Вітаю Вас Гість!
15:57 Засідання комітету доступності КМДА | |
| 01 березня відбулося перше в 2019 році і взагалі перше з моменту створення засідання міського комітету доступності, членом якого є голова ГО ВГО ВППІ, В. Б, Петровський. Як безпосередній учасник заходу, він наголосив на тому про цей захід з того, що комітет доступності в місті Києві нового скликання був створений ще на початку 2018 року. Навряд чи хто буде заперечувати, що шлях до конструктивної роботи, як і до щастя взагалі, є надскладним і тернистим, а робота для блага людей з інвалідністю здійснюється щодня і безперервно, тому засідання Комітету доступності, яке відбулося 01 березня ц.р., було першим з початку його нової каденції. Далі - пряма мова "Нескладно в офіційних документах знайти порядок денний цього заходу і коротку оцінку заходу за результатами його проведення, тому не вважаю за доцільне повторюватися. Мабуть, краще просто висловити свої враження. Можна перевірити точну статистику, але це не змінить загальної думки, що при КМДА створено, найвірогідніше, більше сотні консультативно-дорадчих органів. В своїй більшості вони не збиралися з часу свого створення жодного разу, за виключенням кількох, які збиралися максимум по кілька разів, саме завдяки активності і небайдужості громадськості. Мабуть, ці слова стосуються і Комітету доступності, оскільки перше його засідання відбулося більш ніж через рік після затвердження його складу. Головне, що хотілося б сказати, що доступність для всіх нозологій людей з інвалідністю – це не лише транспортна і архітектурна доступність. А поняття «доступність» є надзвичайно широким й багатогранним, і вона, ця доступність, формується в тому числі через доступність до соціальної складової (цивілізоване пенсійне забезпечення, прожитковий мінімум, забезпечення пакетом державних соціальних гарантій тощо), правового захисту (можливість захисту постійно порушених як особистих, так і загальносуспільних прав та свобод), політичних та громадянських прав і свобод (усунення перешкод для елементарного виявлення порушень виборчого права чи донесення скарги і власної думки до органів влади тощо). ЦЕ – лише частина складових, які в комплексі з архітектурними, транспортними, інформаційними складають поняття доступності. Нічого дивного немає в тому, що раніше в своїй більшості на це ніхто взагалі не звертав уваги. Але ситуація, нажаль, не міняється і сьогодні. Тому підняті мною питання, пов’язані зі: - створенням інституту уповноваженого з прав людей з інвалідністю в місті Києві, без якого неможливо напрацювати комплексний підхід до вирішення проблем людей з інвалідністю (на сьогодні питаннями людей з інвалідністю займається низка різних структур виконавчої влади) і здійснювати системний контроль за виконанням органами влади Конституції України, Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, чинного законодавства України неможливо. - визначення своєї позиції Комітету до питання так званої монетизації пільг (що як раз і є брутальним порушенням Конституції, Конвенції про права людей з інвалідністю та чинного законодавства України); - думки Комітету щодо монетизації субсидій і політики субсидій в державі взагалі, були сприйняті як такі, що виходять за рамки повноважень Комітету доступності. Виникає питання: «Чи взагалі потрібен Комітет доступності, який не збирається займатися вирішенням питань, що, власне, і формують складові цієї доступності?». А що стосується архітектурної і транспортної доступності, про яку члени Комітету справді риторично поговорили, то її, нажаль, не було, немає і поки що, принаймні, найближчими роками, не буде, а надто - якщо Комітет продовжить збиратися з подібною частотою. Бо Комітет, окрім розмов, не має повноважень щось змінити (і найкращим підтвердженням моїх слів є багаторічні ридання в камізельки один одному). А виступати з ініціативою чи підтримувати створення структур, здатних системно і комплексно займатися цією проблемою і контролювати її виконання, як бачимо, поки що бажання немає. Прикро, але результати будуть залежати лише від позиції громадськості і її зусиль, або їх відсутності. І останнє. Стосовно доступності до виборчих дільниць (це питання піднімалося за ініціативою громадськості): вона відсутня. Про це говорилося, принаймні, з перших років Незалежності України, і з того часу нічого не змінилося. І не зміниться, бо того системного, комплексного підходу, про який йшлося вище, і про який я говорив, ніхто створювати не бажає. А без цього – це лише чергова кампанія напередодні виборів. Це ж не просто виборчі дільниці, це – заклади освіти, адміністративні будівлі, і, як всі розуміють, до цього процесу має бути задіяна держава і для забезпечення інклюзивного навчання, і для забезпечення надання послуг (в тому числі – людям з інвалідністю). Але, окрім розмов про інклюзію, переважна більшість навіть з представників органів влади до кінця не розуміє, що це таке. Протягом десятків років справа так і не зрушилася. Я був би дуже радий, якби, прочитавши цей далеко не самий приємний пост, люди, які покликані відповідати за назване вище питання, принаймні,задумалися над тим, що потрібно робити. В усякому разі, керівник Комітету доступності в місті Києві обіцяла, що тепер наші зустрічі відбуватимуться щомісяця. Тож хотілося б, щоб ці зустрічі були дійсно ефективними і не перетворювалися на банальне «відбування номеру». Думаю, нам всім потрібні справді позитивні зрушення". | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |