Вітаю Вас Гість!
15:30 Нова освітньо-культурологічна стаття Світлани Петровської | |
| Цією статтею я започатковую серію публікацій, присвячених історії світового лялькарства, в тому числі – маріонеток та театрів ляльок. Це надзвичайний, захоплюючий світ унікального мистецтва, створеного майстрами різних країн світу, в тому числі – й України. Зустрічайте першу публікацію серії під назвою «Сицилійський театр однієї вистави». Якщо вам колись доведеться відвідати острів Сицилія, то, напевне, вашу увагу привернуть численні ляльки. І які ляльки! Лицарі в повному вбранні, озброєні та небезпечні. Це означає, що відбулося ваше перше знайомство з Опера деї Пупі (від італійського «пупі», що означає «малюк» або просто «лялька»), своєрідного виду мистецтва, який в 2008 році вперше в світовій історії було внесене до списку ЮНЕСКО як «Шедевр усної та нематеріальної спадщини людства». І, якщо вас зацікавив цей самобутній театр та його не менш самобутні актори-ляльки, я з задоволенням розповім вам про історію його виникнення. Незважаючи на те, що давнє мистецтво використання ляльок під час релігійних церемоній та обрядів народилося за часів давньої Греції та було максимально розвинене в давньому Римі, на Сицилію воно прийшло досить пізно – у ХУ1 сторіччі. Вуличні оповідачі-«кунтасторі» мандрували островом, розігруючи різноманітні історії, в тому числі - новели епохи Відродження, за допомогою акторів-ляльок. Проте власне сицилійські маріонетки в тому вигляді, в якому ми їх бачимо нині, з’явилися значно пізніше – на початку Х1Х сторіччя, а точніше – в 1835 році, коли в місті Катанія було відкрито перший театр маріонеток, який, власне, і отримав назву Опера деї Пупі. Давайте спочатку дізнаємося, як саме робилися ляльки, а вже потім побуваємо на виставі театру і дізнаємося, чому він отримав таку популярність. Перш за все, мистецтво виготовлення маріонеток було спадковим і передбачало наявність багатьох навичок: художника, скульптора, конструктора, швачки і навіть коваля. Майстер, який виготовляє ляльку, називається «Pupari» і його професія вимагає від нього беззаперечного дотримання вікових традицій. Отже, для створення ляльки потрібні дерево, метал і тканина. І все це має бути найвищого гатунку. Спочатку з букової або ялинової деревини робиться голова (потім її додатково вкриють шаром глини і розмалюють), бюст, ноги, стопи, передпліччя та руки, причому права долоня обов’язково має бути стиснутої, бо до неї вкладуть меч, а ліва – відкритою, аби тримати щит. Потім частини тулуба скріплюються за допомогою мельхіорового або латунного дроту. Інколи дерев’яний корпус ляльки вкривається соломою, аби він був більш округлим. Тепер настає час для фарби – обличчя, руки і ноги маріонетки розфарбовують у повній відповідності до її ролі. Здавалося б, роботу майже завершено, але ні. Як виявляється, її тільки розпочато. Адже для кожного персонажа за спеціальним історичним каноном має бути виготовлений індивідуальний, неповторний костюм. Вбрання маріонетки обов’язково доповнюється зброєю та справжніми лицарськими обладунками, зробленими з металу. Лати, озброєння, малюнок на лицарських обладунках та щит з власним гербом – все має бути таким, як у середньовічних лицарів, тим більше, що саме за обладунками і плащем публіка має впізнати конкретного персонажа. Сьогодні, як і кілька століть тому, на Сицилії існує дві школи мистецтва виготовлення театральної ляльки: в місті Палермо (зріст ляльки від 45 до 70 см, вага до 15 кг, рухливий колінний суглоб), які поширюють свій вплив на західну частину острова та в місті Катанія (від 80 до 140 см на зріст з вагою до 35 кг), поширених здебільшого на сході острова, а також в регіоні Калабрія. Розміри та деякі інші особливості театральних ляльок також впливають на сценічну концепцію вистави. І, щоб завершити оповідання власне про маріонеток, зауважу, що вони приводилися в дію за допомогою металевого прут ляльководами, які стояли на підвищенні позаду героїв вистави. Прут проходив крізь голову ляльки і кріпився в її грудях за допомогою гачка. Це було зроблено для того, щоб, за необхідності, відчіпивши голову від гачка, «обезголовити» героя під час битви. Права рука ляльки приводилася в дію за допомогою більш тонкого шматка дроту, в лівій герой обов’язково тримав щит з власним гербом, за яким його, здебільшого, і впізнавали. Між тим, відповідно до перебігу сюжету, в п’єсі могло бути до 200 героїв, кожного з яких глядачі мали впізнати. Користуючись щитом, мечем і голосовими можливостями ляльководів, герої п’єси зчиняли на сцені дикий лемет, брязкіт та шурхіт, створюючи повню ілюзію справжньої битви. А тепер, власне, про п’єсу, яка щоденно, з перервами хіба що на великі релігійні свята, розігрувалася на сцені театру маріонеток. Як не дивно, але вона була одна, мала французьке походження (героїчний французький епос) і базувалася на класичній поемі італійського поета часів Відродження Аріосто. Ця поема під назвою «Шалений Роланд» була створена ще в 16 сторіччі і протягом нього перевидавалася 185 разів, що є своєрідним рекордом. Тим більше, що «Шалений Роланд» в його початковій версії нараховує аж 39 тисяч віршів. От саме цей віршований твір і було покладено в основу вистави, поділеної на 349 окремих частин, по одній на кожен день. Уявляєте собі? Ляльковий серіал з тих, що ми зараз назвали б «мильною оперою», тривав більше року і ще 70 років тому (до 50-х років минулого століття) цілком замінював мешканцям Сицилії телевізор. Впродовж століть сицилійські лялькарі далеко відійшли від початкового сюжету поеми Аріосто і від його віршів. Тим більше, що вистава йшла на сицилійському діалекті, тривала близько трьох годин і актори, в залежності від настрою глядачів, охоче імпровізували. Тож передбачити, чим завершиться вистава (а це відбувалося, здебільшого, на півслові) було практично неможливо. Про що йдеться у виставі? ЇЇ сюжет досить невибагливий і в ньому перемішані кохання і шляхетні дами, битви і слава, віддана дружба й зрада, лицарі, дракони, чарівники і ще багато іншого. Події відбуваються за часів Шарлеманя (короля Карла Великого), героями є сам Карл Великий та його 12 паладинів, сарацини, сміливий Роланд і його кохана красуня Анжеліка, друг Роланда, король Астольфо, лицар Ринальдо Монтальбано, такий собі сицилійський Робін Гуд, лиходій Гано, антагоніст Ринальдо, та ще багато інших. Безумовно, враховуючи аудиторію вистави (а її складали небагаті городяни та селяни), в ній були присутні і комічні персонажі, прості сицилійські селяни, Нофріо та Вертікіо, які, посварившись, залюбки вовтузили одне одного. Принагідно нагадаю, що деякі сюжетні лінії потребують близько 200 учасників, кожен з яких з’являться на сцені не по одному разу. Оскільки театр маріонеток та його герої є своєрідним символом острова Сицилія, в кількох містах острова в різний час було відкрито музеї, присвячені цьому виду мистецтва. Найкращим з них є, мабуть, «Il Museo internazionale delle marionette Antonio Pasqualino» в Палермо, в якому з усього світу зібрана величезна колекція сицилійських пупі, маріонеток та буратіно (ляльок зі щільної тканини). Заслуговують на увагу також «Museo Aretuseo dei pupi» в в місті Сиракузи — перший в Италії монотематичний музей, присвячений казковому світу маріонеток, колекція якого складається з ляльок ХVII — XIX століть, «Museo Teatro Stabile Dei Pupi Siciliani» в місті Кальтаджироне, заснований понад сто років тому, в 1918 році, в експозиції якого більш ніж 120 давніх сицилійських ляльок, а також старовинні обладунки, костюми, театральні плакати, і «Museo del patrimonio culturale a Randazzo», розташований в місті Катанія, в якому представлена колекція з 39 старовинних маріонеток, зроблених місцевими майстрами, які (безумовно, маріонетки, а не майстри) мають надзвичайну історичну та художню цінність. Безумовно, в численних сувенірних крамничках острова можна побачити, так би мовити, «туристичний» варіант славетних маріонеток, з обов’язковим сертифікатом якості, яких туристи залюбки купують на згадку про чарівний острів Сицилія. Ось така вона, історія сицилійського театру маріонеток, в якому протягом кількох сторічь їде лише одна вистава з численними варіаціями. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |