Вітаю Вас Гість!
11:23 Новий проект ГО ВГО ВППІ "Альманах слави української історії" | |
| Сьогодні, 8 вересня 2021 року, ГО «Всеукраїнська громадська організація «Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів» офіційно презентує початок власного проекту «Альманах слави української історії». Окремі публікації з цього циклу були вже представлені раніше, однак сьогодні ми розпочинаємо втілювати цю ідею, як цілісний проект. Не лише в Радянському союзі, політику якого зрозуміти і пояснити нескладно, а й впродовж десятирічь існування незалежної України штучно культивувалася думку про бідну, беззахисну сиротину-Україну, яку хто хотів, той і шарпав пробігаючи. Нібито вся її історія - то суцільна бідося, поразки, невдачі і втрати, аж доки над нею не засяяло світле російське сонце. В цьому винна не лише політика нашого сумнозвісного сусіда, але й власна недолуга державна політика і незнання історії власного народу та суспільства. Протягом своєї більш ніж півторатисячолітньої історії, якою власне, не можуть похизуватися ані Росія, ані сотні інших країн, український нарід й українське суспільство можуть пишатися ідуховним злетом, і культурними здобутками, і визначними військовими перемогами, і багатьма іншими здобутками та досягненнями. Шкода, що навіть Незалежна Україна, а точніше - численні її достойники, або елементарно не знали про них, або замовчували, або вважали за потрібне прикидатися ображеною всім світом сиротиною. Окрема розмова про те, чи то була свідома помилка або ж свідома політика. Але це – зовсім інша тема. А побудувати вільну, самостійну і незалежну країну, в якій кожен її громадянин розумів би причини чорних сторінок своєї історії і свідомо пишався перемогами, досягненнями і величчю свого народу, суспільства і країни, неможливо без знання як видатних, так і трагічних сторінок власної історії. Тож проект, який ми представляємо, покликаний висвітлювати величну історію українського народу і українського суспільства — держави Україна, доносити до нас з вами цю історію й надаючи можливість оволодіти цими знаннями. І, на підставі цих знань, разом розбудовувати вільну, незалежну, самостійну, величину своєю історією Україну, якою по праву можна пишатися. Чому проект стартує сьогодні, 8 вересня? Бо саме 8 вересня більш ніж 500 років тому, а саме – в 1514 році, наші далекі предки-українці, землі яких на той час входили до складу Великого князівства Литовського, спільно з білоруським, польським та литовським військом, на чолі з українським князем, Великим гетьманом Литовським, Костянтином Острозьким, здобули одну з багатьох визначних в історії України військових звитяг над московським військом царя Василія 111. Таких визначних, доленосних, стратегічних перемог українського народу, як у військових звитягах, так і у звитягах суспільно-політичного та просвітницького характеру, що прославили Україну як миролюбну, талановиту, цивілізовану державу, з часів Київської Русі, як до 1514 року, так і після цього року й до нашого часу, було ще дуже багато. І в публікаціях цього проекту ми будемо висвітлювати ці сторінки української історії. Ця ж битва під Оршею була однією з ключових на початок ХУ1 сторіччя, що зупинила на той час експансію князівства Московського на українські, білоруські та литовські території. І ковалем цієї перемоги став український народ, спільно з білорусами, поляками та литовцями, на чолі з великим сином українського народу, Великим гетьманом Литовським, князем Костянтином Івановичем Острозьким. Перемога в битві під Оршею прославила українського князя Костянтина Острозького на всю Європу, його з тріумфом зустрічали в Варшаві та в Вільні, де князь навіть збудував на честь цієї події Свято-Троїцьку та Свято-Миколаївську церкви. Розповідь про тріумф під Оршею містилася у чотирьох брошурах, виданих латинською та німецькою мовами. Якщо ж проаналізувати міжнародну ситуацію, яка передувала названій вище битві, варто зазначити, що вже наприкінці XV сторіччя між Литовською і Московською державами розгорнулася запекла боротьба за давньоруську спадщину, переможець якої отримував право домінувати в Центрально-Східній Європі. Пригадаємо, що протягом Х111-ХУ століть князівство Литовське приєднало до себе більшість давньоруських земель, на які зрештою почало зазіхати (і небезуспішно) молоде та жадібне велике Московське князівство. Ще за два роки до битви під Оршею (в листопаді 1512 року) російський цар Василій 111 без оголошення війни розпочав наступ на Велике князівство Литовське. Безпосередньою метою цього наступу була Смоленська фортеця, яка успішно витримала дві облоги, але 31 липня 1514 року була змушена капітулювати після третьої, тривалістю в місяць. Капітуляція Смоленська створила для московитів гарні умови для наступу на внутрішні райони Литовської держави. Захопивши стратегічно важливі для Польщі фортеці Мстиславль, Кричів і Дубровно, наприкінці серпня московська армія вийшла на лівий берег Дніпра неподалік Орші. Тим часом вдалося зібрати об’єднане польсько-литовське військо, до якого входили полки з Волині та Поділля, безпосередньо підпорядковані князю Костянтину Острозькому, метою якого було повернути втрачені землі і фортеці Смоленщини, захоплені Москвою. Номінально верховним головнокомандуючим цього війська був король Сигизмунд, однак фактично ним командував Великий гетьман Литовський (ця посада є аналогом сучасного міністра оборони з надзвичайно широкими повноваженнями), волинський князь Костянтин Іванович Острозький. Армія нарахувала в цілому 26 тисяч кінноти та піхоти: 16 тис. литовської легкої кавалерії, 14 тисяч польської кінноти (легкої та важкої), 3 тисячі найманої піхоти (в основному з Сілезії), 2,5 тисяч добровольців (в основному з Чехії), а також королівську артилерію та інженерно-саперну роту. Під час маршу ці сили були частково розсіяні, згодом приблизно 4-5 тис. війська залишили охороняти фортецю Борисов. Привівши полки до Борисова, король Сигізмунд залишився в місті, і далі військо повів Костянтин Острозький. Рушаючи назустріч ворогу, він вважав за доцільне якнайшвидше розпочати генеральну битву, оскільки, по-перше, не дуже покладався на боєздатність збірного війська, а, по-друге, вважав, що швидка атака не дозволить війську московитів закріпитися на захоплених позиціях. Рухаючись на схід, кількома швидкими атаками (в основному – на переправах через річки Березіна, Бобр і Друть) гетьман зумів розбити передові московські полки, і вже 7 вересня очолюване ним військо досягло Дніпра в районі Орші. Московським військом, яке стояло на протилежному березі Дніпра та, за різними даними, нараховувало від 40 до 80 тисяч осіб, командували князі Михайло Голиця-Булгаков та Іван Челяднін. Слабкістю цього війська, за наявності кінноти, були відсутність піхоти та артилерії. Щоб наочно проілюструвати перебіг подій на полі битви, хотілося б згадати про надзвичайно цікаву картину «Битва під Оршею», автор якої, напевне, був безпосереднім учасником бойових дій. Копія цієї картини зберігається в Дубенському замку та фактично ілюструє перебіг згаданої битви краще за будь-який документальний фільм. «Читати» її потрібно справа наліво. В правому нижньому куті картини ми бачимо один з двох легких понтонних мостів, наведених зведеним литовським військом для переправи артилерії. Вище – як частина кінноти вплав перетинає Дніпро. Надзвичайно цікавим є те, що Великий гетьман Литовський Костянтин Острозький зображений на ній три (!) рази. На першому фрагменті, розташованому в правому верхньому куті, він керує переправою. Натомість воєвода московитів, Іван Челяднін, діяв нерішуче, можливо, сподіваючись на чисельну перевагу свого війська. Більше того, він так і не спромігся навіть провести розвідку, розташувавши полки за класичною схемою проведення атаки. Нерішучість воєводи дала змогу Острозькому не лише переправити литовсько-польське військо до початку бойових дій, а й вишикувати його в бойові порядки. Надзвичайно вдалою виявилася артилерійська позиція, розташована на самому краю поля бою і, до того ж, замаскована кущами, що дозволило приховати її від московитів. Якщо московський воєвода покладався на чисельну перевагу та сподівався розколоти військо супротивника трьома концентрованими ударами, то Костянтин Острозький був налаштований на ведення бойових дій по всій лінії фронту, що в перспективі дозволяло йому перетворити чисельну перевагу ворога на тисняву з людей та коней (саме це добре видно в лівій частині картини). Військові дії розпочалися 8 вересня 1514 року, в середині дня, атакою правого полку московитів, який спочатку потіснив русько-литовські бойові порядки. Однак князь Костянтин Острозький відповів контратакою, в якій приймали участь всі литовські та частина польських сил. Після жорстокого рукопашного бою правий фланг московського війська був розбитий і вдався до втечі. Атака лівого полку московського війська захлинулася ще швидше, але поляки не стали його переслідувати, залишивши важку кінноту на місці та зімітувавши відступ легких хоругв в напрямку Дніпра. Саме в цей період битви ми вдруге бачимо на картині князя Костянтина Острозького, який керує діями артилерійської засідки. Не знаючи про засідку і думаючи, що супротивник тікає по-стравжньому, Іван Челяднін кинув в атаку частину Великого полку і залишки Лівого, які щільною масою вийшли на піших стрільців та гармати. Атакуючі спочатку зупинилися, потім, під вогнем союзних військ, змішалися і нарешті, після того, як в задні ряди поцілило кілька важких ядер, почалася паніка, що швидко охопила все московське військо. В цей час ми знов бачимо на картині Костянтина Івановича Острозького. Він махає рукою, наказуючи загону литовських татар переслідувати московитів. Після того, як командуючий польсько-литовським військом організував з кількох боків скоординовану атаку, Великий полк було оточено і розбито. Московське військо втратило кілька тисяч загиблими і близько 5 тисяч полоненими, серед яких були Іван Челяднін, 8 воєвод, 37 значних бояр та півтори тисячі дворян. Скориставшись перемогою, Великий гетьман Литовський Костянтин Острозький зумів організувати повернення Мстиславля, Кричева й Дубровно що, фактично, відкрило об'єднаному війську шлях на Смоленськ. Однак більшість шляхти вже не хотіла воювати, тож незабаром військо було розпущене. Фактично в битві під Оршею вирішувалася доля земель сучасних України та Білорусі, які тоді входили до Великого Князівства Литовського та на які почала зазіхати Московська держава. Саме в цьому й полягає її величезне історичне значення як для України, так і для Білорусі. Що ж до картини «Битва під Оршею», то, як вже згадувалося вище, її автором вважається один з придвірних майстрів-картографів, який, з деяких ознак, міг належати до кола Лукаса Кранаха Старшого, відомого німецького художника доби Відродження. Нині картина знаходиться в зібранні Національного музею в Варшаві, фахівці якого приписують її авторство німецькому живописцю Гансу Креллю. Безумовно, художник, що створив цей багатофігурний шедевр, був безпосереднім учасником битви і навіть залишив нащадкам власний автопортрет, на якому він, сидячи на березі Дніпра, робить нотатки на пам’ять. Деталі одягу та озброєння, а також зображення командирів відтворено на полотні надзвичайно реалістично та з великою детальністю — показані, наприклад, такі сцени, як виливання води зі зброї після переправи. Деякі сцени межують з гротеском, інші підкреслюють жорстокість битви. За свідченням фахівців, картина, на жаль, збереглась не повністю: вона була довшою та закінчувалась лінією горизонту. Порушення симетрії свідчить про те, що батальне полотно було зменшено на 1/5 по ширині в лівій стороні, через що колони тяжкої піхоти, які складали центр, тепер знаходяться на ній з лівого краю. 14 жовтня 2014 року Національний банк України ввів до обігу ювілейну монету з нагоди 500-річчя битви під Оршею на реверсі якої зображено символічну композицію битви, в основу якої лягли дещо стилізовані фрагменти полотна „Битва під Оршею“. В Україні копія картини «Битва під Оршею» зберігається в Дубенському замку, спорудженому в 1492 році за наказом князя Костянтина Острозького. На території Дубенського замку, серед інших споруд, розташований палац князів Острозьких, в якому певний час зберігалися цінні архіви князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків й навіть Конєцпольських. Деякий період тодішні володарі замку зберігали тут золото, діаманти, зброю, харчі, посуд, обладунки. Однак все це в минулому. Нині на території замку знаходиться музей, а палац князів Острозьких реставрується. Як було сказано вище, російська версія «Вікіпедії» всіляко замовчує визначну роль великого гетьмана Литовського Костянтина Острозького в перемозі під Оршею, називаючи стратегічне значення цієї битви більш ніж скромним, а самого князя – зрадником, який порушив присягу, дану ним російському царю Василію 111. Але справжня оцінка подіям, описаним вище, була дана Волинським літописом, який звертається до бога з символічним проханням: «…а гетману его, вдатному князю Костянтину Ивановичу Острозскому даи боже здоровье и щастье вперед лѣпшее как нынѣ; побил силу великую московскую, абы так побивал силную рать татарскую, проливаючи кров их бесурменьскую.» Рід українських князів Острозьких, до яких належав Костянтин Іванович Острозький, прославився далеко за межами України як один з родів, завдяки діянням яких центрально-східна Європа нині має європейське, а не азіатське обличчя. В ньому були священники, воїни, будівельники, просвітники, ктитори, меценати, які внесли надзвичайно вагомий внесок в розвиток та піднесення української культури. Але це вже – зовсім інша історія. Прикріплення: Картинка 1 · Картинка 2 · Картинка 3 · Картинка 4 · Картинка 5 · Картинка 6 · Картинка 7 | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |