Вітаю Вас Гість!
Вівторок, 29.11.2022, 20:50
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 129

Пошук

Архів записів

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2021 » Липень » 1 » Захід ГО "КМП ПОІ". Блукаючи старим Подолом
22:41
Захід ГО "КМП ПОІ". Блукаючи старим Подолом
28 червня 2021 року ГО «Київський міський парламент працездатних осіб з інвалідністю»,за фінансової підтримки Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації, провела пішохідну екскурсію «Блукаючи старим Подолом» З назви заходу зрозуміло, що учасники заходу побували в одному з трьох історичних районів нашого міста, тому, який за давнім висловом «працює та торгує» (принагідно нагадаємо, що, за тим же висловом, «Печерськ молиться, а Гора правит»). Вони (тобто учасники екскурсії) дізналися про те, про те, які таємниці зберігає фонтан «Самсон», як було засновано Києво-Могилянську Академію, коли і як проходив Контрактовий ярмарок, хто винайшов славетне «сухе варення» і що це таке, в якому літературному творі згадується церква Богородиці Пирогощої, в чому помилився давній літописець та ще багато іншого. Побачено було дійсно багато, але в цьому дописі хотілося б розповісти про ту споруду, яку ми НЕ побачили і не могли побачити, бо вона існує лише на давніх листівках та ще в описах мандрівників.
Мова йде про Братський монастир та його окрасу – Братський Богоявленський собор. Братський монастир було засновано 1615 року на землях міщанки Галшки Гулевичівни, а Соборну Богоявленську церкву, побудовану в кращих традиціях українського народного зодчества, закладено в центрі площі гетьманом Петром Сагайдачним 1620 р. у центрі. Зберіглося її зображення на малюнку-панорамі Києва 1651 р.
Свого розквіту Братський Богоявленський монастир і Києво-Могилянський колегіум досягають в роки гетьманування й меценатської діяльності Івана Мазепи. В листі від 21 травня 1693 р. гетьман звернувся до московських царевичів Івана й Петра І з проханням відрядити до Києва відомого московського зодчого Йосипа Старцева (ми вже згадували його ім’я в лекції, присвяченій Івану Мазепі). Зберігся панегірик художника І. Мігури, датований 1706 р., намальований на честь Івана Мазепи, у верхньому рядку якого серед шести соборів, будівництво яких фундував гетьман, зображено Богоявленський собор Братського монастиря. Хоча деякі дослідники твердять про те, що Йосип Старцев був лише виконавцем, а автором собору вважають киянина Івана Зарудного. Проти цієї версії свідчить величезний гонорар, сплачений Й. Старцеву особисто гетьманом.
Будівництво Богоявленського собору було завершено 1693 року і в ті далекі часи він був однією з найбільших споруд нашого міста в ті далекі часи. В плані собор мав слабко виражену хрестоподібну форму і нагадував давньоруський тринефний хрестовокупольний храм з шістьма опорними стінами. На західному його фасаді чітко виділялися два баштоподібних виступи. Центральний купол не набагато різнився від чотирьох інших. Фризи західного фасаду й куполів мали прикрасу у вигляді полив’яних керамічних розеток, а центрального – у вигляді зображень янголят. Фронтони, що розміщувалися над карнизами південного, північного та західного фасадів, були прикрашені розкішними бароковими картушами з барвистим живописом всередині. До 1709 року до композиції фронтону входив також і герб Івана Мазепи, але після Полтавської битви його поспіхом збили.
Скоріше за все, перший бароковий іконостас «старовинної роботи, чудового різьблення, розписаний різними фарбами і вкритий золотом і сріблом», який згорів при пожежі 1811 року, також був встановлений на кошти Івана Мазепи.
Інтер'єри собору були розписані українським художником І. Квятковським та італійським майстром Дж. Б. Скотті. Святинями храму були чудотворна ікона Божої Матері XVII століття й напрестольний срібний хрест із розп'яттям, подарований Петром Могилою. В соборній ризниці зберігався восьмикінцевий срібний хрест Петра Сагайдачного. І сам славетний гетьман, Петро Конашевич-Сагайдачний був похований в інтер’єрі храму, біля його південної стіни.
В 1756 році за проектом архітектора Степана Ковніра поруч із собором було споруджено дзвінницю, яка постраждала під час пожежі 1811 року й по тому була перебудована. Сам храм під час пожежі постраждав частково — довелося переробляти перекриття башт, а також, як було вже сказано вище, згорів іконостас. У другій половині 1810-х років відновлювальні роботи в Богоявленському соборі вів київський архітектор Андрій Меленський, який змінив форму бань та спроектував новий іконостас, вже в традиціях класицизму, який було встановлено лише в 1825 році, для якого київський художник Іван Квятковський написав 12 великих та 13 малих ікон. Цей одноярусний іконостас, який займав всю ширину храму, став одним з найкращих творінь Андрія Меленського. Справжньою його окрасою були дві барокові овальні ікони – Спасителя та Богородиці, які не лише дивом вціліли під час пожежі 1811 року, але й пізніше – після руйнації храму.
Нині вони зберігаються в колекції Національного художнього музею України.
Іконостас надбудовувася й доповнювався новими іконами в 40-х -50-х роках Х1Х сторіччя, проте наприкінці Х1Х сторіччя (в 1891 році) йому було повернуто первинну композицію, яка й зберіглася аж до 1930-х років.
В 1920-тих роках ХХ сторіччя монастир припинив своє існування, а його споруди передали під поліклініку й частково — Академії наук. Ще в 1926 році Уряд Української РСР оголосив монастирський комплекс пам'яткою архітектури республіканського значення. Однак після перенесення столиці України з Харкова до Києва Богоявленський собор й другий та третій яруси дзвіницю розібрали без усяких мотивацій. Цей акт вандалізму відбувся наприкінці 1935 року. Щоправда, в лютому 1935 року Київською обласною інспекцією охорони пам'яток було здійснено фотофіксацію споруд, що дозволило зберегти для нащадків хоча б їх зовнішній вигляд. На місці підмурків собору влаштували плац для муштри курсантів Київського військово-морського політичного училища, поруч звели житловий будинок для командирів і політпрацівників, а перший ярус дзвіниці «вбудовано» у розширену вдвічі по фасаду та надбудовану до 4 поверхів колишню будівлю крамниць побудови 1899, 1904 років. Так було знищено одну з найвизначніших пам’ятників старого Києва.
Переглядів: 76 | Додав: vuppi | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: