Вітаю Вас Гість!
16:45 Звіт про віртуальну інтелектуальну мандрівку "Переяслав - місто музеїв" | |
| Нажаль, з різних причин не встигла раніше розмістити на своїй сторінці розповідь про лекцію «Переяслав – місто музеїв», підготовлену за сприяння ГО ВГО «Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів», ГО «Київський міський парламент працездатних осіб з інвалідністю», КМБФ «Інтеграція» та Студії-галереї творчості інвалідів «Ми духом незламні». Цю лекцію на запрошення чарівної Тетяна Серебреннікова ми з Владимир Петровский провели в Публічна бібліотека імені Лесі Українки, на зібранні Жіночого кола 19 жовтня ц.р. Учасники лекції мали змогу здійснити віртуальну подорож переяславськими музеями і дізнатися про неймовірну людину, 100-річчя від дня народження якої ми відзначаємо цього року – про Михайла Івановича Сікорського. І які б епітети ми не використовували для характеристики Михайла Івановича, всі вони, напевне, виявляться надто бідними, аби розповісти про цю непересічну особистість. Щоб наочно проілюструвати свою думку, наведу лише один невеличкий приклад: на момент, коли Сікорський став директором Переяславського музею, в ньому нараховувалося лише 32 експонати (і Михайло Іванович, що тривалий час мешкав в будівлі музею, жартома називав себе «тридцять третім експонатом»). В наш час кількість одиниць зберігання Національного Історико-археографічного Заповідника «Переяслав» нараховує близько півмільйона експонатів. Безумовно, за цим стоїть багаторічна копітка праця, безмежна вимогливість до себе (в першу чергу) і до своїх співробітників, вміння мотивувати команду підлеглих та без вагань витрачати власні кошти заради придбання безцінного в історичному відношення артефакту. А ще – продумані до найменшої дрібниці і власноруч створені експозиції, робота на розкопках і важка фізична праця на будівництві нових музеїв, вміння не лише мріяти, а й докладати максимальних зусиль для того, аби найсміливіші мрії збувалися. Зрештою – все життя Героя України, Михайла Івановича Сікорського, таке довге і водночас таке коротке, віддане справі створення Національного Історико-етнографічного Заповідника «Переяслав». За традицією, нижче я розміщую розповідь про те, як будувався Археологічний музей. Але, перш ніж перейти до цієї надзвичайно цікавої історії, хотілося б зазначити, що в рамках заходу ГО ВГО "Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів" через Володимира та Світлану Петровських передала Національному заповіднику «Переяслав» кілька книжок, присвячених славетній особистості, ювілей якої Україна відзначала минулого року – Григорію Савичу Сковороді. Одне з цих видань є дійсно унікальним, адже воно надруковане за принципами універсального дизайну ПОГ «Соцінтел» Харківської громадської організації «Право вибору» (керівник – Валентина Бутенко). Це двотомник «Байки Харківські» Григорія Сковороди, вперше в історії України надрукований шрифтом Брайля. Два інших видання містять наші з Володимиром Петровським статті про Григорія Сковороду, всесвітньо відомого мандрівного філософа. Тож дякуємо всім, хто знайшов час відвідати лекцію та був її активним учасником і пропонуємо увазі тих, кому це не вдалося, невеликий фрагмент Віртуальної інтелектуальної мандрівки «Переяслав – місто музеїв»: «Історія створення нового археологічного музею в Переяславі є надзвичайно цікавою. В основу цього музею, за задумом Михайла Івановича Сікорського, мали бути покладені відкриті підмурівки Михайлівської, Воскресенської, Спаської церков, зразки колишніх будівельних матеріалів, оздоблення храмів, що залишилися в місті після розкопок Михайла Костянтиновича Каргер. Покинути їх просто неба було неможливо, оскільки під дією руйнівних сил природи вони рано чи пізно зруйнувалися б, а отже – були б втрачені для науки Саме тому було ухвалено рішення про спорудження двох критих павільйонів над рештками Воскресенської і Спаської церков. Втім, приступати до будівлі ніхто не поспішав. На унікальній памятки лили дощі, їх обвівали вітри та обпалювало сонце, зрештою - руйнували різні перепади холоду і тепла. Відзначу, що така ж ситуація склалася і з рештками Золотих воріт в Києві, для збереження яких і було збудовано всім відомий павільйон-реконструкцію. Але це – зовсім інша історія, що не стосується Переяслава. Зрештою залишки Воскресенської церкви довелося тимчасово присипати землею. Між тим, на збереження залишків Спаської церкви було виділено 30 тисяч карбованців, чималі гроші, як на та той час. Втім, проєктанти не поспішали братися до розробки дешевого, як на їх погляд проєкту, а безцінні залишки церкви продовжували перебувати під целофаном. Зрештою проєкт був складений і настала черга будівельників, які після року «напруженої» роботи спорудили непоказну коробку з чотирма тонкими стінами та шиферним дахом. Більше за все будівля нагадувала невеличкий ангар, всередині якого в осінні та зимові місяці стояв собачий холод, і, зі зрозумілих причин, не було жодного експоната. Більше того, навіть сам Михайло Іванович Сікорський поки що не дуже уявляв, як в таких умовах розгорнути експозицію археологічного музею. Між тим, райком партії, структура на той час більш ніж впливова, ухвалила рішення щодо консервації (тобто присипки шаром землі) розкопок Спаської церкви і передачі будівлі-ангару швейній фабриці для розміщення в ній спортивного залу. Саме в цей час Михайло Іванович приймає остаточне рішення щодо експозиції майбутнього музею. Ціною великих зусиль йому вдалося відстояти споруду, в якій, за його планом, мають бути розміщені не лише археологічні експонати, але й макети, що відображатимуть життя краю в давні часи. Більше того, окрасою музею мають стати вимріяні його директором вітражі, що, за його задумом, відбиватимуть історичні епохи від кам’яного віку до Нестора-літописця. Тож, не відкладаючи справу надовго, Сікорський разом зі співробітниками власноруч береться за облаштування археологічного музею. І у 1960 році музей нарешті відкрився. Щоправда, він був далеким від того, що ми бачимо зараз. Адже на той час і діорами, і величезні вітражні вікна існували лише в уяві директора музею. Нарешті Михайло Іванович розшукав київського художника О.В. Казанського, який погодився виготовити макети сцен з життя давнього міста на Трубежі. Раніше він не робив подібних замовлень, тож вирішив спробувати відтворити історичне минуле Переяславщини на діорамах. Першими народилися Оборонні вали навколо Переяслава в кінці X століття, які дійсно виявилися маленьким дивом. За свою роботу художник не взяв ані копійки. Потім з’явилися діорама «Героїчна оборона Переяслава від татаро-монгольских орд в 1239 році», а також діорама «Козацька чайка». Останньою роботою О.В. Казанського була діорама «Повстання Тараса Федоровича». Після її створення художник, нажаль, раптово помер. Той, хто хоч раз побував в Переяславському археологічному музею, ніколи не забуде його величезні вікна з тематичними вітражами, які надають його приміщенню химерно-казкового вигляду. Між тим, історія створення цих вітражів була далеко не простою. Довгий час не знаходилося художника, який зміг би її виконати. Зрештою, директору музею порадили звернутися до київської майстрині, художниці-вітражистки, І.Р. Левицької, яка і погодилася виконати замовлення переяславських музейників. Левицькій допомагав М.Ю. Брайчевський, фахівець Інститутут археології АН УРСР кандидат історичних наук, який був науковим консультантом незвичайного проєкту. Більше за все переяславські вітражі нагадують відкриту книгу, яку треба вміти прочитати. Вони не схожі на жодні існуючі нині і зображають сцену добування вогню у камяному віці, стародавніх рибалок на Борисфені, скіфів тощо. Художні полотна з кольорового скла яскраво передають і літописну легенду про заснування міста, і завоювання Олегом Візантії та підписання договору 907 року. На кількох вітражах зображено стародавнє будівництво, торгівлю, полювання і розвиток ремесел. .Розповідь про вбивство Бориса і Гліба поступається місцем сценам із життя переяславських князів Володимира Мономаха і Володимира Глібовича, а також митрополита Єфрема. Творці вітражів не забули відобразити важку годину у житті давнього міста - напад половецького хана Кончака в 1186 році. На одному з вітражів знайшлося місце і для так званих «бісовських ігрищ», окремі елементи яких і донині зберігає свято Івана Купала. Цей своєрідний парад історії завершується словами літописця, який звертається до нащадків: «Велика бо бываеть польза от ученья книжного... се бо суть реки поящие вселенную, се суть исходяще мудрости». Якщо вам доведеться побувати в Переяславському музеї археології, раджу не поспішати. А ще – вибрати для відвідин сонячний день, коли різнокольорові скельця вітражів розцвічують все навколо, вдихаючи у переяславські старожитності нове життя. Киянам добре знайомий фонтан «Водолій», розташований в самому центрі міста. Хто з нас в дитинстві не сидів на спині у доброго й мудрого лева. А чи багатьом відомо, що цей фонтан – збільшена копія бронзової посудини «Водолій», знайденої при розкопках в Переяславі далекого 1963 року? Нині він є одним з експонатів Переяславського археологічного музею. Але це вже – зовсім інша історія, яку, можливо, я розповім пізніше. Прикріплення: Картинка 1 · Картинка 2 · Картинка 3 · Картинка 4 · Картинка 5 · Картинка 6 · Картинка 7 · Картинка 8 · Картинка 9 | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |