Вітаю Вас Гість!
Вівторок, 28.09.2021, 19:39
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 125

Пошук

Архів записів

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2021 » Липень » 30 » Друга частина лекції з циклу "Як жили кияни в давні часи", 28.07.21
22:04
Друга частина лекції з циклу "Як жили кияни в давні часи", 28.07.21
28 липня 2021 року ГО «Київський міський парламент працездатних осіб з інвалідністю», за фінансової підтримки Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації, провела другу лекцію з циклу «Як жили кияни в давні часи». Друга лекція була присвячена побуту киян. Слухачі дізналися зокрема, якими принципами керувалися будівельники за часів Київської Русі, які овочі росли на городах київських мешканців, якими предметами та з яких матеріалів вони залюбки користувалися, чим відрізнялися від інших замки, виготовлені київськими ковалями, як вдягалися і чим прикрашали себе кияни та киянки, чому навчали в київських школах і, нарешті, якими технологіями володіли давньоруські ювеліри. Так, мова зараз піде саме про перегородчасту емаль, яка є однією з найскладніших ювелірних технологій київської давнини.
Історія виникнення перегородчастої емалі розпочинається, наче дивна казка. Принаймні, за свідченням візантійського автора Дорофея Моневмасійського, для створення першого виробу з емаллю (престолу імператора Юстініана в Константинопольській Софії) імператор запросив «мудрих мужів» і «майстерних художників» і наказав покласти в спеціальне «горнило» інгрідієнти загальною кількістю понад сімдесят, серед яких були золото, срібло, електр, скло і безліч дорогоцінних каменів, в тому числі - алмази, смарагди, рубіни. В результаті сміливого експерименту було отримано дивовижний витвір мистецтва, що об'єднав і примножив властивості всіх своїх складових.
У наведеній вище оповіді правда тісно переплітається з вигадкою, адже емаль - справді сплав багатьох інгридієнтів, який отримується в вогні і володіє властивостями, притаманними коштовному камінню: опалу, смарагду, алмазу. Тож не дивно, що візантійці, які надзвичайно поетично описали створення перегородчастої емалі, по праву вважаються визнаними метрами у виготовленні ювелірних виробів в цій техніці.
Саме візантійські майстри, які з тих чи інших причин покинули батьківщину, навчили своєму мистецтву давньоруських і грузинських ювелірів. Однак вироби з перегородчастої емалі не лише прижилися на давньоруському грунті, а й здобули на ньому унікальні й самобутні риси. Хоча б тому, що, на відміну від грузинських, давньослов’янські ювеліри (їх називали «златоковалями») здебільшого використовували навички виготовлення виробів з емаллю не для церковних, а для світських виробів, і зокрема – прикрас (колтів, діадем, хрестів, ланцюгів тощо)
І досягли в своїй справі досить значних висот. Хіба що якість емалі була трохи гіршою за візантійські зразки, що й дозволяє відрізнити давньоруські вироби від візантійських. Це, а ще написи на виробах, які містять орфографічні помилки. Нам відомий приблизний час, коли в Києві з'явилася перша майстерня з виробництва цих унікальних виробів (середина Х1 століття), а також точний час, коли вони були знищені (1240 рік).
Тож давайте спробуємо уявити, як робилися ювелірні прикраси з емаллю, які вважаються найскладнішими виробами давньоруських «златоковалів». І допоможуть нам в цьому предмети, знайдені під час розкопок В.В. Хвойки на садибі Петровського (м. Київ). Археолог знайшов і дослідив дві ювелірні майстерні, в одній з яких було знайдено два надзвичайно цікаві предмети. Перший з них являє бронзовий шаблон у вигляді плоскої тонкої, майже круглої пластинки з невеликою напівкруглої виїмкою в верхній частині. У пластинці прорізані наскрізні отвори в вигляді силуетного зображення пари птахів, між якими розташовано також силуетне, дуже схематизированное зображення рослини. Другий предмет являє собою бронзове коло з опуклою верхньою поверхнею і пласкою нижньою. Як на нашу думку, за допомогою шаблону вигинали золоті перетинки для розмішення на ювелірному виробі. А от стосовно кола думки дослідників розходяться.
Для того, щоб отримати барвисте зображення на золотій пластині, майстер наносив на неї вглиб загальний контур малюнка (ось для цього і був потрібний шаблон), а потім на дні отриманого поглиблення намічав місця, де повинні бути припаяні перегородки. До речі, для виготовлення ювелірних прикрас з емаллю золото застосовувалося зі значною (20-30%) домішкою срібла. Потім ювелір переходив власне до виготовлення перегородок. Вони робилися з найтонших смужок золота в 0.5-2 мм висоти. Смужки вигинались за малюнком і за допомогою спеціального клею розміщували на пластині. У результаті майстер отримував заготовку прикраси, на якій золотими смужками було викладено контури майбутнього візерунку. Причому кожен колір мав знаходитися в межах окремої перетинки.
По завершенні роботи по золоту в кожну клітинку насипалася емаль (розтерта на порох склоподібна маса) різних кольорів, а потім вся конструкція відправлялася в спеціальну піч, де й запікалася при високих температурах. Емаль плавилася і міцно поєднувалася з золотом. Від уміння майстра залежало вийняти з вогню виріб саме тоді, коли емаль розплавилася, але ще не втратила бажаного кольору від перегріву. Остудивши річ, майстер обережно проковував виступаючі краї золотих перетинок, шліфував поверхню емалі, полірував її і, при потребі, прикрашав дрібним річковим перлами.
Цікаво, що, досліджуючи обидві ювелірні майстерні, В. В. Хвойка знайшов дуже багато скляних прикрас. Загалом, в всіх відомих на сьогодні ювелірних майстернях, які виробляли вироби з перегородчастою емаллю, виготовлялися також прикраси зі скла, тобто обидва ці виробництва були нерозривно пов'язані. Важливо також і те, що давньоруські майстри не займалися сліпим копіюванням ювелірного мистецтва візантійців, а переосмислювався його і створювали оригінальні вироби, що володіють впізнаваним дизайном. Від візантійських вони відрізнялися меншою філігранністю, але більшою виразністю. Давньоруські майстри віддавали перевагу варіаціям кількох основних кольорів - білого, червоного і синього.
До нашого часу дійшло близько 150 прикрас з перегородчастої емаллю, і велика частина з них була зроблена в князівських і монастирських (Лаврська) майстерень Києва. Золоті прикраси з різнокольорового перегородчастої емаллю знайдені в основному в столичних княжих містах, але поряд з дорогими прикрасами існували речі і для менш заможного населення, виконані з мідних сплавів з подальшою позолотою.
Вишукана техніка перегородчастої емалі по праву вважається складною і найбільш трудомісткою. Навіть пролежавши сотні років в землі вироби з емаллю, в більшості випадків, відрізняються такою яскравістю кольорів, ніби тільки-но вийшли з ювелірної майстерні.
Надзвичайно цікавими є фантастичні сюжети, які ми можемо побачити на чудових емалевих прикрасах давньоруського виробництва: сирини і птахи поруч з деревом життя, обрядові роги й грифони тощо. Всі вони мають язичницьку суть і пов'язані з обрядової тематикою і культом родючості.
Лише поступово язичницька атрибутика поступилася місцем зображенням нових святих, які, втім, так і не змогли її витіснити. А можливо, для цього просто не вистачило часу. Адже
в 1-й половині Х111 сторіччя, під час навали монголо-татар, київські (і не тільки) ювелірні майстерні були знищені, а майстри загинули або потрапили в полон. Так припинило своє існування унікальне мистецтво, так і не відроджене в нашій державі навіть через багато століть. Слід зазначити, що сучасні ювеліри роблять спроби відтворити давньоруські вироби, використовуючи технології київських майстрів, але такі випадки є досить поодинокими.
А ось грузинські майстри пішли власним шляхом і, запозичивши найкраще у візантійських ювелірів, зуміли створити власну емальєрну школу та зберегти надбання протягом багатьох віків. Але це вже - зовсім інша історія.
Переглядів: 10 | Додав: vuppi | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: