювали все церковне приміщення. Варто також згадати про те, що й мури навколо Києво-Печерської лаври, які дивували сучасників своєю міццю та мали оборонне призначення, було зведено коштом гетьмана Мазепи. Загальна довжина муру, побудованого у формі неправильного десятикутника, становила 1290 метрів. На рівні фундаменту товщина муру доходила до трьох метрів. Висоти муру сягали здебільшого сім метрів. Зверху він був нешироким – 1-1,5 метра На мурах влаштували бійниці для ведення рушничного бою, а також вежі для можливого використання гармат. До оборонно-мурованого комплексу органічно ввійшли церковні споруди. По кутах, відповідно до вимог тогочасної фортифікаційної науки, з 1690 по 1700 роки було споруджено сторожові вежі. Такі, зокрема, як Південна (Годинникова) вежа Києво-Печерської лаври (ми згадували про неї в попередньому дописі), побудована в 1698-1701 роках коштом гетьмана Мазепи. Вона зводилася як фортифікаційна споруда з бійницями для вогню, що вівся з флангів, а годинник на вежі було встановлено пізніше, вже у 1760-х роках лаврським підданим, годинниковим майстром П. Чернявським. 1816 року годинник з боєм перенесено на Велику лаврську дзвіницю, але вежа зберегла назву Годинникової. Вежа з церквою в ім'я Святого Онуфрія замикала вісь, що проходила від Троїцької брами в сторону Дніпра . На момент закінчення будівництва вежа, споруджена з цегли, мала три яруси, які збереглися до нашого часу. В 1696 році коштом Івана Мазепи в Києво-Печерській лаврі було споруджено ще одну церкву, яка отримала назву церква Різдва Богородиці, чудовий зразок барочного мистецтва, біля якої височіє дзвінниця Дальніх Печер, більше відома як Ковнірівська. В попередньому дописі згадувався Мистецький арсенал. Зараз вже мало кому відомо, що колись на цьому місці стояла Києво-Печерська Вознесенська дівоча обитель, зачинена та вщент зруйнована злостивим Петром 1 після невдалої спроби українського гетьмана вирватися з задушливих обіймів «старшого брата». Ігуменею цього монастиря з 1688 по 1707 рік була мати Івана Мазепи, Марина Мазепа (у схимі – Марія Магдалина). Тож не дивно, що обитель не лишилася поза увагою гетьмана, більше того, завдяки активній діяльності Марини Мазепиної та підтримці її сина Вознесенський монастир в ці роки досяг справжнього розквіту. В 1701-1705 рр. коштом Івана Мазепи замість дерев’яної Вознесенської церкви в ньому було зведено величний кам’яний п'ятибанний собор з трьома престолами та дзвіниця. Далеко за межами Києва обитель славився тим, що її черниці вправно вишивали срібною ниткою (гаптували). На сьогодні деякі українські музеї мають в своїх експозиціях вишивки гаптовані плащаниці, церковні ризи тощо, зроблені саме за ігуменства Марії Магдалини Мазепи. На фото ми бачимо пелену Покрова Богородиці, вишиту монахинями Вознесенського монастиря в 1692 році. Якщо уважно придивитися до гаптування, в нижній лівій частині кола ми можемо побачити фігури чоловіка і жінки. Відрізнити їх дуже просто, адже вони єдині, над якими немає німбів. За твердженням істориків, на пелені вишиті прижиттєві портрети Івана Мазепи та його матері, Марини Мазепиної. Слід відзначити, що після знищення монастиря в 1709 році, його чорниці, переведені до Флорівського монастиря на Подолі, відновили мистецтво високохудожньої вишивки сріблом вже на новому місці. Але це – зовсім інша історія і вона не має відношення до героя даної оповіді. Якщо ж залишити Печерськ і вирушити на Видубичі, то й там ми знайдемо сліди меценатської діяльності великого українського гетьмана. Киянам добре відомий Видубицький монастир і його Михайлівська церква (на фото). Храм, закладений ще за часів Київської Русі, розташований на складному, з точки зору геології місці – на крутому схилі над Дніпром. Тож не дивно, що наприкінці Х11 сторіччя схил було укріплено опорною Видубицькою стіною за проектом Петра Милонєга. Плинув час, в ХУ1 сторіччі стіна та частина церкви, підмиті паводками, впали в Дніпро і стало зрозуміло, що без спонсорської допомоги він буде остаточно зруйнований. В 1630 році, відібравши храм в уніатів, про його збереження подбав Петро Могила, а через 70 років не лишився остронь і Іван Мазепа, виділивщи певну дещицю коштів на реконструкцію будівлі. На Куренівці коштом Івана Мазепи було добудовано Кирилівську церкву: перебудовано дах, поставлено п’ять бань, прикрашено новим хвилястим фронтоном і пілястрами з ліпною орнаментикою На відбудову соборної церкви монастиря св. Кирила гетьман вклав понад 10 000 золотих. За браком часу та місця, ми не будемо розповідати про меценатський внесок Івана Степановича в будівництво культових споруд й навчальних закладів на Чернігівщині, на Полтавщині, в Запорізькій та Дніпропетровській областях, і навіть в далекому Єрусалимі. Хоча, безумовно, розповісти є про що і, можливо, колись ми зможемо повернутися до цієї теми. Загалом масштаби культурницької й меценатської діяльності гетьмана Мазепи дійсно є вражаючими. Варто зазначити, що опубліковані джерела містять згадки про 220 церков, збудованих у 1687-1709 рр. Особисто гетьман патронував зведення та реставрацію 49 храмів, щедро жертвуючи, окрім того, і на храми, що знаходилися поза Україною. Щоб не бути голослівними, спробємо перерахувати деякі цифри. Отже, в Києві коштом Мазепи збудовано та відновлено 14 храмів і побудовано мури навколо Києво-Печерської лаври, укріплення якого нараховують ще 7 споруд. 3 церкви було збудовано коштом Івана Мазепи в Київській області, 25 – на Чернігівщині (1 з них належала до колишньої Чернігівської губернії, а нині знаходиться на території Росії), 2 – в місті Глухові Сумської області, 3 – на Полтавщині (Полтава і Лубни), по 1 – на Дніпропетровщині та в Запорізькій області (на Січі). Як я вже казала, Іван Мазепа здійснював щедрі пожертви на храми, які знаходилися поза Україною. Зокрема, на кошти гетьмана будували і прикрашали церкви і собори в Росії (в Рильську, 2000 золотих), Речі Посполитій (у Вільно, отримала 3000 золотих), на Близькому Сході. До гетьмана зверталися православні патріархи Сходу, які, зі зрозумілих причин, завжди перебували у фінансовій скруті. Тільки на ремонт монастиря Святого Сави в Єрусалимі Іван Мазепа виділив 50 000 золотих, а згодом – ще 30 000. У 1708 році на кошти гетьмана в сирійському місті Алеппо арабською мовою було видане Євангеліє, віднайдення якого стало найбільшою сенсацією цього року. Передмову до цього Євангелія написав особисто Антіохійський патріарх Афанасій, за що й отримав від Івана Степановича 3000 золотих. Своєю увагою гетьман не обійшов і найбільшу святиню християнського світу – собор Воскресіння при Гробі Господньому в Єрусалимі. Цей храм отримав від володаря далекої України чашу з чистого золота, лампу та срібну дошку із різьбленим зображен- ням плащаниці. Дошка (так само, як і вищезгадане арабське Євангеліє) зберіглася до наших днів і використовується при урочистих богослужіннях – на неї ставлять чашу зі Святими Дарами. Вона має розміри 105 на 85 сантиметрів та містить зображення Тіла Христового, Божої Матері, Марії Магдалини, євангеліста Іоана, а також символів Страждань Христових – драбини, молотків, губки з оцтом, списа, тернового вінця, ганебного стовпа, рукавиць, Христового хітона тощо. Напис засвідчує, що дошка є даром Івана Мазепи, ініціали та герб якого зображені внизу цього шедевра різьблення по металу кінця XVII – перших років XVIII століття. Ось таким він був, Іван Степанович Мазепа, український державний діяч, ктитор, меценат | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |