ГІРКА ПРАВДА НА «КРУГЛОМУ СТОЛІ»

Один мій знайомий ветеран якось сказав, що шану героям війни віддають лише раз на рік – 9 травня, а в інші 364 дні про нас не згадують і бачити не бажають. Значною мірою це стосується і незрячих. Про інвалідів по зору дехто згадує лише в певні дні року – наприклад, 13 листопада, у Міжнародний день сліпих. І тут вже від нас самих залежить,  як ми зуміємо використати ці недовгі дні уваги. Тож саме привернути увагу держави до найболючійших проблем інвалідів по зору – такою була основна мета організаторів круглого столу на тему: «Актуальні питання незрячих в сьогоденні Незалежної України», приуроченого, як ви вже зрозуміли, до Міжнародного дня сліпих, що відбувся 10 листопада у приміщенні Укрінформу. Організатором заходу стала Всеукраїнська громадська організація «Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів», яку очолює Володимир Петровський. Окрім членів цієї організації, в роботі Круглого столу взяли участь: голова Київської міської організації УТОС Михайло Новосецький, заслужений юрист України Володимир Турський, представник Міністерства соціальної політики, викладачі вишів, журналісти. На Крулому столі порушувалися питання щодо соціального та юридичного захисту, освіти, реабілітації, створення безбар’єрного середовища, зокрема доступності пам’яток історії та культури. Але за такими звичними формулюваннями – найболючіші проблеми, і треба віддати належне учасникам форуму – порушили вони їх із непересічною сміливістю, що вигідно відрізняло цьогорічне зібрання від багатьох попередніх.

Об одинадцятій годині ранку, під бій годинника В.Б Петровський відкрив роботу круглого столу. У вступному слові голова ГО ВГО  ВППІ окреслив напрямки роботи та назвав найбільш наболілі питання. Зокрема, він зазначив, що кількість інвалідів по зору швидко зростає в усьому світі, зокрема і в Україні, де лише в зоні АТО більше як 700 військовослужбовців втратили зір частково або й повністю. Тож проблеми незрячих стають дедалі актуальнішими.

З історичною довідкою про те, як виник Міжнародний день незрячих, виступила чарівна жінка Світлана Петровська. У лаконічній і змістовній розповіді вона повідала присутнім про нелегку працю Валентина Гаюї, «батька» освіти незрячих, як у Франції, так і в Російській імперії. Не менше зацікавила присутніх і її розповідь про досвід розвинених країн у створенні безбар’єрного середовища, яка супроводжувалася показом відповідних кадрів на великому екрані, який могли бачити зрячі учасники заходу.

Втілення такого позитивного досвіду в Україні не таке вже й складне. Хіба так уже дорого викласти доріжки для незрячих, які відрізняються від звичайних тротуарів лише особливістю покриття, що власне й дозволяє інваліду по зору відрізнити її.

У більшості європейських країн саме такі доріжки допомагають незрячим дістатись рельєфних вказівників, кас, екскалаторів, допомагають просто навіть знайти вихід із приміщення, не тикаючись у стіну за крок від дверей.

А чому б, нашим музеям не взяти приклад із всесвітньо відомого Британського музею, у якому інвалід по зору може доторкнутися руками до більшості експонатів, щоб краще їх уявити.

Як це не схоже на стан речей у нас, де  в усіх подібних закладах тільки й чути: «Експонати чіпати не можна!». У багатьох містах Європи на мостах та оглядових майданчиках встановлено плити із рельєфним зображенням краєвидів, що можна бачити з цього місця.

На жаль, реалії сучасної України дуже далекі від європейських стандартів. Інваліди по зору поки що не можуть не тільки милуватися рельєфними краєвидами, але навіть у життєво важливих питаннях, таких як оформлення документів, різних державних актів фактично повністю залежать від сумління оточуючих. На цьому питанні наголосив голова КМО Українського товариства сліпих Михайло Новосецький. «Як інвалід може підписати протокол, скажімо, в міліції, або акт про придбання чи продаж житла, якщо він не бачить, що підписує? Так можна підписати собі вирок. Нам необхідно активізувати співпрацю з Верховною Радою України, щоб вона розробила й ухвалила законодавче рішення цієї правової колізії, яке б гарантувало права та безпеку інвалідів по зору», – сказав Михайло Миколайович. Взагалі до можновладців у інвалідів по зору накопичилось чимало запитань.

В Україні немає офіційної статистики щодо чисельності інвалідів, хоча ратифікована Україною ще 2009 року Конвенція з прав інвалідів вимагає встановлення точної цифри громадян з особливими потребами, зокрема із ураженнями зору. Але, як цілком логічно зазначив Володимир Турський, це пов’язано лише з тим, що декому й не хочеться знати, скільки їх бо за сучасної техніки це можна встановити за тиждень.

Представник Мінсоцполітики Світлана Руда у виступі визнала наявність низки проблем, водночас вона запевнила учас-ників круглого столу у відкритості влади до діалогу і її готовності працювати над виправленням становища та закликала всі організації інвалідів до активізації громадської діяльності.

Резолюцію круглого столу буде направлено до Мінсоцполітики та Фонду соцзахисту інвалідів. Закриваючи роботу круглого столу, Володимир Петровський подякував і Укрінформу, і усім, хто долучився до його організації. «Дуже добре, що напередодні Міжнародного дня незрячих ми порушили такі важливі теми і таким чином уже зробили крок до їх вирішення. Успіхів вам! Успіхів нам! Успіхів нашій Державі!».

Є. ПОЗНАНСЬКИЙ,

«Промінь».