Вітаю Вас Гість!
Середа, 12.08.2020, 00:48
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Форма входу

Наше опитування

Яким проблемам інвалідів слід приділити увагу на нашому сайті
Всього відповідей: 123

Пошук

Архів записів

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2019 » Липень » 23 » Засідання Київського міського комітету доступності. Роздуми учасника-2
22:19
Засідання Київського міського комітету доступності. Роздуми учасника-2
Продовжуємо публікацію статті В.Б. Петровського
Частина 2

"Про результати засідання Київського міського комітету доступності (далі – Комітет). Ще одне питання, якому, на мою думку, слід приділити трохи уваги – це питання про створення комунального підприємства, (питання № 3 Порядку денного). Я, нажаль, не знайомий з членом Комітету доступності, який ще на першому його засіданні виступив з ініціативою щодо створення комунального підприємства, підпорядкованого Департаменту комунальної політики, одним з напрямків діяльності якого буде проведення аудиту доступності осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури. І навіть не можу сказати, чи це представник громадськості, чи представник органів влади. Автор цієї ідеї, вірогідно, розумів, яке підприємство і з якими функціональними правами та обов’язками він пропонує створити, оскільки на першому засіданні Комітету, в квітні 2019 року, він отримав доручення представити концепцію свого бачення. На липневому ж засіданні Комітету мені дивно було почути, що ні концепції, ні хоча б начерку Статуту (Положення), ні, принаймні, схематичного бачення автор ідеї не має. Не мають його і представники органів влади, до яких автором ідеї був адресований чи то докір, чи то запитання щодо їхнього бачення й ставлення до його ж пропозиції. Те, що у автора немає загального бачення, є трохи дивним, бо будь-яка пропозиція, винесена на широкий загал, передбачає бачення конструктивного результату, який повинен принести користь суспільству від його впровадження. А інакше це скидається або на лобіювання власних інтересів (в чому, зрештою, немає нічого поганого, якщо, звичайно це не приносить шкоди суспільству чи конкретним його членам) або ж на історію з гоголівським Маниловим, коли бачиться великий кінцевий результат без шляхів його досягнення. Що ж стосується влади, то нічого дивного немає в тому, що її представники не бачать місця для застосування на практиці цієї ідеї, а, по-друге, зрештою, не вони виходили з цією пропозицією, тож природно, що ініціатива карається. Якщо трохи детальніше, то будь-яка прибуткова установа (незалежно від форми власності), в тому числі – соціального спрямування, повинна виконувати свої соціально-економічні функції. З одного боку, вона не повинна лягти тягарем на бюджет міста, а з іншого – соціальні послуги, які вона надає, повинні бути потрібні містянам, і, за міжнародними нормами та стандартами, фінансуватися з міського бюджету. А надання цих послуг, відповідно до вже згаданих норм та стандартів, повинно здійснюватися представником влади, а не представниками громадянського суспільства. В іншому випадку, це – перевищення владою своїх повноважень. Але є й третя сторона медалі: якщо це підприємство, то своєю діяльністю воно повинно не лише витрачати бюджетні чи будь-які інші кошти, але й заробляти їх, хай навіть і будучи дотаційним в силу своєї соціальної спрямованості. Ніяких конструктивних пропозицій в контексті перерахованого вище, чи взагалі будь-яких інших з боку авторів ідеї ми досі так і не почули, окрім згадки на кожному засіданні Комітету про необхідність створення згаданого комунального підприємства, але без жодного обґрунтування засад його діяльності. Хотів би помилятися, але, судячи з того, як «конструктивно» йде розвиток цього питання, таких пропозицій так і не надійде. Проте це зовсім не означає, що таке підприємство чи юридична особа з іншим статусом не потрібні місту. Просто доки автор ідеї не бачить кінцевого результату та конкретних шляхів її втілення, то навряд чи варто взагалі виходити з пропозицією. А структура така потрібна, її функціонал має бути розроблений. Я тезово проілюструю, для чого вона, як на мою думку, має бути створена, особливо не деталізуючи, оскільки робити це зарано і потрібно лише в тому випадку, якщо робота, в тому числі – і нашого Комітету, та вирішення проблем людей з інвалідністю в місті, здійснюватиметься за вже згаданими міжнародними принципами і стандартами.
Ця структура (підприємство, установа - ?) потрібна не як підрозділ Департаменту соціальної політики міста Києва, а як структурна одиниця Служби Уповноваженого з прав людей з інвалідністю в місті Києві, оскільки саме ця Служба, з належними повноваженнями і обов’язками, відповідно до міжнародних норм, а не Департамент соціальної політики, повинна системно і комплексно займатися вирішенням проблем людей з інвалідністю.
Зрозуміло, що, в рамках здійснення цих повноважень, виникає ціла низка питань, які необхідно вирішувати в щоденному поточному режимі, наприклад, таких, як дотримання міжнародних стандартів та державних будівельних норм (ДБН) на транспорті, в побуті, при будівництві (реконструкції) об’єктів, інфраструктури, закладів проживання, харчування тощо, і державою і приватними структурами; дотримання (недотримання), заходи по усуненню недоліків тощо, у відповідності до цих норм. І якщо Служба Уповноваженого буде здійснювати організацію і контроль за всіма перерахованими вище (і не перерахованими також) аспектами, то при цій Службі, безумовно, потрібна структура, яка в щоденному поточному режимі виконуватиме завдання, поставлені Службою.
Мені не хотілося б зараз деталізувати сказане вище, оскільки, нажаль, існує загроза того, що без створення механізмів, окреслених мною, як в першій статті, так і в цій, на принципах корисних ідей можна здійснювати не вирішення проблем людей з інвалідністю, а створити чергові можливості для заробляння коштів на ідеї вирішення цих проблем. Тому принцип мудреців «поспішай повільно» в даному випадку, як мені вбачається, буде корисним.
І останній момент, який я хотів би висвітлити за результатами засідання Київського міського комітету доступності від 03 липня 2019 року. На кількох останніх його засіданнях ми обговорюємо питання щодо роботи комітетів доступності в районах міста Києва. Це дійсно важливе питання, бо без конструктивної роботи на місцях неможливо розраховувати на позивні результати вирішення проблем людей з інвалідністю в цілому по місту. Люди з інвалідністю живуть, працюють чи отримують найрізноманітніші послуги приблизно в рівних пропорціях по всіх районах нашого міста. Нажаль, безбар’єрного простору не створено, як по Україні в цілому, так і по Києву й його районах, за виключенням окремих одиничних об’єктів, і то – не повністю за міжнародними стандартами. Комітети доступності на рівні районів створені в усьому місті, однак, будемо відверті, протягом багатьох років вони не працювали. Та й міський Комітет доступності почав працювати лише з квітня 2019 року, після приходу заступника Київського міського голови, Марини Петрівни Хонда. Дуже добре, що на Комітеті прийнято рішення про поступове заслуховування представників районних комітетів доступності під час засідань міського Комітету і, напевне, напрацювання за цими результатами якихось спільних дій. Хочу поділитися враженнями від проведення останнього комітету доступності в Дарницькому районі, членом якого я є. Сподіваюся, що хоча б побіжні звіти про комітети доступності в інших районах міста від колег також поступово з’являться принаймні в соціальних мережах. Перше, з чого хотілося б розпочати, це те, що на Дарницькому районному комітеті доступності від громадськості, окрім мене, був присутній лише один представник, член нашого комітету, О. Ворона. Принагідно хочу підкреслити, що, за наявною у мене інформацією, саме завдяки зусиллям згаданого колеги, в Дарницькому районі побудований пандус до Управління соціальної політики. Ще один доступний об’єкт для людей в інвалідному візку – підземний перехід через Харківське шосе в районі лікарні № 1 для дорослих. Це лише 2 об’єкти на район, доступні для людей на інвалідному візку. Для інших нозологій людей з інвалідністю не доступні і вони. Засідання Комітету доступності Дарницького району можна вважати таким лише за назвою. Це була звичайна апаратна нарада, на якій спочатку виступив заступник Голови Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, потім з доповідями виступали керівники (представники) департаментів РДА, дотичних до проблем людей з інвалідністю. Мова йшла про те, що в цілому все непогано, необхідна робота протягом років здійснюється (без констатації того, що результати цієї роботи відсутні), обсяги виконання, відповідно до програми «Безбар’єрний Київ», доведені, і ситуація під контролем. Саме цією фразою, з деякими варіаціями, можна дати оцінку зусиллям по вирішенню проблем людей з інвалідністю на рівні Дарницького району.
Мій виступ з оцінкою ситуації, в тому числі – викладена вище інформація про недоступність району для людей з інвалідністю, а також низкою питань щодо організації і проведення роботи районного комітету, участі в таких заходах громадськості, витрачання бюджетних коштів на псевдобезбар’єрність, без дотримання ДБН та міжнародних стандартів, фактичної відсутності практичної роботи по створенню безбар’єрного середовища на рівні району тощо, по суті, залишився без відповіді, окрім запевнень, що робота ведеться, коштів немає, а бачення, як це зробити без бюджетних коштів, яких мало, на протязі найближчих кількох десятків років, теж немає. Колега розповів про універсальний дизайн, я – про принципи розумного пристосування. На цьому дружнє спілкування під назвою «Дарницький районний комітет доступності» і добігло кінця. Слід зазначити, що якби лише ситуація з Комітетом доступності викликала у мене здивування, то, можливо, це можна було б сприйняти за збіг обставин. Але подібна ситуація в районі існує і з рядом інших питань, що стосуються людей з інвалідністю.
Серйозно турбує ставлення до проблем людей з інвалідністю Управління освіти Дарницького району. Пересування по району, в силу не лише відсутності доступності, але й в силу розгулу стихійної торгівлі в районі, інколи є небезпечним для життя, про що неодноразово йшлося в публікаціях, і не лише в моїх. Є небезпідставні аргументовані припущення, що навіть надання фінансової підтримки організаціям людей з інвалідністю на рівні району, керується не нормами закону, а, вірогідно, якимись іншими інтересами. До речі, за твердженням представників місцевих органів влади, представники громадської ради, а не вони, в дорадчих органах є тією силою, що дотична до сумнівних, з точки зору закону, рішень, які приймаються в районі. Можливо тому соціальна політики щодо людей з інвалідністю знаходиться в тому стані, в якому вона є. І це – лише тезове викладення ситуації. Безперечно, я буду здійснювати подальші публікації з більш докладним висвітленням проблем, що стосуються людей з інвалідністю, в тому числі – тих, що стосуються Дарницького району міста Києва, в якому постійно проживаю. Нам треба змінювати ситуацію стосовно згаданої категорії населення, і, якщо ми не будемо про це говорити, ніхто за нас цього робити не буде. Сподіваюся, що і інші колеги, як з Київського міського комітету доступності, так і представники громадських організацій, активно долучаться до висвітлення, а відтак – і вирішення проблем людей з інвалідністю в Києві, в тому числі – й на рівні його районів".
Переглядів: 78 | Додав: vuppi | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: