Вітаю Вас Гість!
12:30 Лекція ГО КМП ПОІ від 27.07.21 | |
| 27 та 28 липня 2021 року Київський міський парламент працездатних осіб з інвалідністю провів 2 лекції з циклу «Як жили кияни в давні часи». Перша з них проходила в рамках заходів, проведених в бібліотеці імені Василя Симоненка і була присвячена слов’янській дохристиянській обрядовості, зокрема – обрядам, пов’язаним з народженням дитини та обранням її імені, весільній обрядовості тощо. Зважаючи на те, що датою проведення лекції було обрано переддень Хрещення Русі, нам хотілося б зупинитися на причині, яка дозволила мешканцям нашого міста досить легко сприйняти обряд хрещення як складова християнської релігії. Виявляється, корені занурення немовляти у воду, як складоврї частини хрещення, сягають ще дохристиянських часів. І існували вони у зовсім різних народів. Але, напевно, про це варто було б розповісти докладніше. Вже за християнських часів у різних народів існувало вірування, що немовля має бути охрещене якнайскоріше, бо, якщо воно помре, то не потрапить до раю, не будучи хрещеним. Так і буде блукати неприкаяною душею. Пам’ятаєте «Тема О’Шентера», безсмертну віршовану повість Роберта Бернса, події якої відбуваються в закинутій церкві: «Тут были маленькие дети, что мало пожили на свете и умерли, не крещены, в чем нет, конечно, их вины…»? Саме тому дитинку хрестили майже одразу після народження. В наші дні ситуація трохи змінилася, термін хрещення може бути трохи відсунутний. Та, все ж-таки, бажаючи долучити новонародженого до християнської релігії, батьки несуть його до церкви, де священик хрестить його, опускаючи в купіль з водою. Тим часом, звичай занурювати немовля в воду (чи, принаймні, кропити нею) відзначений у самих різних народів. Зокрема, так робили скандинави в епоху вікінгів. Дуже довгий час це пояснювалося впливом християнства. Однак потім подібні звичаї були зафіксовані у народів, що ніколи навіть не чули про християнство! У чому ж тут справа? Сучасні ж вчені бачать тут відгомін найдавнішого ритуалу долучення нової людини до Космосу. Так-так, ні більше ні менше. Як це робилося? Батько (голова родини) урочисто виносив новонародженого і показував його Небу і Сонцю (обов’язково такому, що лише сходить - на довге життя!), домашньому Вогнищу, Місяцю (знову-таки зростаючому, щоб дитя добре росло), прикладав до Землі-Матері і, нарешті, занурював у Воду (або кропив, якщо було холодно). Таким чином малюка «представляли» всім Божествам Всесвіту, всім його стихіям, віддаючи під їхнє заступництво. Ось вам і «варварські», «примітивні» культи, «морок язичництва». Не існує «примітивних» народів, епох, культур і релігій, у кожної своя мудрість та краса. Примітивними буваємо лише ми, в нашій власній ліні і невігластві, в нашому небажанні що-небудь знати. І це стосується переважної більшості прикмет та звичаїв нашого народу, які є звичними й, нібито, зрозумілими, маючи при цьому надзвичайно глибоке коріння й вагомі передумови виникнення. Прикріплення: Картинка 1 · Картинка 2 | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |