Вітаю Вас Гість!
15:05 Польова квітка українського живопису Катерина Білокур | |
| 13 липня 2023 року (в четвер) в приміщенні Центральної районної бібліотеки Голосіївського району за адресою: вулиця Юлії Здановської (колишня вулиця М. Ломоносова), 24 відбулася Лекція-демонстрація «Катерина Білокур». Тема лекції – життя та творчість української художниці Катерини Білокур – є надзвичайно цікавою та захоплюючою, такою, що гарантовано не залишить байдужим жодного зі слухачів. Недаремно ж пізніше Олесь Гончар писав про неї так: «Її життєпис– то як роман, сповнений драматизму, де було й нерозділене кохання, і чиєсь нерозуміння, де були й конфлікти з близькими людьми, і причиною всьому була та ж таки одержимість, нездоланна відданість мистецькому покликанню» Пропонуємо всім бажаючим прочитати лише одну сторінку цього роману, яка розповідає про вчителів Катерини Василівни, з якими їй, як на нашу думку, надзвичайно поталанило: « Значну, якщо не вирішальну, роль у формуванні Катерини Білокур, як особистості, відіграли вчителі Іван Григорович та Ніна Василівна Калити. Вони приїхали за направленням у село Богданівку в 1924 році. І практично одразу ж подружжя зацікавилось долею талановитої дівчини. Пізніше Ніна Василівна згадує: «У Богданівці ми почули розповіді про дивну дівчину, яка на гуляння не ходить, від заміжжя відмовляється, хоч її і сватають, одягається в темне вбрання і малює на стінах півники та різні квіти, затуманила собі голову стати художницею. Чого тільки про неї не говорили! На жаль, поганого, злого, а не доброго. І мене, і мого чоловіка зацікавила ця «химерна художниця» і ми знайшли привід зайти до її хати». Так, при ближчому знайомстві Катря дійсно виявилася дуже здібною та допитливою, тож вчителі вирішили допомогати дівчині. Відчувши в ній жадібну тягу до літератури, живопису, до надбань світової культури в цілому і виявивши прогалини в стихійній самоосвіті, вони тактовно й ненав’язливо спрямовують її інтелектуальний розвиток у потрібне річище, допомагаючи Катерині розширювати світогляд, обговорюючи з нею прочитані книжки, якими самі ж і забезпечували дівчину і навіть навчаючи азам живопису (Іван Калита був художником-аматором, але, за свідченням його дружини, набагато менш обдарованим, аніж його учениця. Ніна Василівна описувала процес навчання так: «Іван Григорович лише «підштовхував» її – підказував, як змішувати фарби, щось там пояснював їй, що таке композиція, перспектива, орієнтував її за браком полотна малювати на фанері, картоні». Він «…тільки контролював її малювання, спрямовував його в потрібному напрямі, бо ж вона в живопису, графіці була набагато талановитіша від нього... Траплялося, що впадала у відчай, але Іван Григорович її заспокоював, вселяв віру в те, що вона талановита від природи, що художником обов’язково стане, якщо не відступить від мети». Зрештою Катря таки повірила в свій талант, і багато працювала самотужки. Сама ж Ніна Василівна познайомила Катерину з творчістю Тараса Шевченка і подарувала їй «Кобзаря», що й досі стоїть у будинку-музеї художниці — у кутку під іконою Божої Матері. Тарас Шевченко перетворився для дівчини на порадника та навіть духовного батька. Тож протягом всього життя вона зверталась до нього як до живого: і плакала, і просила поради, і вірила, що якби їм випало жити в один час, то він би обов’язково допоміг. «Ніщо не вдіяло такого враження, як «Кобзар». Як взяла його в руки, наче хто дання дав: засіло на все життя те велике слово — Художник». Дев’ять років тривала дружба родини Калитів та їхньої талановитої учениці і припинилася лише в 1933 році, коли вчителі переїхали на Житомирщину, подарувавши Катерині на згадку частину своєї бібліотеки, яку вона поповнювала протягом всього життя» Захід продовжився українськими піснями в аматорському виконанні, оповіданнями про непрості людські долі і чаюванням зі різноманітними смаколиками. Організатором лекції є БО «Київський міський благодійний фонд «Інтеграція», спільно з ГО ВГО "Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів". Захід проходив за підтримки Департаменту суспільних комунікацій Київської міської державної адміністрації та організаційної підтримки ГО ВГО «Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів». Дякуємо всім: і тим, хто підтримав наш захід, і тим, хто знайшов час та можливість прийти на нього, незважаючи на літню спеку та повсякденні справи, що, як відомо, не закінчуються ніколи. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |