Вітаю Вас Гість!
Середа, 12.08.2020, 01:11
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 123

Пошук

Архів записів

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2020 » Січень » 29 » В. Петровський з приводу фінансування ВГОІ
01:03
В. Петровський з приводу фінансування ВГОІ
14 січня 2020 року відбулося засідання Громадської ради при Комітеті Верховної ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів. Оскільки обговорення одного з питань порядку денного цього засідання, а саме – що засад надання фінансової підтримки з державного бюджету всеукраїнським громадським організаціям людй з інвалідністю (ВГОІ), то я в своєму дописі зосереджуся саме на ньому.
Але спочатку – загальні враження від засідання. Турбує те що, відповідно до коментарів голови Громадської ради, засідання пройшло дуже добре і його результати також позитивні. Можливо, для нього це і так, однак на думку цілого ряду членів Громадської ради ради ситуація є зовсім протилежною. З різних питань, починаючи з питання про створення структури Громради, і особливо - по питанню фінансової підтримки всеукраїнських громадських організацій людей з інвалідністю, яке я піднімав на засіданні Громадської ради, результат є навіть не нульовим, а від’ємним. Стосовно створення структури я вже говорив. Можливо, варіант відтягування ще на тиждень питання про те, хто очолить напрямки був би доцільним, однак одноосібне керування Громадською радою є не лише недемократичним, але й неефективним, оскільки правління, яке, в свою чергу, складається з заступників і керівників напрямків, повинно працювати. А члени цього правління мають висловлювати свою думку і спільно, а не одноосібно, формувати напрямки діяльності. Що стосується керівників напрямків, то їх можна було обрати на цьому ж засіданні, не відкладаючи цей процес на інше. Ситуація з питанням щодо засад надання ВГОІ фінансової підтримки з державного бюджету є значно складнішою. І суть навіть не в тому, що вирішили і як саме вирішили.
Питання в принциповому підході до розгляду і вирішення питань, який, будучи удавано принциповим, насправді нічого спільного з демократію не має. Нагадаю для тих, хто не в курсі: демократія - це влада народу. А зовсім не те, що нав’язується народу попри його бажання певними кланами, силами, групами задля того, щоб цей народ працював і жив за згаданими правилами.
В Україні, так як і в ряді інших посткомуністичних країн, добре навчилися підміняти суть демократії, іменуючи цим словом вихолощену, позбавлену сенсу ідею. Але найгірше те, що не лише влада зловживає такою підміною, а, нажаль, дуже ефективно навчилися зловживати цим же певні групи і представники громадянського суспільства. Нажаль, вони не розуміють того, що, вирішуючи ті чи інші особисті питання, вони знищують громадянське суспільство. А, знищивши на певному етапі незручних членів громадянського суспільства, назавтра вже інші представники громадянського суспільства, керовані владою, депутатським корпусом, політичною партією, зроблять з ними те ж саме.
Політика протидії створенню громадянського суспільства руками самих представників громадянського суспільства, власне кажучи, сприяла і надалі продовжує сприяти тому, що насправді в Україні не існує потужного громадянського суспільства. Як наслідок, не існує у нас і цивілізованого суспільства, яке б, за зразком демократичних країн Європи і світу, могло захищати і відстоювати інтереси всіх громадян своєї держави, а не вузько кланові чи вузькопартійні інтереси. В свою чергу, сильне громадянське суспільство – запорука цивілізованого життя всіх громадян в цивілізованій країні, а не в країні «третього світу».
Тепер безпосередньо стосовно питання надання фінансової підтримки всеукраїнським громадським організаціям людей з інвалідністю. Не потрібно приймати позитивне чи негативне рішення стосовно того, що, починаючи з 2020 року, згідно запропонованих змін, 4 всеукраїнські громадські організації людей з інвалідністю, починаючи з 2020 року будуть отримувати фінансову підтримку за окремим бюджетним рядком і без конкурсу, а інші ВГОІ, формально маючи рівні з ними права, будуть позбавлені такого фінансування, хіба якась з них на псевдодемократичному, пародійному конкурсі переможе в нашій корумпованій державі. Особливо – зважаючи на те, що в державі нормально не працюють ані органи влади, ані судова система, а відповідно, ні для кого не є секретом, хто і яким чином зможе перемогти в цих умовах. А от довести це буде практично неможливо.
Отже, обрані (читай – слухняні та зручні) організації зможуть отримати фінансову підтримку, а інші, як я вже казав, взагалі залишитися без неї. Хотілося б пояснити, чому я вважаю згаданий конкурс пародією на реальне конкурування. Справа в тому, що, зважаючи на те, що люди з інвалідністю мають різні нозології з різними потребами, а отже – представлені різними за напрямками діяльності громадськими організаціями, сама ідея конкурсу є неетичною. Дійсно, яким може бути конкурс між різними нозологіями людей з інвалідністю, хто і з ким буде конкурувати: незрячий з людиною на візку, людина з онкологічним захворюванням з людиною, яка має вади слуху? Або якось інакше? Хто міг придумати, щоб в зубожілій державі, в якій платники податків, навіть не бажаючи того, фінансують з державного бюджету політичні партії, що і без того отримують фінансову підтримку від олігархів, чиновники отримують зарплати в рази більше, ніж європейські, а люди з інвалідністю, живучи на мізерні пенсії, і без того знаходяться за межею фізичного вживання, мають конкурувати між собою, хто з них кращий, незрячий чи нечуючий, онкохворий чи людина на візку? Як на мою думку, це є навіть не цинізмом, а якимось надцинізмом.
І це в той час, коли Україна має звітувати перед світовою громадськістю про те, яким чином вона виконує Конвенцію про права людей з інвалідністю та факультативний протокол до неї, а також інші міжнародні документи, зобов’язання щодо виконання яких вона взяла на себе. Свавілля Міністерства соціальної політики, як вовча яма гіллям, замасковане фразами про «недискримінацію» та «рівні права для всіх». Під прикриттям цих красивих гасел 4 з усіх всеукраїнських громадські організацій людей з інвалідністю, одна з яких взагалі не є громадською організацію і, будучи спілкою громадських організацій, не може фінансуватися з державного бюджету, повинна була б існувати за членські внески тих, хто її створив, отримають гарантовану фінансову підтримку з державного бюджету, а інші громадські організації «впіймають облизня».
Якщо вживати сленг, то громадянське суспільство України в сегменті людей з інвалідністю, представлене всеукраїнськими об’єднаннями громадян, «кинув», використавши свої можливості, Уповноважений Президента України з питань людей з інвалідністю, Валерій Сушкевич. Маючи важелі доступу до всіх органів влади і вміло маніпулюючи цими важелями, він досяг того, що під димовою завісою псевдоконкурсу фінансову підтримку одержать об’єднання громадян з інвалідністю, які так чи інакше перебувають під його егідою та впливом.
Не можу сказати, що до 2020 року ситуація кардинально відрізнялася. Принаймні, фінансова підтримка чотирьох всеукраїнських громадських організацій людей з інвалідністю, з яких три в тій чи іншій мірі підконтрольні Валерію Сушкевичу, людині, яка в міжнародних структурах виступає як захисник рівності та недискримінації в Україні, здійснювалася за схожими принципами. Але для інших ВГОІ все ж таки зберігалася ілюзія рівних можливостей, попри те, що їхні осередки в областях та непромислова сфера не фінансувалися, кошти надавалися в мізерній кількості і лише на заходи, в той час як для 4-х згаданих організацій було зроблено виключення в частині фінансування осередків, непромислової сфери, а великі суми фінансування дозволяли встановлювати більші суми заробітної плати їхнім співробітникам. Мільйонне фінансування дозволяло цій «великій четвірці» набрати штат співробітників на гідну зарплату, а в інших ВГОІ працювало лише кілька співробітників центрального офісу. Цим самим вони (тобто ВГОІ) були позбавлені можливості розвиватися, оскільки стару формулу «кадри вирішують усе» ще ніхто не відміняв. Але тепер, не маючи навіть мінімальної підтримки з боку держави, вони будуть знищені остаточно, оскільки тільки у владних кабінетах чомусь ще живуть ілюзії щодо можливості виживання громадських організацій людей з інвалідністю за рахунок членських внесків. Навіть думка стосовно того, що люди з інвалідністю, і без того доведені до краю зубожіння, будуть утримувати організацію за рахунок своїх членських внесків, є хибною і, в наших умовах, нежиттєздатною. Якщо подібний підхід не називати дискримінацією одних громадських організацій людей з інвалідністю за рахунок інших, то, певно, мені взагалі не відомо значення слова «дискримінація».
З іншого боку, таку ж дискримінацію людей з інвалідністю і попрання їх рівності здійснює влада, як на законодавчому, так і на виконавчому рівні, оскільки Міністерство соціальної політики запропонувало, Кабінет Міністрів підтримав, а Верховна рада Законом про бюджет України на 2020 рік узаконила правове свавілля, а саме - фінансування чотирьох всеукраїнських організацій людей з інвалідністю окремим рядком.
Повертаючись до тези, що без фінансової підтримки з боку держави ВГОІ будуть остаточно знищені, дозволю собі висловити наступне припущення: можливо, чотири організації-монополісти здійснюють відповідні кроки саме для того, аби знищити інші громадські організації, перебравши на себе весь фінансовий ресурс, і, відповідно, стати монополістами не лише в фінансовому, а й в організаційному плані.
Але чи потрібно це суспільству? На це питання відповісти досить важко? Чи потрібно це владі і, відповідно, чи розроблявся цей пекельний план спільно зі згаданими 4-ма організаціями, або органи влади просто не здатні передбачити можливі наслідки?
Повірити в це надзвичайно складно. Однак нині і перші (тобто ВГОІ) і другі (тобто органи влади), діючи в тандемі, успішно працюють на знищення громадянського суспільства. І Громадська рада Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, як представник всього громадянського суспільства і як члени суспільства, які зобов’язані захищати як інтереси громадян, так і рівність та недискримінацію, взагалі не мають права ставити під сумнів ці принципи демократії, визначені європейським та світовим співтовариством, зобов’язання щодо виконання яких взяла на себе Україна.
І апріорі, без будь-якого обговорення, згадані принципи міжнародного права в першу чергу мали б бути підтримані членами Громадської ради, які представляють в ній наше громадянське суспільство. Натомість члени громадської ради не лише обговорювали це питання, а й, найголовніше, прийняли рішення, яке не потребує ані дискусії, ані обговорення: створити робочу групу, яка буде займатися вирішенням цього питання. Якщо називати речі своїми іменами, то створення робочої групи є затягуванням часу до того терміну, коли зацікавлена сторона вирішить проблему так, як потрібно їй, після чого потреба в робочій групі відпаде сама собою. І це рішення, як рекомендація Громадської ради, має бути направлено до відповідних органів влади для прийняття остаточного рішення. Зрозуміло, що станом на 28 січня ніякої робочої групи створено ще не було, а це автоматично означає, що нічого і ніколи вже вирішуватися не буде. Всім відомий універсальний трюк під назвою «поховати питання», який використовується щодо питань, вирішення яких з тих чи інших причин є небажаним.
Згадане рішення не має жодного відношення до демократії і, по суті, є вихолощенням чи нерозумінням поняття демократичних принципів членами Громадської ради, підміною згаданих принципів звичайнісіньким фарисейством, або навіть (і це найгірше) навмисними кроками. Якщо це дійсно так, тоді незрозуміло, навіщо люди взагалі займаються вирішенням проблем громадянського суспільства. По суті справ, згадане рішення є захистом звичайних кланових інтересів. Важко навіть уявити собі, що це випадковість, а не домовленість між конкретними представниками громадських організацій з метою прийняття необхідного рішення. А якщо ми маємо справу зі звичайною змовою, тобто т лобіюванням певних інтересів конкретними групами громадянського суспільства, і якщо це лобіювання відбувається в порушення чинного чи міжнародного законодавства, то чи не підпадає цей факт вже зовсім під інші кодекси вітчизняного і міжнародного права? Хочеться також запитати себе: чи це змовою лише між громадськими організаціями, або між представниками громадянського суспільства і органами влади?
І перше, і друге повинні з’ясувати компетентні органи. Однак той факт, що результати змови кількох громадських організацій людей з інвалідністю вже відображена в чинному законодавстві і закріплена для виконання на державному рівні, дає підстави робити відповідні висновки. А отже, громадянське суспільство, яке веде боротьбу за те, щоб Україна була цивілізованою, а також претендує на те, щоб жити так, як живуть в країнах розвинених країнах Європи, отримувати відповідну заробітну плату, нарешті – мати права, аналогічні тим, які мають розвинені країни Європи, тобто бути цивілізованою країною, зобов’язане вести боротьбу за ті права, які українська держава визнала і зобов’язалася виконувати.
Завершуючи питання стосовно надання фінансової підтримки з державного бюджету всеукраїнським громадським організаціям людей з інвалідністю, хотів би зауважити, що, безперечно, українське законодавство необхідно привести до міжнародних норм. Україна взяла на себе перед міжнародною спільнотою зобов’язання щодо виконання Конвенції про права людей з інвалідністю і факультативного протоколу до неї, однак протягом 10 років згадані законодавчі акти відверто ігноруються нашою державою. Якщо ж хтось вважає, що закони написані не для нього, а дотримання чинного міжнародного законодавства не є обов’язковим, то він має відповідати за свої дії, незалежно від того, чи це фізична особа, чи юридична, чи це представник будь-якого органу влади, державної або ж приватної структури.
Що ж стосується фінансової підтримки всеукраїнських організацій громадян з інвалідністю, як і виконання пакету соціальних гарантій (якій також необхідно створити і прийняти), то, безумовно, цю підтримку необхідно здійснювати за міжнародними нормами, з урахуванням того, що в Україні мають бути створені дієві механізми виконання, контролю і відповідальності, а також подолання корупції, кругової поруки і кумівства. Лише за цих умов можна вводити в дію міжнародні правила. В іншому випадку введення таких правил призведе до монополізації в одних руках і зловживання однією чи кількома особами, які зосередили ресурси, в тому числі – фінансові, в своїх руках і спрямовують їх на власне збагачення, розвиток власного бізнесу і знищення інших суб’єктів громадянського суспільства. Саме це, власне кажучи, і відбувається на сьогодні в Україні.
Зрозуміло що в разі недотримання стандартів, щодо яких йшла мова, громадянське суспільство залишає за собою право звертатися за підтримкою і допомогою у вирішенні цього питання до міжнародних структур. Або всі, без виключення, всеукраїнські громадські організації людей з інвалідністю фінансуються на засадах ревності та недискримінації, або ж їх підтримка з державного бюджету взагалі має бути тимчасово припинена. Організації громадянського суспільства не можуть допустити того, щоб одна, дві або навіть чотири (плюс-мінус) організації фінансувалися за рахунок податків платників податку, а інші ні. Тобто або здійснюється фінансування всіх або об’єднання громадських організацій будуть працювати на знищення програми фінансової підтримки в Україні.
Переглядів: 62 | Додав: vuppi | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: