Вітаю Вас Гість!
23:00 Знову про наболіле | |
| 22 жовтня 2019 року відбулася перша (!) за весь період зустріч київського мера, Віталія Володимировича Кличка з громадськістю нашого міста. Своїми думками з цього приводу поділився голова ГО ВГО ВППІ, Володимир Борисович Петровський, який був присутній на цьому заході. Далі - пряма мова: "Сьогодні в КМДА відбулася зустріч з мером Києва Віталієм Кличком. Заощаджуючи наш спільний час, я не буду докладно зупинятися на перебігу зустрічі в цілому. Всі зацікавлені зможуть переглянути інформацію про неї в матеріалах Громадської ради при КМДА. Зазначу лише, що це була перша зустріч мера Києва з Громадською радою нинішньої каденції з часу, коли Віталій Володимирович був обраний мером міста Києва. Однак він публічно пообіцяв, що в подальшому такі зустрічі будуть регулярними. Після короткого виступу нашого мера про справи в місті весь подальший час (близько 1,5 години) був відведений на запитання громади і спілкування з нею. Питання були різноманітними, з різних областей життєдіяльності міста. Я ж зупинюся лише на проблемах соціальної політики, які висвітлювали Віталію Володимировичу Іван Миколайович Марусевич і я, як голова Комітету з питань соціальної політики Громадської ради при КМДА, а також голова Громадської ради Фонду соціального страхування України. Іван Миколайович докладно зупинився на проблемах стаціонарного лікування людей з інвалідністю в лікарнях міста, в першу чергу – на тому, що ці лікарні не пристосовані для перебування в них людей з інвалідністю в цілому і людей з проблемами опорно-рухового апарату – зокрема. Мій виступ також був присвячений питанням соціальної політики. На початку виступу я наголосив на тому, що соціальна політика – це не лише соціальний захист, а й економіка, фінансова політика, комунальна власність, транспорт, освіта, культура, безбар’єрне середовище, реабілітація тощо. І те, що соціальна політика може бути ефективною лише тоді, коли всі ці питання будуть вирішуватися в комплексі (а саме це зрозуміли в країнах Євросоюзу, і тому люди з інвалідністю, літні люди, діти в них захищені на законодавчому рівні), а не через спробу вирішити якийсь один конкретно взятий її напрямок, необхідно зрозуміти як на державному, так і на місцевому рівні. Нерозуміння цього постулату призвело до того, що соціальної політики, як комплексного процесу, не існує поки що ні в державі, ні в Києві, столиці України. В цьому дописі я не буду зупинятись на тому, що неефективність соціальної політики приводить до серйозних зловживань в цій сфері, про що вже говорилося неодноразово, і до чого ми ще будемо повертатися. І неважливо, чи ці зловживання здійснюються навмисно, чи через брак рівня фаховості тих, хто нею займається. Відповідальність в тому і в іншому випадку має бути обов’язково, хоч в відрізнятися своєю вагою. Не можна сказати про те, що в місті Києві взагалі немає спроб щось змінити в цьому напрямку. Щомісячні засідання Київського міського комітету доступності, під керівництвом заступника міського голови, Марини Петрівни Хонди і за активної участі громадськості з числа людей з інвалідністю намагаються розворушити застиглий роками стан справ. Однак результати цих спроб, точніше – їх відсутність, говорять про те, що, з одного боку, наявність цілої низки об’єктивних і суб’єктивних причин не дає змоги реально зрушити з місця вирішення проблем людей з інвалідністю, з іншого ж боку – все одно ця робота стосується лише питань безбар’єрного середовища. Напевно, одна з головних причин, що країни Євросоюзу зрозуміли, за яким принципом необхідно будувати соціальну політику, а Україна – й досі ні, полягає в тому, що держава, як і органи місцевої влади, зобов’язана розробити та впровадити зрозумілі, прозорі правила гри. І це, до речі, стосується не лише соціальної політики. Виконання цих правил має бути обов’язковим для всіх, і вони вже давно працюють в країнах Європи. Наступне: влада зобов’язана надати фінансовий ресурс, в першу чергу – об’єднанням громадян, які займаються проблемами людей з інвалідністю, для реалізації ними захисту людей з інвалідністю, бо саме вони (об’єднання громадян) краще знають, що необхідно для цього робити. Безперечно, відповідні органи влади мають здійснювати контроль за використанням цих коштів, в свою чергу – об’єднання громадян мають здійснювати контроль за виконанням органами влади функціональних обов’язків, покладених на них чинним законодавством. Однак контроль за дотриманням чинного законодавства виконавчими органами влади і суб’єктами недержавної сфери економіки, як комплексного процесу, що охоплює різні галузі економіки і соціальної політики, про що говорилося вище, виконання всіма структурними підрозділами влади покладених на них зобов’язань і коригування, в разі необхідності, процесів, з метою вирішення проблем людей з інвалідністю не за формальними, а за реальними потребами цих людей, у всьому світі здійснює суб’єкт, який не лише найкраще фахово розбирається в цій проблемі, але і здатний охопити весь комплекс життєдіяльності, який містить в собі соціальна політика. Для кожного напрямку він свій. Для дітей – уповноважений з прав дитини, для захисту прав – уповноважений з прав людини, для людей з інвалідністю – уповноважений з прав людей з інвалідністю. Якщо уповноважені з прав людини, з прав дитини тощо у нас є, то уповноваженого з прав людей з інвалідністю, в даному разі – на рівні міста Києва, не існує. Без створення такої служби уповноваженого з прав людей з інвалідністю соціальна політика в частині вирішення проблем цієї категорії населення так і продовжуватиме бути неефективною. ЇЇ неефективність протягом всіх років незалежності – тому найкраще підтвердження, бо ця робота має вестися в постійному, щоденному режимі. І не однією людиною, а Службою уповноваженого. Цілком зрозуміло, що те, що я кажу, може не завжди подобатися тим чи іншим очільникам влади, але це потрібно говорити, інакше ніколи й нічого не зрушиться з місця, а життя у нас, людей з інвалідністю, як, втім, і у інших людей, одне. І воно, в силу хвороби, не прогнозоване. У нас немає часу чекати, коли хтось змилостивиться над нами. Ми ж, зі свого боку, повинні допомагати очільникам органів влади приходити до думки, що проблеми людей з інвалідністю потребують негайного вирішення, і це так само важливо, як проблеми економіки, фінансової політики тощо. Як і кожен зі здорових людей в будь-яку мить може стати інвалідом. Це, до речі, стосується і тих фізично здорових людей, нажаль, і з числа представників громадськості також, які, вважаючи, що вони успішні бізнесмени, політики, просто щасливі молоді люди, дозволяють собі зневажливо ставитися до проблем соціальної політики і тих, хто озвучує ці проблеми. «Завтра» може бути різним. Завершити інформацію про зустріч з мером міста Києва Віталієм Кличком хотілося б на мажорній ноті, а саме поздоровити голови Громадської ради при КМДА, Богдана Станіславовича Назаренка з обранням його радником мера міста Києва і підкреслити, що ця пропозиція була підтримана всім залом. Цей крок київського мера дає підстави сподіватися, що і всі інші питання, які піднімає громада нашого міста, також будуть вирішуватися ефективно і на користь киян" Прикріплення: Картинка 1 · Картинка 2 · Картинка 3 · Картинка 4 · Картинка 5 · Картинка 6 · Картинка 7 | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |