Вітаю Вас Гість!
15:19 Лекція "Польова квітка українського живопису Катерина Білокур" | |
| 20 липня 2023 року Літературному салоні видавництва Саміт-Книга ( Київська обласна бібліотека для дітей) ГО "ВГО "Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів", спільно з БО "Київський міський благодійний фонд "Інтеграція" організували проведення леції-демонстрації «Польова квітка українського живопису Катерина Білокур». Щиро вдячні всім, хто, попри шалену спеку й досить напружену атмосферу цих літніх тижнів, знайшов можливість стати гостями Літературного салону та почути історію життя незрівняної Катерини Білокур, і, за традицією, пропонуємо до вашої уваги одну зі сторінок її біографії. «Період кінця 40-х – середини 50 х років ХХ століття був для Катерини Білокур найурожайнішим, судячи з кількості виконаних художньо довершених творів, але, водночас, і найстражденнішим. Їй повсякдень дошкуляли власні недуги, зовсім злягла хвора й дуже немолода мати, а отже одні, хоча й золоті, але фізично недужі руки художниці випало порання на городі, коло хати, добування дров, готування їжі, доглядання матері... В листі Катерина Василівна скаржиться: «…Я тільки плачу, дивлячись, що стоять полотна, а я ось ношу у хату торф, а з хати виношу попіл, шукаю і рубаю дрова на розпал торфу, перу ганчірки, топлю піч, ходжу біля хворої матері, пораю їхню козу, бодай вона їм здохла! – от так і проходять мої дні. Та і сама хвора. І я тепер не художник, а попелюшка…». Душа художниці рвалася до «святого малювання», яке принесло їй славу і широке визнання. Однак в повсякденному сільскому житті, сповненому тяжкою, здебільшого – ручною працею, їй не було звідки чекати на допомогу. Тим більше, що, за пізнішими спогадами односельців, і районне і місцеве керівництво роками залишалося злочинно байдужим до побутової необлаштованості талановитої жінки. Бо, бачте, ні вона, ні її батьки не були колгоспниками. І не прославляла владу. Єдина її «офіційна» робота, присвячена 30-літтю Жовтня, нібито й гарна, але ж намальована на фанері. Та й від інших картин Катерини Василівни відрізняється настільки ж разюче, як гербарій від живої квітки. Чи от попросили її подарувати картину секретареві райкому. Художниця, ніби, й не відмовила та, окрім овочів, на тому натюрморті зобразила розпочату пляшку коньяку і чарочку, що були незмінними атрибутами на столі керівника-партійця. Знущається? І, напевне, лише сама Катерина Білокур знала, чого їй коштувала відмова зобразити «вождя всіх народів Сталіна» до ювілею цього людожера (лист щодо цього зберігся в архівах). Відповідь художниці була короткою, проте вичерпною: «Не доросла». Саме через непоступливість характеру і міцний сталевий стрижень, який жодного разу не дозволив Катерині Василівні вчинити наперекір власним переконанням, епопея з присвоєнням звання «Народний художник України» затягнулася на довгих 4 роки. І це при тому, що на той час роботи геніальної художниці були відомі не лише в межах СРСР, але й за кордоном. Лише в 1956 році, менш ніж за 5 років до смерті, здійснилася мрія її життя – Катерину Білокур нарешті було названо «тим святим словом» – художник!». | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |