Вітаю Вас Гість!
П`ятниця, 29.03.2024, 18:21
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 129

Пошук

Архів записів

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2021 » Серпень » 2 » Володимирська гірка - сад серед міста. Екскурсія ГО КМП ПОІ від 01 серпня 2021
16:04
Володимирська гірка - сад серед міста. Екскурсія ГО КМП ПОІ від 01 серпня 2021
01 серпня 2021 року відбулася ще одна екскурсія, запланована ГО «Київський міський парламент працездатних інвалідів» в рамках виконання проекту та за фінансової підтримки Департаменту соціальної політики КМДА. Вона має назву «Володимирська гірка – сад серед міста». Учасники заходу почули цікаві історії з «біографії» Володимирської гірки, дізналися про те, як вона виглядала 150 років тому, як зводився пам’ятник Володимирові Великому і чому церква не була від нього в захваті, побували всередині альтанки, в якій колись знімався фільм «За двома зайцями», поспівчували нелегкій долі Михайлівського Золотоверхого собору і прогулялися новим Скляним мостом.
Так, про побачене та почуте можна розмовляти годинами. Але сьогодні нам хотілося б розповісти про пам’ятку, яку кияни не можуть побачити. Однак саме цій пам’ятці світ завдячує найпроникливішими сторінками «Майстра та Маргарити», що навіяні біблійними сюжетами. Мова йде про широко відому в нашому місті на початку ХХ сторіччя панораму «Голгофа», яка була розташована саме на Володимирській гірці. Але спочатку щодо термінів. Отже, слово «панорама» є складним і походить від 2-х грецьких слів: «пан», тобто «загальний» та «орами», тобто «вид». Нескладно зрозуміти, що первісне значення слова «панорама» - «загальний вид», а якщо точніше, то це величезна картина з обзором, що ніби охоплює коло горизонту.
Перша панорама в Російській імперії з’явилась ще в середині ХІХ століття. Це було полотно «Волга», яке створили брати-художники Чернови. Якщо ж розповідати про панораму «Голгофа», то має сенс починати з суто комерційної конкуренції, яка виникла в місті Мюнхені між німецькими та бельгійськими художниками. Обдумуючи сюжет для своєї дебютної роботи, німецькі майстри вирішили відтворити сцену розп'яття Ісуса Христа в оточенні художньо реконструйованих околиць Єрусалима і звернулися до обдарованого живою фантазією і досить обдарованого художника Бруно Пігльгейна (1848-1894). Прийнявши пропозицію, Бруно Пігльгейн разом з партнерами
з Панорама «Розп'яття Христа» з'явилася на світ в середині 1880-х років в результаті комерційної конкуренції, яка виникла в Мюнхені між німецькими і бельгійськими художниками. Це був оригінальний майстер, обдарований живою фантазією і з'єднав в своїй творчості два, здавалося б, несумісних напрямку - напівоголені жіночу натуру і релігійний живопис. Бруно Пігльгейн прийняв пропозицію і разом з партнерами Карлом Губертом Фрошем та Йожефом Крігером відбув до Палестини, аби вивчити, так би мовити, місце дії. Перший з його партнерів відповідав за оформлення архітектурних елементів, другий спеціалізувався на пейзажах, а безпосередньо Бруно мав неабиякий довід зображення напівоголеного тіла, водночас спеціалізуючись на релігійному живописі.
Таке поєднання виявилося надзвичайно плідним, і вже в серпні 1885 року розпочалася робота над живописним полотном висотою в сімнадцять і довжиною в сто двадцять метрів (!). Основний ескіз було перенесено на полотно за допомогою фотографічних пластин, спрямованих на нього з проектора. Потім художники приступили до деталей, і вся робота зайняла дев'ять місяців. А 30 травня 1886 року відбулося офіційне відкриття панорами. Зрозуміло, поки що не київської. Перша панорама знаходилася в місті Мюнхені, а потім переїхала до Берліну.
Автори картини мали амбітні плани проїхати з нею аж до Америки. Однак доля внесла свої корективи, і в ніч з 26 на 27 квітня 1892 року панорама згоріла під час «гастролей» у Відні. За офіційною версією проводка в будівлі, де вона виставлялася, виявилася несправною.
Однак комерційний успіх задуму був настільки великим, що самі співавтори першої «Голгофи» (пам’ятаєте: Фрош та Крігер-?) активно зайнялися самоповторами, які, зважаючи на досвід художників, розкуповувалися досить успішно.
І ось з цього починається власне київська історія. На початку ХХ століття (в липні 1901 року) комерсант Іван Замараєв звернувся до Київської міської думи з проханням про відведення йому землі на Володимирській гірці для будівництва павільйону, в якому планувалося демонструвати художні твори на релігійну тему, і дала свою згоду. Отримавши дозвіл, пан Замараєв, разом зі своїм партнером Артуром Гашинським , взявся за будівництво виставкового приміщення, замовивши проект цивільному інженеру Володимиру Римському-Корсакову.
Дерев’яний павільйон у вигляді 12-гранної ротонди був побудований під керівництвом австрійського підданого, Артура Гашинського. Він розташувався на терасі навпроти костьолу святого Олександра, на ідеально круглому майданчику, оточеному деревами. Споруда діаметром 32 метри, з камерним порталом, була створена за зразком подібної будівлі того ж автора в польському місті Ченстонхові. інженера В. Римського-Корсакова. В архітектурі будівлі були використані модернові технології: візок для розвішування картин рухався по колу, за допомогою рейок, бетонні сходи вели глядачів у центр споруди – на майданчик, над яким встановили особливу парасолю, пофарбовану знизу у чорний колір. Вдень павільйон освітлювали сонячні промені, що пробивалися крізь горішні вікна, а ввечері – газові пальники.
Придбаний повтор знаменитої «Голгофи», виконаний К. Фрошем і Й. Крігером, що був завдовжки 94 м та завширшки 13 м транспортували до Києва, намотавши його на спеціальну дерев’яну котушку. Вантаж вагою понад 3 тонни було доставлено залізницею. Закінчував роботу над полотном київський художник-декоратор С. Фабіанський, син директора Київського міського театру, який виконав ілюзорно-предметний план картини, розміщуючи об’ємні предмети так, щоб створити ілюзію присутності глядача під час останніх хвилин життя Ісуса Христа.
Кожен відвідувач панорами неначе опинявся в Єрусалимі на Голгофі і бачив страту Христа. Перед очима глядача, в залежності від його розташування під шатром споруди, розгорталась «картинна вистава» з об’ємних предметів, на тлі великого полотна з майстерно прописаними дрібними деталями. Світло, джерела якого були сховані від глядачів, імітувало «стереоскопічне відчуття участі в подіях, що відбувалися».
Ілюзія присутності була настільки повною, що кореспондент однієї з тогочасних київських газет зауважував: «Неможливо помітити, де закінчується предметний план і починається сама картина». Перші відвідувачі розповідали, що на передньому плані вони бачили слід босої ноги - мабуть, хтось із глядачів, вражений ефектом присутності, спробував увійти в полотно ...
Урочисте освячення панорами відбулося 10 січня 1902 року. Паломництво до неї розпочалося буквально з перших днів існування панорами, відвідувачі, як старі, так малі, вишикувалися у величезну чергу, аби на власні очі побачити цей вражаючий витвір мистецтва. Як писав путівник по Києву тих часів, «у цьому храмі мистецтва глядачі стояли годину-другу споглядаючи дивовижну живу картину останніх днів життя Спасителя». Квитки продавалися на тиждень вперед, з’являлися спекулянти й перекупники. Павільйон працював 13 годин на добу, вхід коштував 50 копійок, для учнів – 30 (немалі на той час гроші). Щоб уявити, наскільки популярним було це видовище, відзначу, що значні кошти (18000 крб), витрачені підприємцями на будівництво павільйону, повернулися до них вже протягом 2-3 місяців.
Трохи згодом розпочалися організовані екскурсії «на Голгофу» для дорослих відвідувачів та для гімназистів. Деякі дослідники творчості Михайла Булгакова вважають, що першоджерелом «біблійних» сторінок роману «Майстер і Маргарита» були саме його перші, дитячі враження, отримані ним під час відвідування панорами.
Втім, далеко не всі бажаючі мали можливість відвідати панораму, адже це було суто комерційне видовище. Саме тому час від часу вона відправлялася «на гастролі» до інших міст. Саме завдяки цьому ми отримали спогади щодо вражень від «Голгофу» ще одного видатного письменника – Валентина Катаєва, який побачив панораму в шестирічному віці. Отже, Одеса, панорама «Голгофа», на яку дивиться маленький хлопчик (цитую мовою оригіналу): «Перед мальчиком как настоящая раскинулась черствая иудейская земля: рыжие холмы на рыжем горизонте – неподвижный, бездыханный мир, написанный на полотне, населенный неподвижными, но, тем не менее, как бы живыми, трехмерными фигурами евангельских и библейских персонажей в розовых и кубовых хитонах, на ослах и верблюдах и пешком, и надо всем этим царила гора Голгофа с тремя крестами, высоко воздвигнутыми на фоне грозового неба с неподвижными зигзагами молний. Распятый богочеловек и два разбойника, распятые вместе с ним – один одесную, а другой ошуюю, – как бы висели с раскинутыми руками над небольшой живописной группой римских воинов в медных шлемах, украшенных красными щетками.
Из пронзенного бока Христа неподвижно бежал ручеек крови. Голова в терновом венке склонилась на костлявое плечо. Римский воин в панцире протягивал на камышовой трости к запекшимся устам Спасителя губку, смоченную желчью и уксусом (В. Катаев. «Уже написан «Вертер»).
І, оскільки, мандручи до інших міст, «Голгофа», що цілком зрозуміло, залишала стіни павільйону, її місце в ньому займали інші твори. Вперше це сталося вже в липні 1903 року, коли до Києва привезли панораму відомого польського художника, уродженця Львова Яна Стики «Тортури християн в цирку Нерона». Починаючи з березня 1907 року, коли основним орендарем павільйону став А. Гашинський, він впритул зайнявся пошуками нових діорам, щоб його справа занепала, оскільки на той час панорама стала в місті досить звичним видовищем, а, відповідно, і інтерес до неї почав згасати.
У 1909 році, «гастролюючи» з «Голгофою» в Санкт-Петербурзі, А. Гашинський звернувся до знаменитого художника Іллі Рєпіна з пропозицією написати нову панораму - «Гетсиманська ніч», і окрім цього, придбав у нього для Києва мальовані ще в 1903 році самим І. Рєпіним і його учнями сім полотен «Петровських діорам».
Це були картини, написані в натуральний розмір і вміло поєднані з «декоративними аксесуарами». Наприклад, в діорамі «Полтавська битва» перед полотном лежало кілька манекенів, що зображали вбитих солдатів, одягнених у військову форму. Тут знаходилися гармати, уламки розбитих в бою возів, зброя та ядра. У діорамі «Заснування Петербурга» картину доповнювали човни, а в діорамі «Дідусь російського флоту» - старовинне приладдя, скрині і величезний глобус.
В свою чергу, до До Києва також привозили популярні панорами, такі, наприклад, як «Битва народів при Лейпцизі» і «Переправа Наполеона через Березину», в написанні якої брав участь відомий в Києві художник Ян Станіславський.
Загалом експозиція проіснувала декілька десятиліть. Спочатку вона належала місту та декільком приватним власникам, а після громадянської війни була реквізована на користь держави і підпорядкована губернському відділу політпросвіти – вже з антирелігійною метою.
У 30-ті роки «соціалістичної реконструкції», коли на Володимирській гірці та Михайлівській площі мав з’явитись величезний парк культури і відпочинку, павільйон розібрали, а об’ємні предмети та живописне полотно, за спогадами києвознавця Дмитра Малакова (точніше – його батька), відвезли до Києво-Печерської лаври й ледве затягли до Упенського собору.
А потім, в 1941 році, Успенський собор злетів у повітря і від легендарної панорами лишилося тільки лахміття. Втім , за існуючими київськими легендами, залишки «Голгофи» вже по війні передали до Художнього інституту, студенти якого, нібито, вирізавши з неї більш-менш гарні шматки, натягали їх на підрамники та здавали як курсові роботи. Втім, як би не було, справжніх, підтверджених історично залишків славетної панорами ми на сьогодні вже не маємо.
Протягом певного періоду йшли розмови про перспективи відродження панорами, як частини історії нашого міста, які на сьогодні так і залишилися розмовами. Що ж, інші часи – інші розваги та цінності.
Але учасники нашої екскурсії все ж-таки змогли побачити «Голгофу», принаймні, павільйон, в якому вона виставлялася. Це можете зробити і ви, уважно роздивившись стінний розпис з лівого боку, поруч з входом до двінниці Михайлівського Золотоверхого собору. Саме там зображено київські схили, на яких серед легко впізнаваних за обрисами славетних споруд нашого міста можна побачити невеликий восьмигранний павільйон, в якому колись експонувалася панорама. Він останній з лівого боку, знаходиться на схилі і має вигляд ротонди, увінчаної золотим куполом. Тож роздивляйтеся, знаходьте, уявляйте. І любіть наш Київ, найкраще місто в світі!
Переглядів: 126 | Додав: vuppi | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: