Вітаю Вас Гість!
11:33 Палац Валевських (Гоща) в проекті ГО ВГО ВППІ "Унікальна Україна"! | |
| В цьому році в рамках проекту «Надання комплексних освітньо-просвітницьких реабілітаційних послуг засобами культури і мистецтва людям з інвалідністю зору», наша організація провела надзвичайно цікаву лекцію «Палаци і парки України», в якій розповідалося про найцікавіші палаци та паркові ансамблі нашої держави. Історія визначних замків та палаців України, більшість яких на сьогодні перебуває в напівзруйнованому стані, зацікавила нас і спонукала до подальшого дослідження цієї теми. В її розвиток ГО ВГО «Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів» провів цікавий інклюзивний захід, який, в свою чергу, є частиною проекту «Унікальна Україна». Саме він і привів нас в маловідому місцевість України, до унікальниого палацу поміщиків Валевських в Гощі, побудованого в стилі шале - альпійського будиночка з фахверковим фасадом і мансардним поверхом). Але спочатку, напевне, потрібно хоч трохи розповісти власне про Гощу, районний центр в Рівненській області. Ця місцевість вперше згадується в літописах ще в 1152 році. А в Х1У столітті її отримав у подарунок від литовців Мурза-Кирдей-Хан, який перейшов в християнську віру. Саме він звів на гощанській землі замок, оточений з усіх боків муром і ровами. Нащадки хана Кирдея Гойські (або ж Гостицькі) подарували цій землі своє ім’я, бо, скоріше за все, назва «Гоща» є похідною від цього прізвища. Один з Гойських, Богдан, в 1495 році домігся у великого князя Литовського Олександра Ягеллона привілею на запровадження в Гощі чотирьох ярмарків на рік, а вже в ХУ1 сторіччі Гоща отримала Магдебурзьке право. За деякими даними Гоща пам’ятає молодого самозванця, кандидата на вакантну посаду російського царя, Лжедмитрія 1, який, нібито, на початку 1600-х років навчався тут в монастирській школі. А вже з 1640 року містечко переходить у власність українського шляхтича, Адама Киселя (так-так, того самого, що «подарував» одне з імен київській Замковій горі), коштом якого в Гощі був збудований донині діючий Свято-Михайлівський храм. А вже по смерті Адама Киселя його вдова продала Гощу не менш знаному в українській історії гетьману Павлу Тетері. Плине час, маєток переходить з рук в руки, аж доти, доки в 1840-х роках його не купує родина поміщиків Валевських, власників величезного тваринницького господарства. Їм належало величезне, як на ті часи, поголів’я худоби: більше 3 тисяч овець, 4 тисячі коней і найбільше в окрузі стадо корів швейцарської породи. Тепер вже ніхто не скаже, що було першим – швейцарські корови чи будиночок в швейцарському стилі. А може, і перше, і друге разом, бо, напевне, господарі маєтку мали слабкість до цієї європейської країни. Але факт лишається фактом. Чудовий фахверковий будинок в Гощі, побудований в швейцарському стилі, став окрасою величезного англійського парку площею близько 7 гектарів, закладеного ще наприкінці XVIII століття попередніми власниками маєтку, Лентовськими. Власне кажучи, це вже не зовсім палац, а, скорше, котедж, особняк із характерною для свого типу багатооб'ємністю форм і лаконізмом деталей. Для створення архітектурного образу був використаний мотив швейцарського шале, на бічному фасаді якого застосований накладний фахверк (поєднання німецьких слів «ящик», «панель» і «робота», тобто каркасна конструкція). Водночас будівля поєднала в собі і деякі риси модерну, який саме входив у моду. Мова йде про криволінійні арки накриття над терасою перед головним входом до будівлі. Доволі незвичним є й те, що в цілому будинок ніяк не пов’язаний з зовнішніми об’єктами та навіть відгороджений від них парковою зеленню. Таке розташування будівлі є даниною модному на той час романтизму, який характеризується відособленням, ізольованістю від усього, що існує поза садибою. Простори у садибі є досить камерними і поєднуються між собою вузькими алеями. Невідомо, як саме виглядав парк до переходу садиби у власність Валевських. Але, на думку фахівців, нові власники змінили його практично повністю, «окультуривши» флору. Починаючи з 2-х половини Х1Х століття, парк перетворився на унікальну живу колекцію екзотичних порід, більшість з яких зберіглася до наших днів: ялина європейська, сосна чорна та Веймутова, дуб звичайний пірамідальний, липа широколиста (розсіченолиста форма), ясен звичайний (форма плакуча) і ще понад 30 видів рідкісних ясенів та каштанів, в'яз гірський, береза жовта і навіть реліктове дерево гінгко, яке іноді називають «динозавровим деревом». Особливий акцент робився на насичення території парку, а також його оранжерей значною кількістю рідкісної екзотичної дендрофлори, причому особливої уваги надавали особливостям природного матеріалу: формі крони, листя, цвіту, фактури кори тощо. Нині і парк, як, власне, і шале занепав, заріс чагарником, мало чим нагадує про свою колишню доглянутість та велич. А між тим він є найбільшим в області периферійним парком, що має англійське планування (нагадаю, його загальна площа складає майже 7 гектарів). Фахівці вважають гощанський парк унікальною перлиною української паркової архітектури, а надто – зважаючи на те, що нині через кліматичні зміни виростити дерева, які в ньому ростуть, практично неможливо. Годі й казати про цінність для вітчизняної культури унікального будинку. Що ж було зроблено для збереження безцінного архітектурно-паркового комплексу? Практично нічого. Як було сказано вище, парк заростає чагарниками. Південний і частково північний фасади будинку за радянських часів обклали звичайною облицювальною плиткою, що перетворило його на ординарну споруду радянської епохи. Протягом тривалого часу у приміщенні садиби працювали райвиконком, відділ соціального забезпечення, ЗАГС, художня майстерня, контора адвокатів і навіть міськторг, а з 1978 року в ньому розташувалась центральна районна бібліотека. Хоча, можливо, саме через те, що в будинку розміщувалися заклади й установи, безумовно, корисні для будівників комунізму, він (тобто будинок) взагалі вцілів і не був зруйнований, як багато інших подібних садиб. Сказати, що нині будівля виглядає жалюгідно, означає не сказати нічого. Так, районна бібліотека залишила його стіни, тож цілком імовірно, що будинок готують до реставрації. Якої він може й не дочекатися. Яскравою латкою на дірявій ряднині виглядає хіба що дерев’яний щит на одній зі стін. І сумно, ніби великі очі, дивляться на цікавих туристів круглі мансардні вікна довершеної форми. Залишається лише сподіватися на те, що будинок відреставрують раніше, аніж він піде в небуття, назавжди перегорнувши одну з яскравих сторінок української архітектури та побуту. P.S. Зрозуміло, Гоща – це не лише парк та палац. Є в ній і інші цікавинки, про дві з яких я хочу розповісти. Перша – це пам’ятник Тарасу Шевченку. Або Володимиру Ульянову (Леніну)? Одразу та ще й зі спини досить важко зрозуміти, кому саме встановлений цей пам’ятник. Характерні поза і одяг (Володимир Ульянов?) та не менш знайомі вуса (Тарас Шевченко?) перетворюють цей пам’ятник на справжню загадку. За місцевими переказами, колись на цьому місці дійсно стояв пам’ятник В. Ульянову (Леніну), якому вже за часів Незалежності просто приліпили вуса (інша версія – замінили голову). Однак, згідно інформації, яка міститься на Порталі Шевченка, автор цього пам’ятника, скульптор Л.Л. Безюк, охоче робив як пам’ятники Тарасові Шевченку, так і В. Ульянову (Леніну), оскільки, як відомо, гроші не пахнуть. Але навіть славетний український поет (а пам’ятник йому в Гощі був встановлений ще в далекому 1956 році) чомусь виходив у нього схожим на вождя світового пролетаріату. Тобто ліпив Шевченка, а в умі тримав Леніна. Буває й таке. Втім, справжній, живий Тарас Григорович, свого часу бував у Гощі і гуляв старовинним парком. Як, до речі, і Оноре де Бальзак. Друга гощанська цікавинка є зовсім іншою. Я б навіть назвала її не цікавинкою, а, скажімо, смаколиком. Чи чули ви щось про гощанські цукерки, які так і звуться «ПриГОЩАйтесь!». Ні? А шкода, бо вони й справді варті уваги, адже зроблені з шоколаду, білого та чорного, а всередині у них – неймовірна смакота: чорнослив, курага, диня, різноманітні горішкі та насіннячко. Загалом 33 види різноманітних цукерок виключно з натуральним наповненням. Вони й самі по собі варті того, аби побувати в Гощі. Втім, питання щодо подорожі вирішувати виключно вам. А для тих, хто зацікавився, зауважу лишень, що шлях до Гощі зовсім нескладний: спочатку мандруєте до Рівного, а потім з автостанції маршрутка привезе вас до центральної площі селища, поблизу якої й знаходяться палац, парк і пам’ятник. Ну і, безумовно, фірмовий магазин цукерок «ПриГОЩАйтесь!» | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |