Вітаю Вас Гість!
Четвер, 01.12.2022, 05:20
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 129

Пошук

Архів записів

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2021 » Лютий » 16 » В. Петровський. Як київська влада вкотре проігнорувала думку громадянського суспільства
11:16
В. Петровський. Як київська влада вкотре проігнорувала думку громадянського суспільства
Новий день в радість! Кожен з нас хоч раз в житті чув від інших або й сам собі задавав питання: чому Україна і українці так погано живуть? Ми, фактично, найбідніша країна в Європі. А що стосовно Азії, Африки і Латинської Америки, то й там ціла низка країн знаходяться в значно кращих умовах.
І це при тому, що за природними ресурсами та кліматичними умовами Україна є надзвичайно багатою. Але якісь «шкідники» завжди стають на заваді її процвітанню та перешкоджають життю нашого файного, але нещасного народу: то сніг взимку, то спека влітку, то важка доля, то кляті москалі. Ми, українці, мріємо про завтрашню кращу долю. І лише окремі несвідомі громадяни дозволяють собі визнати, що кожна країна і кожен її окремо взятий громадянин самі є будівничими власного щастя, а отже - самі винні як своїх досягненнях, так і в своїх бідах та проблемах. Зважаючи на це, звинувачувати когось іншого, окрім себе, не варто.
До речі, для переважної більшості громадян України, країни тотального незнання власної історії і культури, хочу розповісти про дуже цікаві події. 25 (12 за старим стилем) лютого 1918 року молода українська держава в особі Малої Ради УНР, відступаючи під натиском більшовиків, знайшла час затвердити малий і великий герб України у вигляді тризуба князя Володимира. А відбулося це в одній з тимчасових столиць України, а саме – в Коростені. Тодішня українська влада, попри всі складнощі та негаразди, не забувала про здійснення державотворчого процесу. Бо знала: Україні бути і надалі. І влада, і громадянське суспільство, що її підтримувало, встали за захист національних українських інтересів. Разом, кожен виходячи з наявних тогочасних можливостей, дбали про захист, розбудову і інтереси України, а не про конкретну партію чи політичного горлохвата, потім звинувачуючи його в своїх проблемах.
На цьому місці моєї палкої промови хтось обов’язково й слушно зауважить: і чим то все скінчилося? Владу прогнали, військо розбили і тогочасне громадянське суспільство розігнали. Невдоволених розстріляли, посадили, нарешті - приручили. І то є правда, тим більше, що лише мізерна частка згаданого суспільства була свідомою, а отже – готовою захищати власні країну та державність, а не особисті кишеню й шлунок.
Скажемо відверто: хіба зараз, попри те, що, принаймні офіційно, ми маємо незалежну державу, ситуація кардинально змінилася? Хіба вона стала кращою? Напевне, краще навіть не запитувати, чиї інтереси захищає влада, який рівень свідомості і потужності громадянського суспільства? І, в разі ефективності перших і других, де результати 30-ти років Незалежності, окрім того, що Україна перетворилася на найбіднішу й найнезахищенішу країну Європи і одну з найбідніших країн світу?
Більш ніж через 100 років після описаних вище подій, а саме 12 лютого вже 2021-го року, під моїм головування відбулося перше в цьому році засідання Комітету з питань соціальної політики Громадської ради при КМДА.
В своїх наступних публікаціях я ще обов’язково повернуся порядку денного і намагатимуся по мірі сил висвітлити всі питання які розглядалися на комітеті. Проте зараз мені хотілося б зупинитися лише на другом питання порядку денного, а саме щодо обрання Уповноваженого з прав людей з інвалідністю в місті Києві. Чому на ньому? Бо воно не лише важливе для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, як на рівні міста Києва, так і в цілому на рівні України, але й надзвичайно показове, тим більше – з огляду на відносини законодавчої і виконавчої влади міста Києва з громадянським суспільством столиці. Особливо зважаючи на те, що місто Київ - це своєрідний маркер для розбудови державотворення по всій території України.
А тепер переходимо безпосередньо до суті справи. Попри те, що, починаючи з 2018 року, Громадська рада при КМДА послідовно займається впровадженням не посади Уповноваженого з прав людей з інвалідністю, а Служби Уповноваженого з питань людей з інвалідністю в місті Києві, як інституції, незалежної від будь-якої партії і влади. І, що надзвичайно важливо, на словах столичні органи влади в столиці підтримували ініціативу, але знаходили причини, щоб не впроваджувати таку службу. І ось нарешті на початку 2021 року ця ідея такі дала паростки.
Однак думка громадянського суспільства з цього приводу (незважаючи на те, що Служба уповноваженого, нібито, створюється саме для вирішення життєво важливих проблем його членів) з цього приводу була не лише проігнорована і законодавчою, і виконавчою владою міста Києва, але воно, тобто громадянське суспільство, було повністю відсторонено від процесу обговорення, підготовки й впровадження рішення щодо створення згаданої посади.
Ні Громадська рада, як офіційний представник громадянського суспільства у відносинах з владою, ні Київський міський комітет доступності, ні загал громадських організацій, в тому числі - людей з інвалідністю, не були поінформовані про те, що готується відповідний крок, аж до часу коли мер міста Києва оприлюднив проект розпорядження.
Я вже не кажу про обговорення цього питання: наради, консультації розгляд думок і пропозицій представників громадянського суспільства, нарешті – широке обговорення кандидатури Уповноваженого представниками зацікавленої сторони, а саме – згаданого громадянського суспільства, які мали б відбутися, а надто – зважаючи на важливість рішення, що приймається. Зрозуміло, рішення стосовно поточної життєдіяльності в різних сферах органи влади приймають самостійно. Однак саме члени громадянського суспільства є платниками податків, за рахунок яких, власне кажучи, і фінансується життєдіяльність всіх сфер буття нашого міста, в тому числі – органів влади, яку згадане громадянське суспільство наймає саме для того, щоб вона обслуговувала процес забезпечення цієї життєдіяльності.
Не викликає сумніву, що демократія, закріплена Конституцією та нормами міжнародного права, є засадничою нормою існування України, як демократичної, а не авторитарної держави. Таким чином, проігнорувавши думку громадянського суспільства не лише з цього питання, а й щодо інших, які піднімалися на засіданні Комітету, і усунувши його від діалогу щодо вирішення питань, що стосуються не просто життєдіяльності людей з інвалідністю, а й забезпечення рівних прав і можливостей (що гарантоване їм Конституцію та іншими законодавчими актами України, конвенцією ООН про права людей з інвалідністю, іншими законодавчими актами міжнародного права, згоду на отримання і виконання яких надано Україною), законодавча і виконавча влада міста Києва порушила згадані норми і вітчизняного і міжнародного права.
І справа навіть не в тому, що в усьому цивілізованому світі (як і до цього часу в Україні) посади Уповноваженого Президентів чи урядів різних країн з прав людей з інвалідністю обіймають саме люди з інвалідністю, оскільки вони на власному досвіді близько знайомі, так би мовити, зі специфікою питання, а отже, з власного гіркого досвіду розуміють, де, як для чого треба робити, навіщо і якими мають бути результати для практичного використання. Однак, попри це, влада міста Києва кулуарно призначила на цю посаду фізично здорову людину, а права громадянського суспільства і безпосередньо людей з інвалідністю міста Києва були проігноровані і грубо попрані законодавчим і виконавчим органами влади міста Київ.
А отже, в історії нашого міста вже навіки залишиться закарбованим той факт, що блага справа захисту інтересів людей з інвалідністю, найменш захищеної верстви українського суспільства, розпочалася з нехтування думкою цього суспільства. І, нажаль, мені лишається тільки констатувати цей факт.
Найнебезпечнішим є те, що ні в 17- 18-му роках минулого ХХ століття, ні зараз громадянське суспільство в загальній своїй масі не зробило жодних висновків і продовжує сторіччями робити одні і ті ж самі помилки.
Навіть для окремих представників Громадської ради при КМДА той факт, що органи законодавчої і виконавчої влади міста Києва, по суті, зрадили громадянське суспільство, проігнорували його і позбавили невід’ємних прав, закріплених Конституцією України, нормами вітчизняного й міжнародного законодавства, а саме - права на обговорення і прийняття рішення щодо власної долі і питань, пов’язаних зі своєю подальшою життєдіяльністю, не став підставою для того, щоб хоча б засудити такі дії і закликати до конструктиву, діалогу і переформатування відносин.
На жаль, не всі члени Громадської ради при КМДА це усвідомлюють. Тому на засіданні Комітету не було прийнято рішення, яке засуджує дії законодавчої і виконавчої влади міста Києва, яка проігнорувала інтереси людей з інвалідністю і, фактично, усунула їх від участі у вирішенні питання, що є життєво важливим і впливає на їх подальшу рівноправну життєдіяльність в нашому місті. Тобто, на їхній погляд, все, що відбулося, нормально, а отже – не виходить за рамки цивілізованих, демократичних відносин між владою і суспільством. Однак загальновідомим є той факт, що мовчання - це сигнал мовчазної згоди, з подальшими наслідками.
Безперечно, громадянське суспільство буде і в подальшому прикладати максимальні зусилля для ефективної і конструктивної співпраці з органами влади для вирішення проблем людей з інвалідністю та інших маломобільних верств населення і забезпечення їх життєдіяльності за принципами універсального дизайну й розумного пристосування. Але позитивні результати можливі лише в результаті обопільної співпраці між громадянським суспільством і органами влади міста Києва. Тож кроки законодавчої і виконавчої влади міста Києва, направлені на конструктивну і системну співпрацю з громадянським суспільством і Громадською радою при КМДА зокрема, як представника цього суспільства в місті Києві, побудовану на засадах демократії і дотриманні норм міжнародного права, зустрінуть лише вітання з боку згаданого суспільства.
І перегляд рішень, які не лише суперечать засадничими принципам міжнародного права, не відповідаючи інтересам цілих прошарків київської спільноти, але й загрожують відсутністю позитивних змін чи навіть погіршенням їх становища, будуть лише вітатися членами громадянського суспільства. Сподіваємося, що тоді новий день обов’язково буде в радість.
Проект рішення по 2-му питанню Порядку денного:
"Керуючись нормами вітчизняного і міжнародного права, згоду на виконання яких взяла на себе держава Україна, зокрема: ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (стаття 1, абзац 2), Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю (стаття 29, пункт в), інших законодавчих актів міжнародного права,
Комітет з питань соціальної політики Громадської ради при КМДА
висловлює рішучий протест
проти порушення законодавчою і виконавчою владою міста Києва засад і принципів демократії, міжнародного права та засадничих прав і свобод громадянського суспільства, що проявилися в прийнятті кулуарного, авторитарного рішення та фактичному відстороненні громадянського суспільства від вирішення ключових для нього питань по захисту і забезпеченню життєдіяльності, зокрема – щодо призначення Уповноваженого з прав людей з інвалідністю, зрештою – як і ряду інших соціальних, економічних, інфраструктурних тощо проблем маломобільних верств населення".
Володимир Петровський. Голова ГО ВГО "Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів"
Прикріплення: Картинка 1 · Картинка 2
Переглядів: 114 | Додав: vuppi | Теги: Київська міська влада, Громадська рада при КМДА, Комітет з питань соціальної політик, уповноважений з прав людей з інвалі | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: