Вітаю Вас Гість!
Вівторок, 29.11.2022, 21:01
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 129

Пошук

Архів записів

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2021 » Червень » 3 » По кому дзвонить двін?
16:12
По кому дзвонить двін?
Екскурсію, про яку зараз піде мова, ми планували провести значно раніше, приурочивши її до річниці Куренівської трагедії. Але втрутилися обставини непереборної сили, зокрема – значне погіршення карантинної ситуації в місті Києві. Ось так і вийшло, що екскурсія «По кому дзвонить дзвін» (Бабин Яр та річниця Куренівської трагедії) для членів Печерської місцевої (районної в місті Києві) організації ВГО «Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів» відбулася в понеділок, 31травня 2021 року.
Скажу одразу: ця екскурсія є надзвичайно важкою для слухачів та складною в емоційному плані для екскурсовода, що й не дивно, зважаючи на її тему. Тому спробуємо зосередися на увагу саме на побаченому, не переповідаючи почуте. Тим більше, що моторошні подробиці розстрілу десятків тисяч людей, живих людей, жінок, дітей, людей похилого віку зараз відомі практично всім, хто хоче і може почути. Зауважу лишень що Бабин Яр – це перший випадок тотального знищення мирного населення за національною ознакою. Розстріли військовополонених, членів підпільних та націоналістичних організацій, ромів, психічно хворих – все це буде пізніше. А тут за три дні вбивають мирних громадян, які не можуть чинити опір, лише за те, що вони є євреями…
Тож, попри те, що й сьогодні на алеях парку досить багато відпочиваючих, з перших кроків по його алеях відчуваєш якусь моторошну тінь, яка ніби висить над твоєю головою. Чорні ліхтарі максимально простої форми, пам’ятні дошки, гранітні глиби з маленькими окулярами, зазирнувши до яких можна віртуально потрапити до Бабиного Яру в 1941 році, простий, але надзвичайно емоційний по суті пам’ятник загиблим дітям – все це створює відповідну атмосферу.
Однією з найбільш вражаючих в психологічному плані можна назвати аудіовізуальну інсталяцію «Дзеркальне поле». Зовні вона доволі проста: кругле дзеркальне поле, складене з відшліфованих плит, з якого виростають колони, що символізують Дерево життя. Колони і дзеркало під ногами прострілені сотнею тисяч куль того ж калібру, яким вбивали людей в Бабиному Яру. Кожна людина, що вступає в зачароване коло, бачить в ньому та на колонах себе, своє відображення, посічене кулями. Опинившись всередині кола, починаєш чути музику Равеля, Шнітке, українських та єврейських композиторів, українські, єврейські та ромські поминальні пісні, що є ніби фоном. А потім тебе оточують імена загиблих, переведені у звук за допомогою спеціального алгоритму. Кожна буква в івриті має власне число, а імена загиблих перекладаються в цифри, які задають висоту звуку і відтворюються акустичним органом. Знаходячись в центрі дзеркального кола, відчуваєш себе в оточенні десятків і сотень імен, які шепочуть, вигукують, плачуть навколо, звертаючись до нас, нинішніх, ніби вже з потойбіччя, де немає часу, сліз та смутку. Це найбільш вражаюча частина меморіального комплексу «Бабин Яр».
Як не дивно, найменш вражаючою на сьогоднішній день є офіційний пам’ятник жертвам Бабиного Яру, зведений в 1976 році. На тлі надзвичайно людяних композицій він виглядає тим, чим фактично і є: радянським офіциозом, густо замішаним на радянській же пропаганді. Втім, не будемо забувати, що цей пам’ятник був першим, і історія його зведення також була дуже і дуже не простою…. Але це вже зовсім інша історія.
Другу частину нашої екскурсії було присвячено Куренівській трагедії 13 березня 1961 року, сумні роковини якої кияни відзначили в цьому році. Важко навіть підібрати слова, щоб розповісти про цей моторошний жах, який забрав величезну кількість життів наших громадян (лише за офіційними даними їх було 145, насправді ж – в рази більше), а ще більшу кількість безповоротно зруйнував. Тим більше, що повну правду про ці страшні події ми не дізнаємося ніколи: значна кількість матеріалів була знищена радянською владою.
Якщо коротко, то в 50- роках Київ переживав будівельний бум. Поблизу Бабиного Яру працювали цегельні заводи, що скидали пульпу (суміш води та грунту чи гірської породи) саме до яру, здебільшого – до приярку № 3, куди за 10 років потрапило 3 млн 191 тисю кубічних метрів цієї суміші. Перед катастрофою загальна площа намиву, розташованого на висоті 40-60 м над рівнем житлового району Куренівка, складала близько 1 квадратного кілометру! Замість бетонної дамби, яку мали б збудувати за всіма правилами, було споруджено земляну, що поступово руйнувалася та навіть підтікала. І ось 13 березня 1961 року біля 8:30 ранку сельовий вал висотою 4 метри й шириною 20 метрів прорвав дамбуі зі швидкістю 5 м\с понісся вниз, на мирну Куренівку, руйнуючи все на своєму шляху. А люди внизу поспішали на роботу або завершували свої нехитрі вранішні справи… Далі – мовчання. Мовчання киян, які за лічені секунди втратили близьких, мовчання київської влади, яка не знайшла в собі сил навіть назвати правдиву кількість загиблих і покарати винних. Довгий час по тому з вуст вуста переказували слова про те, що це була помста Бабиного Яру за невизнання трагедії 1941 року та намір тодішньої влади зробити на його території розважальний парк. Так одна страшна трагедія потягнула за собою іншу.
Перший пам’ятний знак невинним жертвам з’явився біля Подільського трамвайного депо (раніше – депо імені Красіна), яке одночасно втратило 50 співробітників.
І лише в 2006 році в пам’ять про ці страшні події було зведено ще один пам’ятник – у вигляді гранітного дзвону та двох каменів, що стоять під кутом один до одного. Учасники екскурсії побували біля нього, але вже не побачили чорного дзвону, лише залишки від нього. Важко уявити, чия рука піднялася зруйнувати цей скорботний пам’ятний знак, але нині він відсутній.
В 2021 році на місці прориву дамби, було встановлено зовні непоказний цегляний монумент-інсталяцію (автор – Олег Шовенко). Саме тут сформувалася величезна хвиля з мулу, так звана пульпа, яка, рухаючись з величезною швидкістю, заживо поховала киян. В верхній частині інсталяції, закоркована в спеціальному акваріумі, безперервно булькотить реконструйована пульпа, яку відділяє від зовнішнього світу лише тонке скло.
В основі монументу лежить колона, що складається з більш ніж 100 цеглин, з яких протягом останніх 200 років будувався Київ. Найдавніша цеглина в інсталяції датується 1834 роком, практично на всіх можна роздивитися клейма фабрик, що їх виготовили, та навіть відбитки дитячих долоньок. Надзвичайно символічним є те, що пульпа над цеглинами зібрана в кількості, що знадобилася б для виготовлення всіх цеглин основи. А це – 600 літрів.
Також до монументу було вмонтовано монокуляри, які показують унікальні кадри з документального проекту Сергія Лозниці «Бабин Яр. Контекст», на яких можна побачити, як створювалося озеро з пульпи, що в кінцевому підсумку стало причиною трагедії.
Так, екскурсія виявилася дійсно непростою, а надто – в емоційному плані. Але хто сказав, що часи бувають легкими? Ми не обираємо часи, вони обирають нас. Від нас залежить пам’ять, звичайна людська пам’ять. А якщо ми пам’ятаємо про страшні події, завжди є шанс уникнути їх в майбутньому.
На завершення допису хочу висловити щиру подяку Печерській районній державній адміністрації міста Києва за фінансову підтримку, завдяки якій стало можливим виконання проекту в цілому та проведення екскурсії «По кому дзвонить дзвін» (Бабин Яр та річниця Куренівської трагедії) зокрема.
Переглядів: 95 | Додав: vuppi | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: