Вітаю Вас Гість!
14:36 Черговий проект програми "Реабілітація туризмом" | |
| З 07 по 10 серпня 2019 року, в рамках постійно діючої програми "Реабілітація туризмом" організація провела проект "Вилкове - місто в дельті Дунаю". Хотів би зауважити, що цей проект - далеко не перший, ми постійно мандруємо Україною, яка є надзвичайно красивою та різноманітною, від Карпатських гір до Херсонських степів та дельти Дунаю. Наш проект спрямований саме на популяризацію історії та культури України шляхом проведення реабілітаційно-туристичних заходів і відвідування членами організації найцікавіших, найяскравіших міст та місцевостей нашої держави, які її презентують. А тепер - слово незмінному розробнику маршрутів та гіду наших мандрівок, Світлані Петровській. "Вилкове - насправді дивовижне місто, яке небезпідставно порівнюють з Венецією. Але, якщо ви мрієте про палаци, пісні гондольєрів, муранське скло тощо, то вам точно не сюди. А для тих, хто мріє про подорожі, любить свою державу та її історію, я хотіла б трохи розповісти про Вилкове та особливості його життя. А розповісти, повірте, є про що, адже заснували це місто російські старовіри, так звані липовани, які втекли від релігійних переслідувань після ніконіанской розколу російської ортодоксальної церкви. І зараз липовани представляють більшість населення міста. Крім того, цю територію активно заселяли донські козаки, які вперше оселилися в дунайських плавнях в 40-х роках XVII століття, і запорізькі козаки, які втекли від переслідувань після зруйнування Запорізької січі. В ті часи Вилкове називалося «поселення Липованське». Понад два століття в дельті Дунаю люди будували свої будинки з очерету, обмазані глиною, на численних острівцях, загублених серед природних проток, єриків, якщо по-місцевому. Річка давала їм їжу і роботу, служила головною дорогою і вкривала від переслідувачів. Що ж змінилося за останні роки? Понад два століття в дельті Дунаю люди будували свої будинки з очерету, обмазані глиною, на численних острівцях, загублених серед природних проток, єриків, якщо по-місцевому. Річка давала їм їжу і роботу, служила головною дорогою і вкривала від переслідувачів. Що ж змінилося за останні роки? По-перше, катастрофічно обміліли єрики. А сталося це тому, що їх практично перестали чистити від мулу, неймовірно родючого, але і вкрай плодовитого, здатного за кілька років утворити, наприклад, новий острів в дельті Дунаю. І, якщо за часів Радянського союзу, простим, але ефективним важелем тиску був дозвіл на лов риби в прикордонній зоні (а якщо не почистив єрик біля свого будинку, то не бачити тобі його на віки віків!), То зараз, на жаль, такі важелі відсутні. По-друге, закрилися риболовецькі колгоспи (що й не дивно) і рибопереробний завод. Рибу ловлять, звичайно, як без того, але не в промислових масштабах. Практично в кожному будинку вирощують виноград місцевого сорту «Новак», який не росте більше ніде в Україні. З цього винограду виходить чудове червоне сухе вино, а деякі винороби виготовляють також біле, більш близьке до напівсолодкого. А ще Вилкове славиться чудовою незайманою природою, це величезний біосферний заповідник, дивовижний за красою і неповторний за кількістю своїх мешканців. Рожевий і кучерявий пелікани, сіра, руда, велика і мала чаплі, орлан-білохвіст, баклани, чайки і ще більше 200 видів птахів мешкає в дельті Дунаю. За три дні, проведені на турбазі, ми побували на так званий «нульовий кілометр» і спробували юшку по липованських рецептом, пройшли на човні по «малому шляху до птахів», спершу по ВИЛКІВСЬКИЙ вулицях, а потім по протоках в плавнях, бачили рожевих пеліканів і чапель. А ще разом з орнітологом і експертом з управління водно-болотними угіддями, Михайлом Єрофійович Жмуді, дісталися до заповідного Єрофєєва острова, на якому знаходиться місце і водяним буйволам, і диким кабанам, і пеліканам, і білохвіст орланів, і багатьом іншим видам тварин і птахів . Саме Михайло Єрофійович - ініціатор та ідейний натхненник тієї самої наочності, якої заповнена турбаза «Пелікан-тур». Яким ми побачили сучасне Вилкове? Це місто, в якому на три церкви - дві старообрядницькі, місто, де жителі островів як і раніше обходяться без електрики (я не говорю про центр, мова йде саме про острівцях в плавнях) і будують своє життя, підкоряючись сонця; де уздовж вулиць тягнуться дерев'яні містки, а по центру цих вулиць ідуть човни- плоскодонки і моторні катерки (це якщо єрик не висох, в іншому випадку - ніхто нікуди не йде, а вдома просто розділяє глинистий яр). Вилкове - місто, де все знають всіх, де, як у давнину, можна забігти до сусіда зі своєю проблемою і отримати допомогу. А ще у Вилковому катастрофічно мало роботи, тому молодь виїжджає до великих міст, залишаючи старі будиночки з тростини, прохолодні влітку і теплі взимку і городи в плавнях, на яких привільно росте виноград сорту «Новак». Вилкове - місто, де людина живе в гармонії з природою, відчуваючи себе крихітною піщинкою в величезних пісковому годиннику, ім'я яким - Нескінченність. Три неповних дня промайнули непомітно, в них вистачило часу і для трьох дуже змістовних екскурсій, і для самостійної прогулянки по містках над єриками, і для купання в Дунаї, і для післяобіднього відпочинку. Яке щастя, що вони були в нашому житті, ці три щасливих і безтурботних дня! І як шкода, що Вилкове, яке по праву називають українською Венецією, до сих пір так мало відомо навіть в Україні, не кажучи вже про закордонних туристів!" | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |